26 вересня 2017 р.Справа № 816/894/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Григорова А.М.
Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2017р. по справі № 816/894/17
за позовом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради
до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області
про скасування постанов,
02.06.2017 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (надалі - Управління, відповідач, боржник) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі - Шевченківський ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області, відповідач) про скасування постанов головного державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_1 від 13.05.2017 ВП№51068182 про стягнення виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн та від 13.05.2017 ВП№51068182 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що Управлінням повністю виконано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 про зобов'язання виплатити на користь ФОП ОСОБА_2 компенсацію за нараховану та виплачену заробітну плату працівнику, призваного на військову службу під час мобілізації у розмірі 13694,14 грн. Незважаючи на це, відповідач виніс оскаржувані рішення та при винесені постанов керувався нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, замість Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV. При цьому позивач, посилаючись на пункт 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, вважає, що оскільки виконавче провадження відкрито 13.05.2016, згідно статей 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.199 №606-XIV, то стягнення витрат має відбуватися за нормами цього закону, а не згідно Закону від 02.06.2016 №1404-VIII.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради подано апеляційну скаргу, в якій зазначають, що постанова Полтавського окружного адміністративного окружного суду від 16.06.2017 р. прийнята з порушенням норм матеріального, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Вказують, що судом першої інстанції при винесенні рішення не була врахована нормативно обґрунтована позиція Управління, як позивача, щодо порушення відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Полтавській області норм чинного законодавства при винесенні постанови про стягненню виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. Вказують, що виконавче провадження за виконавчим листом було відкрите 13.05.2016 р., згідно ст. 17. 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Зазначають, що судом першої інстанції не в повній мірі було взято до уваги зміст п. 7 розділі XIII «Прикінцевих та перехідних положення», де законодавцем чітко визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Вважають, що в даному випадку, державним виконавцем повинні бути проведені всі необхідні виконавчі дії, згідно Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ, оскільки саме згідно вищевказаного закону, виконавче провадження по справі було відкрито. Стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника виконавчого збору є завершальним етапом виконавчого провадження, що розпочато до набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04,1999 р. № 606- ХІУ, а тому правових та законних підстав для стягнення з Управління витрат на виконавче провадження та виконавчий збору, згідно ч. З ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УІІІ не має. На підставі вищезазначених обставин, постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 800,00 грн. від 13.05.2017 р. (ВП № 51068182) та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13.05.2017 р. у сумі 100 грн. (ВП № 51068182) підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає нормам чинного законодавства України. Посилаються на те, що судом першої інстанції порушено основоположні принципи судочинства, закріплені КАС України, зокрема положення ст. 7 та ст. 9 КАС України, щодо прийняття судового рішення за наслідками всебічного, повного і об'єктивного розліду всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом. Також, судом не дотримана така основна засада судочинства, передбачена ст. 129 Конституції України, як законність, що передбачає вирішення спору при правильному застосуванні норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права. На підставі викладеного просять скасувати постанови Головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Г оловного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про стягнення виконавчого збору в сумі 12 800 грн. від 13.05.2017 року та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 100 грн. від 13.05.2017 р., як такі, що не відповідає нормам чинного законодавства України
Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України та ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Шевченківським відділом державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області до суду подано письмове заперечення в якому просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Також просять провести розгляд справи без участі представника відповідача.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі №816/4550/15, серед іншого, зобов'язано Управління виплатити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 компенсацію за нараховану та виплачену заробітну плату працівнику, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, у розмірі 13694,14 грн. (а.с.7-10).
На виконання вказаного рішення відповідачем постановою від 13.05.2016 відкрито виконавче провадження № 51068182 (а.с.60). Вказаною постановою боржнику надано строк до 20.05.2016 для добровільного виконання рішення суду. Пунктом 3 резолютивної частини вказаної постанови роз'яснено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, рішення буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Управління листом від 05.05.2017 №13-4317 повідомило відповідача про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі №816/4550/15, а саме про сплату на користь ФОП ОСОБА_2 компенсації за нараховану та виплачену заробітну плату працівнику, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, у розмірі 13694,14 грн (а.с.125).
Постановою державного виконавця від 13.05.2017 у ВП №51068182 з Управління стягнуто витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 100,00 грн (а.с.128) та постановою державного виконавця від 13.05.2017 з Управління стягнуто виконавчий збір у розмірі 12800,00 грн (а.с.130).
Крім того, 06.06.2017 державним виконавцем винесено вимогу №27238 (а.с.132-133), якою повідомлено, що боржник має сплатити виконавчий збір у розмірі 12800,00 грн та вимогу №27237 (а.с.134-135), якою повідомлено, що боржник має сплатити витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 100,00 грн.
Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору від 13.05.2017 у ВП №51068182 та постановою про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 13.05.2017 у ВП №51068182, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку постанові про стягнення виконавчого збору від 13.05.2017 у ВП №51068182, суд виходить з наступного.
На момент відкриття виконавчого провадження діяв ОСОБА_3 України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (в редакції від 05.04.2015) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Так, постановою про відкриття виконавчого провадження № 51068182 від 13.05.2016 було вказано про необхідність боржнику самостійно виконати рішення суду в строк до 20.05.2016 та надати підтвердження виконання рішення суду (а.с.60).
Листом від 05.05.2017 №13-4317 позивач повідомив державного виконавця про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі №816/4550/15 (а.с.125).
З платіжного доручення №50 від 03.05.2017 вбачається, що Управлінням 04.05.2017 сплачено компенсацію за нараховану та виплачену заробітну плату працівнику, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, у розмірі 13694,14 грн(а.с.126).
Отже, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі №816/4550/15 виконана боржником 04.05.2017.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції від 05.04.2015) у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
02.06.2016 було прийнято Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, який набув чинності 05.10.2016, та на підставі якого визначено таким, що втратив чинність ОСОБА_3 України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV.
Пунктом 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції від 05.04.2015) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Таким чином п. 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII пов'язує застосування норм попереднього чи чинного законодавства не з моментом початку відкриття виконавчого провадження, а з моментом вчинення тієї чи іншої дії.
Як вбачається з матеріалів справи, головний державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_1 винесла оскаржувану постанову (13.05.2017) керуючись нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, що узгоджується з позицією викладеною у пункті 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Таким чином, твердження позивача про необхідність застосування Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV при винесені постанови про стягнення виконавчого збору від 13.05.2017 у ВП №51068182 є безпідставним та таким, що суперечить пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції від 17.02.2017) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частини третя статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції від 17.02.2017).
Суд зазначає, що частина дев'ята статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції від 17.02.2017) визначає єдиний випадок коли виконавчий збір не стягується, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет Україна на 2017 рік" визначено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає - 3200,00 грн.
Враховуючи, що позивач є юридичною особою та обставину, що рішення суду виконано лише 04.05.2017, тобто з порушенням 7 деного строку наданого для добровільного виконання, головний державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_1 правомірно та в межах закону винесла 13.05.2017 постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №51068182 у розмірі 12800,00 грн.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 13.05.2017 у ВП №51068182.
Щодо позовних вимог про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13.05.2017 у ВП№51068182, суд зазначає.
Частиною другою статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції від 17.02.2017) визначено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (частина перша статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції від 17.02.2017).
Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції від 17.02.2017) витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Як встановлено судовим розглядом, при здійсненні виконавчого провадження понесені витрати на проведення виконавчих дій у сумі 100,00 грн, а саме:
- конверти з марками - 31,20 грн;
- бланки, папір, канцтовари - 9,35 грн;
- внесення даних в/п до ЄДРВП - 51,00 грн;
- тонер - 8,45 грн.
Всього витрачено 100,00 грн.
Позивачем не ставиться під сумнів розмір та правильність обчислення розміру витрат на проведення виконавчих дій.
Підставною для скасування постанови, за твердженням позивача, є безпідставне застосування норм Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, замість норм визначених у Законі України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV.
Оскільки судом вже надано оцінку зазначеним доводам позивача та за відсутності інших підстав для визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13.05.2017 у ВП№51068182, суд приходить висновку про правомірність вказаної постанови та про відсутність підстав для її скасування.
Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З наведених вище підстав, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, та не впливають на правомірність висновків суду.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2017р. по справі № 816/894/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_5
Повний текст ухвали виготовлений 02.10.2017 р.