04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" вересня 2017 р. Справа№ 910/7629/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Гончарова С.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Мєхоношин Д.В. - довіреність № 11 від 24.04.2017р.
Ломейко О.О. - довіреність № 12 від 24.04.2017р.
від відповідача: Абросімов С.С. - довіреність № 228 від 20.07.2017р.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017р.
у справі № 910/7629/17 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп"
до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
про зобов'язання виконати розпорядження про перерахування
на загальну суму 6 729 860,04 грн.
В судовому засіданні 20.09.2017р. відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
В травні 2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" звернулось до Господарського суду м. Києва до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про зобов'язання виконати розпорядження про перерахування на загальну суму 6 729 860,04 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.12.2008 року між ним та відповідачем укладено договір банківського рахунку №08-12-02-000089.
25.04.2017р. позивачем надано відповідачу розпорядження на перерахування коштів на загальну суму 6 729 860,04 грн. по платіжним дорученням №3523 та 3524 від 24.04.2017р., які банком не виконані.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.06.2017р. у справі №910/7629/17 у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає що місцевим господарським судом не була врахована позиція позивача, помилково застосовано положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки, на думку апелянта, цей закон не поширюється на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 05.07.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017р. колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду спору продовжувався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 20.09.2017р.
18.09.2017р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову у даній справі, в якій позивач зазначає, що не вжиття заходів по забезпеченню позову спричинить втрату коштів апелянта, які знаходяться на його поточному рахунку.
Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.09.2017р. підтримали свою апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній та у доповненнях до неї, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.09.2017р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі з підстав викладених у відзиві.
Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 02.12.2008р. між акціонерним банком "Діамант", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю"Агроскоп" (клієнт) укладено договір банківського рахунку №08-12-02-000089, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок 26004307256 далі за текстом - поточний рахунок на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, в тому числі Національного банку України, приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з поточного рахунку та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України, за умови, що клієнт погоджується з тарифами банку, чинними на момент зазначених послуг.
Відповідно до п.3.1.2 договору банк зобов'язаний надавати клієнту послуги кожного операційного дня протягом операційного часу.
Пунктом 3.4.1 договору передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на поточному рахунку з дотриманням вимог законодавства, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
24.04.2017р. позивачем надано відповідачу розпорядження на перерахування коштів на загальну суму 6 729 860,04 грн., а саме: платіжне доручення №3523 від 24.04.2017р. на суму 3 821 000,00 грн. та №3524 від 24.04.2017р. на суму 2 908 860,04 грн.
Позивач зазначає, що подані ним на виконання до банку розрахункові документи не було повернуто останньому та залишилися невиконаними банком. При спробі перерахувати вищезазначені платежі, технічно ці платежі не проводились. На спроби представників позивача з'ясувати причини такого блокування, працівники банку послались на технічні збої у роботі системи.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевим господарським судом було встановлено, до дані правовідносини регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого на позивача, як на кредитора банку поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 вказаного Закону України, і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження в останньому тимчасової адміністрації.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України № 264-рш/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" від 24.04.2017р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24.04.2017р. № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Діамантбанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 17:00 год. 24.04.2017р. до 23.05.2017р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Діамантбанк", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду Старцевій Тетяні Володимирівні строком до 23.05.2017р. включно.
23.05.2017р. виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №2075 "Про продовження строку тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк", згідно якого строк тимчасової адміністрації у неплатоспроможному ПАТ "Діамантбанк" продовжено на один місяць з 24.05.2017р. по 23.06.2017р. (включно).
Також продовжено строк повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" Старцевої Тетяни Володимирівни на один місяць з 24.05.2017р. до 23.06.2017р. (включно).
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.
Тобто, станом на момент звернення позивача з позовом до суду та на момент вирішення спору у відповідача запроваджена тимчасова адміністрація.
Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Судом встановлено, що рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.04.2017р. в ПАТ «Діамантбанк» з 24.04.2017р. була запроваджена тимчасова адміністрація.
Відповідно до ч. 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Оскільки спеціальним Законом в даному випадку є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", твердження апелянта про помилкове посилання місцевого суду на норми даного Закону є необґрунтованими.
Крім того, відповідно до п. 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно п. 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
На підставі аналізу вищевикладених норм судом першої інстанції було зроблено вірний висновок, що позивач є кредитором банку, і на нього поширюються обмеження, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Також місцевим господарським судом враховано пункт третій частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до якого уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та встановлена відсутність у матеріалах справи доказів того, що уповноважена особа Фонду надала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.
Згідно ч. 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).
В договорі банківського рахунку №08-12-02-000089 від 02.12.2008р., укладеного між сторонами, не визначено тарифний пакет позивача, за яким він обслуговувався, отже останнім також не доведено суду належними та допустимими доказами який саме операційний час був встановлений для його обслуговування, протягом якого банк повинен був виконати доручення клієнта.
Твердження апелянта про те, що у відповідача виникли зобов'язання на перерахунок коштів позивача за годину до завершення операційного часу (відповідно до тарифного пакету «Підприємницький»), а тимчасову адміністрацію було введено за годину після завершення операційного часу, не спростовують загально відому правову позицію щодо того, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку було вже введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Щодо клопотання позивача про забезпечення позову, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора, який подав позов, або з власної ініціативи має право вжити передбачені ст.67 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення Господарського суду.
Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документу або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Пункт 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить пряму заборону накладання арешту на майно банку під час тимчасової адміністрації.
У зв'язку з вищевикладеним, клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Місцевим господарським судом вірно встановлено відсутність правових підстав для задоволення позову на перерахування будь-яких грошових коштів позивача на стадії тимчасової адміністрації в банку, та правильно застосовано до даних правовідносин Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроскоп" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017р. у справі №910/7629/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017р. у справі №910/7629/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/7629/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
С.А. Гончаров