33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"25" вересня 2017 р. Справа № 918/1047/16
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації,
Державного підприємства "Дубенське лісове господарство"
до Дубенської районної державної адміністрації,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливські угіддя "Буща"
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки площею 0,61 га,
за участі представників сторін:
від позивача 1 - Любчик І.І., довіреність №вих-71/0/01-22/17 від 03.01.2017 р.;
від позивача 2 - Коваль С.В., довіреність №346 від 14.08.2017 р.;
від відповідача 1 - не з'явився;
від відповідача 2 - не з'явився;
від третьої особи - Дяденчук А.І., довіреність № 12 від 15.12.2016 р.;
від органу прокуратури - Лис Н.В., посвідчення № 031428 від 19.01.2015 р..
В судовому засіданні 25 вересня 2017 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
7 жовтня 2016 року заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Дубенське лісове господарство" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Дубенської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки площею 0,61 га.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 6 грудня 2016 року у позові відмовлено (суддя Торчинюк В.Г.).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року рішення Господарського суду Рівненської області від 06.12.2016 року у справі № 918/1047/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Дубенської районної державної адміністрації від 05 серпня 2002 року № 400 "Про передачу в оренду земельної ділянки ЗАТ "Техвестсервіс" для обслуговування будинку мисливця і відпочинку на території Шепетинської сільської ради". Визнано недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 13 грудня 2002 року серії ВАС № 327452, укладений між Дубенською районною державною адміністрацією та ЗАТ "Техвестсервіс", зареєстрований у Дубенському районному відділі земельних ресурсів про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20.02.2003 року №1. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" повернути державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації із постійним користуванням Державного підприємства "Дубенське лісове господарство" земельну ділянку площею 0,61 га, розташовану на території Шепетинської сільської ради Дубенського району шляхом підписання акту прийому-передачі.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 червня 2017 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року у справі № 918/1047/16 та рішення Господарського суду Рівненської області від 06.12.2016 року у справі № 918/1047/16 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2017 року справу № 918/1047/16 передано на розгляд судді Політиці Н.А.
Ухвалою суду від 28 липня 2017 року справу № 918/1047/16 прийнято до провадження судді Політики Н.А. та призначено до розгляду на 14 серпня 2017 року.
У судове засідання 14 серпня 2017 року представник відповідача 1 не з'явився, однак належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 3301308553796 (т.2 а.с. 157).
Представник відповідача 2 у судове засідання 14 серпня 2017 року не з'явився, однак 14 серпня 2017 року від представника останнього на адресу суду надійшов письмовий відзив, в якому вказує, що під час розроблення документів на отримання земельної ділянки в оренду Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" вжило усіх залежних від нього заходів, отримало більше десяти позитивних висновків органів державної влади про передачу земельної ділянки в оренду, вжило заходів до нотаріального посвідчення договору, зверталось за погодженням до Рівненської обласної ради та до позивача - Рівненської обласної державної адміністрації. Зазначає, що ні прокурором, ні позивачами не надано доказів, що при укладенні оспорюваного договору оренди порушення законодавства були допущені саме з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс", натомість мало місце перевищення саме органом державної влади наданих повноважень. Вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" повністю покладалось на легітимність дій органу державної влади при укладенні договору оренди та зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" були здійснені усі необхідні та залежні від нього дії, відтак, потреба виправити минулу "помилку" шляхом позбавлення власника нерухомості права на землю, на якій така нерухомість розташована, буде непропорційним втручанням в таке його право.
Крім того, зазначає, що вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо передачі земель в оренду, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор. На переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс", матеріалами справи доведено, що позивачам достеменно було відомо про передачу земельної ділянки в оренду ще в 2002 році, що вбачається з погоджень, наявних в проекті землеустрою. Зазначає, що ДП "Дубенський держлісгосп" в 2002 році погоджено проект земельної ділянки в оренду ЗАТ "Техвестсервіс", підписано акт технічного обстеження площ та акт вибору земельної ділянки, передбаченої до відведення ЗАТ "Техвестсервіс" від 12.11.2001 р., держлісгоспом погоджено місце розташування спірної земельної ділянки згідно висновку від січня 2002 року № 24, що вказує на те, що ДП "Дубенський держлісгосп" був обізнаний про наявність права на оренду земельної ділянки ТОВ "НВП "Техвестсервіс" та з цього часу мав право звернутись за захистом своїх прав, якщо вважає що такі права порушено. Вказує, що Рівненською обласною державною адміністрацією, розпорядженням голови цього органу від 21.03.2002 року № 156 погоджено місце розташування земельної ділянки ЗАТ "Техвестсервіс" для обслуговування будинку мисливця та відпочинку, а тому обласна адміністрація також була обізнана в отриманні ЗАТ "Техвестсервіс" в оренду земельної ділянки ще в 2002 році і також не вживала заходів щодо захисту своїх прав.
Також, 14 серпня 2017 року від представника відповідача-2 на адресу суду надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Вирішення зазначеного клопотання судом відкладено до наступного судового засідання.
У судове засідання 14 серпня 2017 року представник третьої особи також не з'явився, однак 14.08.2017 р. від останнього через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 14 серпня 2017 року розгляд справи відкладено на 29 серпня 2017 року.
29 серпня 2017 року від представника третьої особи через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли пояснення з урахуванням положень постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2017 року № 918/1047/16, в яких останній вказує, що звертаючись із відповідним позовом в інтересах Рівненської обласної державної адміністрації, прокурор не врахував, що, відновлюючи права держави щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, на якій було розташовано майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс", яке в подальшому було передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливські угіддя "Буща", прокурор покладає на останнього тягар відповідальності за дії органу державної влади, що вочевидь не можна назвати "пропорційним втручанням" в контексті судової практики європейського суду із прав людини. Крім того, вказує, що виявлення порушення земельних прав Рівненської обласної державної адміністрації на спірну земельну ділянку як визначеного законом розпорядника земель саме прокуратурою під час проведення перевірки, а не Рівненською обласною державною адміністрацією, та більше ніж через 14 років після прийняття підконтрольним та підзвітним їй органом виконавчої влади відповідного розпорядження та укладення ним договору оренди землі не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності.
29 серпня 2017 року від представника позивача-2 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли пояснення, в якому вказує, що до 2016 року Державне підприємство "Дубенське лісове господарство" безперешкодно користувалось спірною земельною ділянкою, доглядало за нею. Зазначає, що на вказаній земельній ділянці розташовані адміністративні приміщення для працівників підприємства, працівники підприємства мали вільний доступ до усього нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці. Вказує, що жодного розпорядження про вилучення земельної ділянки не надходило, будь-якої інформації щодо внесення зміни в матеріали лісовпорядкування не надходило, в а подальшому було видано державний акт серії ЯЯ №273320, до якого було включено спірну земельну ділянку. Стверджує, що жодної інформації про спірне розпорядження та договір оренди до підприємства не надходило, а тому Державне підприємство "Дубенське лісове господарство" не могло знати про прийняте спірне розпорядження голови районної державної адміністрації та укладений спірний договір оренди.
Крім того, 29 серпня 2017 року від прокурора у справі через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли пояснення з урахуванням положень постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2017 року № 918/1047/16, в яких останній вказує, що на даний час спірна земельна ділянка перебуває одночасно у постійному користуванні лісгоспу та у користуванні відповідача на правах оренди, що суперечить вимогам земельного законодавства та порушує права держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Дубенське лісове господарство", оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - незаконно і поза його волею. Крім того, зазначає, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Стверджує, що Дубенська районна державна адміністрація про прийняття розпорядження №400 від 05.08.2002 року та укладення на його підставі оспорюваного договору оренди землі Рівненську обласну державну адміністрацію не інформувала. Зазначає, що відсутні докази здійснення Рівненською обласною державною адміністрацією контролюючих повноважень, у ході яких їй могло бути відомо про зазначений документ. Також, вказує, що Державне підприємство "Дубенське лісове господарство" не надавало погодження на вилучення земельної ділянки із його користування.
Ухвалою суду від 29 серпня 2017 року розгляд справи відкладено на 12 вересня 2017 року.
11 вересня 2017 року від представника позивача-2 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про долучення додаткових документів до справи.
12 вересня 2017 року від представника органу прокуратури через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло заперечення проти задоволення клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем ТОВ "Мисливські угіддя Буща".
Ухвалою суду від 12 вересня 2017 року розгляд справи відкладено на 25 вересня 2017 року. Крім того, вказаною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" про заміну первісного відповідача у справі №918/1047/16 належним відповідачем ТОВ "Мисливські угіддя Буща".
У судовому засіданні 25 вересня 2017 року Прокурор позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.
Представники Рівненської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Дубенське лісове господарство" позовні вимоги підтримали.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливські угіддя "Буща" заперечив проти задоволення позову.
У судове засідання 25 вересня 2017 року представник відповідача-1 не з'явився, однак належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 3301308686222 (т. 2 а.с. 255).
Представник відповідача-2 у судове засідання 25 вересня 2017 року також не з'явився, однак у відзиві від 7 серпня 2017 року (т. 2 а.с. 163-170) просив розглянути справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс".
В пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, суд здійснює розгляд справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача-1.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення прокурора та присутніх у судовому засіданні представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2000 року Шепетинська сільська рада прийняла рішення, яким вирішила оформити право власності на "будинок мисливця", що розташований в селі Буща, Дубенського району, вулиця урочища "Буща" № 1 та належить державному лісомисливському господарству "Дубенське". На підставі вказаного рішення 22 червня 2000 року Державному лісомисливському господарству "Дубенське" було видано свідоцтво про право власності на "Будинок мисливця" (т. 1 а.с. 120-121).
7 серпня 2000 року між Державним лісомисливським господарством "Дубенське" (продавець) та ЗАТ "Техвестсервіс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець продав, а покупець купив "Будинок мисливця", що розташований в селі Буща, Дубенського району, Рівненської області, ур. Буща № 1 на земельній ділянці, площа якої по фактичному користуванню становить 0,48 га (т. 1, а.с. 116).
Згідно вказаного договору купівлі-продажу до складу "Будинок мисливця" входять наступні будівлі: два сараї, вбиральня, альтанка, водозабірна колонка.
31 липня 2002 року був проведений висновок державної земельної експертизи, затверджений начальником Рівненського обласного управління земельних ресурсів № 273, згідно якого встановлено, що проект відведення в цілому відповідає вимогам Земельного кодексу України, а тому оцінюється позитивно (т. 1, а.с. 205-206).
У 2002 році було розроблено та затверджено проект відведення земельної ділянки ЗАТ "Техвестсервіс" в оренду строком на 49 років для обслуговування будинку мисливця і відпочинку на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області (т. 1 а.с. 146-206).
Розпорядженням Дубенської районної державної адміністрації від 5 серпня 2002 року № 400 передано для ЗАТ "Техвестсервіс" в оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,61 га для обслуговування будинку мисливця і відпочинку із земель кварталу 32 урочища Буща Смизького лісництва Дубенського державного лісового господарства на території Шепитинської сільської ради (т. 1 а.с. 25).
На підставі прийнятого розпорядження 13 грудня 2002 року між Дубенською районною державною адміністрацією (орендодавець/відповідач-1) та ЗАТ "Техвестсервіс" (орендар/відповідач-2) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі - договір, т. 1 а.с. 19-24), згідно пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться на території Шепетинської сільської ради Дубенського району Рівненської області.
В оренду передається земельна ділянка площею 0,61 га, лісів - 0, 47 га не вкритих лісовою рослинністю земель - 0,12 га, забудованих земель - 0, 02 га, земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, на земельній ділянці знаходяться мисливський будинок, сараї, водозабірна колона, убиральня.
Згідно пункту 2.2 договору останній укладається на термін 49 років, починаючи з дати його реєстрації. По закінченні договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору не пізніше ніж за два місяці до його закінчення.
Вищезазначений договір оренди землі підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відтисками печаток останніх, нотаріально посвідчений та зареєстрований у Дубенському районному відділ земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинений запис від 20 лютого 2003 року № 1.
Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога визнати незаконним та скасувати розпорядження Дубенської районної державної адміністрації від 05.08.2002 № 400, як таке, що прийняте Дубенською районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, тобто з порушенням статей 122, 149 Земельного кодексу України. Визнати недійсним у зв'язку з цим і договір оренди земельної ділянки від 13.12.2002, укладений на виконання згаданого розпорядження. Прокурором також заявлено вимогу повернути земельну ділянку державі в особі Рівненської обласної державної адміністрації з постійним користуванням Державного підприємства "Дубенське лісове господарство".
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, цим Законом, Цивільним кодексом України, іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів України, у випадках, передбачених цим Законом, а також договором оренди землі.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад. Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця (ст. 5, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" у наведеній редакції).
Частинами 1, 5 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Порядок передачі земельних ділянок в оренду передбачений ст. 124 Земельного кодексу України, згідно якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження), районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.
Частиною 4 зазначеної статті визначено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Таким чином, згідно вищевказаних вимог Законів, правом передачі земель за межами населених пунктів для обслуговування будинку мисливця і відпочинку належало обласній державній адміністрації.
Як свідчать матеріали справи, згідно розпорядження Дубенської районної державної адміністрації №400 від 05.08.2002 року ЗАТ "Техвестсервіс" передано в оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,61 га для обслуговування будинку мисливця і відпочинку із земель кварталу 32 урочища Буща Смизького лісництва Дубенського державного лісового господарства на території Шепетинської сільської ради.
Також доказом того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту, є договір оренди земельної ділянки від 13.12.2002 року, укладений між Дубенською РДА та ЗАТ "Техвестсервіс", згідно якого в оренду було передано земельну ділянку площею 0,61 га для обслуговування будинку мисливця та відпочинку, строком на 49 років, яка розташована на території Шепетинської сільської ради Дубенського району.
Розташування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту на території Шепетинської сільської ради Дубенського району підтверджується проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т.1 а.с.146-206), зокрема, актом технічного обстеження лісових площ (т.1 а.с.164-165), графічними матеріалами щодо розташування земельної ділянки (т.1 а.с. 167-168). Згідно акту вибору та обстеження земельної ділянки (т.1 а.с.187-188) спірна земельна ділянка знаходиться в межах кварталу №32 Смизького лісництва Дубенського держлісгоспу.
Крім того, у відповідності до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №273320 від 22.04.2008 року, виданого Державному підприємству "Дубенське лісове господарство" для ведення лісового господарства площею 3839,7307 га, земельна ділянка розташована на території Шепетинської сільської ради Дубенського району, за межами населеного пункту та належить до земель державної власності. При цьому, орендована ЗАТ "Техвестсервіс" земельна ділянка площею 0,61 га входить до площі земель, зазначеної у вищевказаному Державному акті.
Таким чином, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на момент прийняття спірного розпорядження і укладення між відповідачами оскаржуваного договору оренди належали Рівненській обласній державній адміністрації, а отже, Дубенською районною державною адміністрацією перевищено повноваження при видачі розпорядження №400 від 05.08.2002 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.09.2013 року у справі № 6-71цс13.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.
У відповідності до ч. 5 ст. 151 ЗК України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації.
Згідно з ч. 7 ст. 151 ЗК України відповідна сільська, селищна, міська рада, місцева державна адміністрація розглядає у місячний строк клопотання і дає юридичній особі дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування об'єкта.
Відповідно до ч. 15 ст. 151 ЗК України матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.
За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної вади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 149 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Із Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №273320 від 22.04.2008 р. вбачається, що постійним землекористувачем ділянки лісового фонду, площею 3839,7307 га з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства, розміщеної на території Шепетинської сільської ради Дубенського району (до складу якої входить і спірна земельна ділянка - 32 квартал Смизького лісництва) є Державне підприємство "Дубенське лісове господарство" (т. 1, а.с. 27).
При цьому, вилучення земельної ділянки з постійного користування Державного підприємства "Дубенське лісове господарство" в даному випадку не було. Відсутнє в матеріалах справи і розпорядження або рішення відповідних органів влади чи органів місцевого самоврядування щодо вилучення спірної земельної ділянки з постійного землекористувача - Державного підприємства "Дубенське лісове господарство" на користь ЗАТ "Техвестсервіс", що в свою чергу є порушенням ч. 5 ст.116 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Дубенською районною державною адміністрацією видано спірне розпорядження поза межами своєї компетенції, всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 4 ст. 122 ЗК України.
Слід також зазначити наступне.
У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зазначені положення ст.203 ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст.207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній або державній власності, є рішення орендодавця.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад (ч. 3 ст. 5 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до п. п. 2.1, 2.16, 2.24 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності. Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.
Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.
З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.
Враховуючи, що розпорядження Дубенської районної державної адміністрації від 05 серпня 2002 року № 400 "Про передачу в оренду земельної ділянки ЗАТ "Техвестсервіс" для обслуговування будинку мисливця і відпочинку на території Шепетинської сільської ради", на підставі якого був укладений договір оренди від 13 грудня 2002 року, та за яким відповідачу-2 передано земельну ділянку в оренду, було видане вищенаведеним державним органом з перевищенням наданих йому повноважень, а також враховуючи те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного уповноваженого органу про надання земельної ділянки, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору оренди від 13 грудня 2002 року на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Враховуючи вищевикладене, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, оскільки перебуває у постійному користуванні державного підприємства, а її власником (розпорядником) є Рівненська обласна державна адміністрація.
За таких обставин, вимога про повернення спірної земельної ділянки також є обґрунтованою.
Разом із тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності.
Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Початок перебігу строку позовної давності визначається відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, за якими перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики по застосуванню позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо у передбачених законом випадках до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 16.11. 2016 у справі № 6-2469цс16.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядження Дубенської районної державної адміністрації №400 було прийняте 05.08.2002 року, договір оренди земельної ділянки був укладений 13.12.2002 року, а з позовними вимогами Рівненська обласна прокуратура звернулася лише у 2016 році.
Частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Судом встановлено, що оспорюване розпорядження Дубенської районної державної адміністрації прийнято 5 серпня 2002 року, а договір оренди земельної ділянки укладено 13.12.2002 року, в той час як з позовною заявою прокурор звернувся до Господарського суду Рівненської області лише у 2016 році.
При цьому, прокурор в позовній заяві просив суд визнати причини пропуску поважними та поновити строк позовної давності. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку позовної давності прокурор зазначив, що про факт порушення вимог земельного законодавства органам прокуратури стало відомо лише у 2016 році, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Державного підприємства "Дубенське лісове господарство" № 422 від 31.08.2016 року (т. 1 а.с. 26).
Проте при дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуване розпорядження та укладений на його виконання оспорюваний правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати його укладення.
Так, наказом Генерального прокурора України від 15.04.2004 року № 6гн було передбачено необхідність забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Наказом від 19.09.2005 року № 3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.
Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора, зокрема, від 18.10.2010 року № 3гн, від 12.04.2011 року № 3гн, від 07.11.2012 року № 3гн.
Також вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.
У наказі від 07.11.2012 року № 3гн міститься вказівка прокурорам, викладена в такій формі: не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими місцевими державними адміністраціями рішеннями, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до Закону України "Про прокуратуру", не може свідчити про те, що прокурор не міг бути обізнаний з існуванням спірного договору до спливу строку позовної давності та підтверджувати доводи останнього про початок перебігу цього строку лише в 2016 році.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 7 квітня 2017 року у справі № 918/930/16.
Крім того, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
За приписами статті 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.
Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.
Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Як унормовано статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Судом встановлено, що Рівненською обласною державною адміністрацією, розпорядженням голови від 21.03.2002 року № 156 погоджено місце розташування земельної ділянки ЗАТ "Техвестсервіс" для обслуговування будинку мисливця та відпочинку загальною площею 0,61 га в тому числі: 0,47 га вкритих лісовою рослинністю (ліси ІІ-ї групи), 0,12 га не вкритих лісовою рослинністю (галявина), 0,02 га забудованих земель за рахунок земель Смизького лісництва Дубенського держлісгоспу Дубенського району (т.1 а.с.200).
Крім того, структурним підрозділом Рівненської обласної державної адміністрації, а саме Управлінням культури Рівненської обласної державної адміністрації 21.05.2002 року надано висновок №158 про погодження місця розташування земельної ділянки та проект її відведення (т.1 а.с. 163).
Відтак, за висновком суду Рівненська обласна державна адміністрація була обізнана в отриманні ЗАТ "Техвестсервіс" в оренду земельної ділянки ще в 2002 році.
При цьому, виявлення порушення земельних прав Рівненської обласної державної адміністрації на спірну земельну ділянку як визначеного законом розпорядника земель саме прокуратурою під час проведення перевірки, а не Рівненською обласною державною адміністрацією, та більше ніж через 14 років після прийняття підконтрольним та підзвітним їй органом виконавчої влади відповідного розпорядження та укладення ним договору оренди землі не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності.
Судом також встановлено, що Державне підприємство "Дубенське лісове господарство" також мало знати про порушення своїх прав та законом охоронюваних інтересів ще у 2002 році, оскільки матеріали справи підтверджують право користування спірною земельною ділянкою Державним підприємством "Дубинський лісгосп" і станом на момент прийняття оскаржуваного розпорядження у 2002 році, то про порушення земельних прав позивач-2 міг бути обізнаний у момент підпису лісгоспом листа № 49 від лютого 2001 року яким було надано згоду для відповідача-2 на передачу в постійне користування земельної ділянки (т. 1 а.с. 184) та надання ним висновку від 12.02.2002 року (т. 1 а. с. 158), якими останній погоджував відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2.
Частинами 4, 5 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техвестсервіс" про застосування строку позовної давності та про відмову у задоволенні даного позову.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин у задоволенні цього позову слід відмовити.
Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 2 жовтня 2017 року.
Суддя Політика Н.А.