26 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Дука В.В.
розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 24 грудня 2014 р. у справі № 2030/14, ухваленого за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що суд першої інстанції не вірно вказав, що оскільки заявник є поручителем, який не є споживачем банківських послуг, то не підлягає скасуванню рішення третейського суду, яке було ухвалено незаконно.
Представник заявника в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності не з'явившихся учасників процесу.
Справа № 755/10220/17-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9860/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Колегією суддів встановлено, що Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. М., Раскової,15, у складі третейського судді Ярошовця В.М. 24 грудня 2014 року у справі № 2030/14 ухвалене рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Даним рішенням стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість по договору кредиту в сумі 365 052,53 грн. та третейський збір в сумі 4 050,53 грн. (а.с. 15-17).
Рішення третейського суду постановлене на підставі укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору кредиту № 44.29-48-678/А від 23.05.2008 року, відповідно якого останній банком були надані кредитні кошти в сумі 25 175,00 дол. США зі сплатою 9,99 % річних за користування кредитом (а.с. 10-12).
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір відносно заявника не можна віднести до спору щодо захисту прав споживачів, оскільки права ОСОБА_1, як споживача послуг банку, порушені не були, до того ж заявник являється поручителем позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором, яка не надавала йому повноважень на оскарження рішення третейського суду в частині, яка стосується її.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Так, дійсно, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.
Такий правовий висновок, зокрема, викладений і у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (у справі №6-2712цс15), на яку посилається апелянт.
Таким чином, для правильного розгляду даної справи необхідно було встановити правову форму участі ОСОБА_1 у виниклих правовідносинах.
Судом було встановлено, що між АКБ СР «Укрсоцбанк», позичальником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 травня 2008 року було укладеного договір поруки № 44.02-13-668/А, відповідно до умов якого ОСОБА_1, як поручитель, зобов'язувалася перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором (а.с. 13-14).
Таким чином, ОСОБА_1, у виниклих правовідносинах, є поручителем, який поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором.
Тобто, саме ОСОБА_1 не є споживачем банківських послуг, а тому рішення третейського суду, в частині вимог до нього було ухвалено законно та відсутні підстави для його скасування у цій частині.
Суд першої інстанції правильно послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.04.2017 року у справі № 6-1153цс16, відповідно до якого віднесення правовідносин до того чи іншого виду в теорії цивільного права відбувається за ознаками суб'єктів цих правовідносин та змісту цих правовідносин. Суб'єктами правовідносин споживчого кредитування є споживач послуг з надання кредиту та банк.
Разом з тим порука є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або як договір про намір здійснити такі дії.
Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно врахував, що оскільки ОСОБА_1 не є споживачем послуг за кредитним договором, спір виник після укладення третейської угоди, підвідомчий третейському суду, так як, виходячи із загальних правових засад, передбачено право сторін для звернення до третейського суду з позовом про вирішення спору, який виник після укладення третейської угоди, та прийшов до висновку, що справа щодо заявника підвідомча третейському суду.
Посилання апелянта на ту, обставину, що спір банку з боржником ОСОБА_2 не підвідомчий третейським судам є безпідставними, оскільки остання не зверталася до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 24 грудня 2014 р. у справі № 2030/14, ухваленого за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, в частині вимог до споживача банківських послуг.
Враховуючи викладене, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року є обґрунтованим та такою, що постановлена з дотриманням норм законодавства. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді