Справа № 640/17882/14-ц Головуючий 1-ї інстанції - Божко В.В.
Провадження № 22-ц/790/5168/17 Доповідач - Колтунова А.І.
Категорія: право власності
«02» жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: Колтунової А.І.,
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
при секретарі: Семикрас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Харківська міська рада про визнання права власності,-
14 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Харківська міська рада про визнання права власності.
В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2010 року право власності на житловий будинок, загальною площею 411,6 кв.м. визнано за ОСОБА_6
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2011 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на будинок, АДРЕСА_1.
13 лютого 2012 року на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (далі - будинок).
За результатами розгляду апеляційної скарги третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції, в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, скасовано.
Підставою скасування судового рішення є визнання положень договору позики про звернення стягнення на належне поручителям майно нікчемними.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року встановлено факт укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору позики, відповідно до якого останньому надавалися у борг грошові кошти в розмірі 130 000,00 доларів США для будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як поручителі, не заперечували проти передачі у власність ОСОБА_3 будинку у разі невиконання умов договору позики.
Крім того, встановлено, що спірний житловий будинок загальною площею 411,6 кв.м. є об'єктом самочинного будівництва, який було створено шляхом перебудови житлового будинку загальною площею 15,3 кв.м.
Позивач зазначає, що є добросовісним набувачем спірного будинку.
Зважаючи на наявність рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2011 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на будинок відмовлено, вважає, що даний позов не зачіпає права та інтереси третіх осіб.
Зважаючи на зазначене, просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 411,6 кв.м., житловою площею 233,2 кв.м., що складається з житлового будинку літ. «Ж-2», цокольного поверху літ. «Жц», мансарди літ. «Жм», прибудови літ. «ж», ганку літ. «ж1», «ж3», тераси літ. «ж2», лазні літ. «3», калитки № 4, воріт № 5, забору № 6, зливних ям № 7, 8.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за нею право власності на житловий будинок, загальною площею 411,6 кв.м., житловою площею 233,2 кв.м., що складається з житлового будинку літ. «Ж-2», загальною площею 411,6 кв.м., житловою площею 233,2 кв.м., цокольного поверху літ. «Жц», мансарди літ. «Жм», прибудови літ. «ж», ганку літ. «ж1», «ж3», тераси літ. «ж2», лазні літ. «3», калитки № 4, воріт № 5, забору № 6, зливних ям № 7, 8.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просять рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому посилаються на порушення судом норм процесуального права. Судом першої інстанції під час розгляду та вирішення справи не було встановлено обставин, що маються значення для ухвалення законного рішення, а саме, 09 лютого 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі продажу, відповідно до умов якого остання передала у власність ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 15,3 кв.м.
10 травня 2006 року між ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про дольову участь у будівництві об'єкта дольової власності, відповідно до умов якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доручили ОСОБА_5 укласти договори підряду для будівництва об'єкта дольової власності за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 є основним пайщиком, який приймає дольову участь в розмірі 50 відсотків, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є пайщиками, які приймають дольову участь в розмірі 25 відсотків кожний.
Фінансування будівництва будинку та супутніх витрат було здійснено пайщиками у повному обсязі, відповідно до розміру дольової участі, про що було складено акт виконаних робіт та посвідчено у нотаріальному порядку.
Відповідно до даного акту виконаних робіт пайщики встановили, що після належного оформлення побудованого об'єкта нерухомості частка основного пайщика у праві власності - ОСОБА_5 складатиме 50 відсотків, а частка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складатиме по 25 відсотків.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року визнано право власності за ОСОБА_5 на 50/100 частин, за ОСОБА_1 на 25/100 частин та за ОСОБА_2 на 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1.
19 січня 2009 року право власності пайщиків на підставі даного судового рішення було зареєстроване в КП «ХМБТІ».
Проте, рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 жовтня 2011 року скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2008 року, у задоволенні позову пайщиків про визнання права власності на самочинно побудований будинок відмовлено.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року звернено стягнення на вказаний будинок, визнано право власності на нього за ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року змінено зазначене рішення суду першої інстанції. Скасовано в частині звернення стягнення на предмет застави та визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок. У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
Під час ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що житловий будинок побудований за спільні кошти ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання договору про дольову участь у будівництві недійсним.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року дане рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
Станом на цей час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позбавлені можливості реалізувати майнові права та визнати за собою право власності на ? частину будинку.
Зважаючи на вищенаведене, оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2014 року повторно визнано право власності на будинок за ОСОБА_3, без участі та відома ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які мають правові підстави заявляти претензії на дане майно, чим протиправно позбавлено останніх права на захист порушених та невизнаних прав.
Посилання ОСОБА_3 стосовно того, що вона є добросовісним набувачем права власності на будинок, оскільки дане право набуте на підставі договору позики та рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року є необґрунтованими, оскільки дане рішення в частині визнання права власності за ОСОБА_3 скасовано судом апеляційної інстанції.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо набуття ОСОБА_3 права власності на будинок на підставі судового рішення є необґрунтованим та таким, що спростовується письмовими доказами.
Також, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_5 не є єдиним власником будинку, що встановлено рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Представник Харківської міської ради апеляційну скаргу підтримав.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином (а.с. 260, 261).
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем будинку, оскільки право власності на нього ОСОБА_3 набула за згодою попереднього власника ОСОБА_5 Відповідачами не надано будь-яких фактичних даних, що є правовою підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Виходячи зі змісту положень даної статті, особи, які не брали участі у розгляді справи, але звертаються з апеляційною скаргою, оскільки вважають, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки, повинні довести, а апеляційний суд повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не брали участі у розгляді справи в суді першої інстанції, разом з тим, судом вирішено питання про їх права, які вони заявляють на зазначений будинок відповідно до договору на дольову участь у будівництві будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року, яке в подальшому було скасовано рішенням суду апеляційної інстанції, було зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 (а.с. 7).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року звернуто стягнення на предмет застави та визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (а.с. 67).
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року змінено, скасовано в частині звернення стягнення на предмет застави та визнання за ОСОБА_3 права власності на зазначений житловий будинок з надвірними будівлями (а.с. 11, 12).
Даним рішенням суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення договору про дольову участь в будівництві житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та наявність акту виконаних робіт від 21 травня 2008 року до цього договору (а.с. 12).
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на час перегляду рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 серпня 2011 року, докази про реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_5 відсутні (зворотний бік а.с. 11).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають передбачений ст. 376 ЦК України цивільний інтерес у легалізації своїх майнових прав на спірний будинок, оскільки укладали з ОСОБА_5 договір про дольову участь в будівництві житлового будинку, даний договір судовими рішення недійсним не визнаний та станом на час розгляду справи є дійсним.
Під час ухвалення рішення та визнання за ОСОБА_3 права власності на будинок як за добросовісним набувачем, судом першої інстанції не було належним чином встановлено обставини справи та визначено коло осіб, чиї права можуть бути вирішені при ухваленні рішення.
Зважаючи на надані під час розгляду справи апелянтами матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їх не було залучено до участі у справі, тоді як вони також є особами, яким потенційно може належати право на оформлення права власності на вищезазначений будинок.
Та обставина, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову про стягнення компенсації вартості належної їм частини спірного будинку в сумі 530 339,45 грн. кожному, не свідчить про відсутність у останніх правової підстави претендувати на спірний житловий будинок, оскільки договір про дольову участь в будівництві недійсним не визнаний.
Посилання ОСОБА_4 на встановлення судом апеляційної інстанції в рішення по іншій справі факту недоведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх конкретної дольової участі в будівництві спірного будинку, не свідчить про відсутність у них майнових прав на будинок при наявності зазначеного договору.
Після скасування вищевказаних судових рішень, сторонами не надано доказів, що свідчать про повторне оформлення реєстрації права власності на будинок, зважаючи на що, правові підстави для визнання права власності лише за ОСОБА_3 відсутні.
Крім того, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1, є самочинно збудованим.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок, суд першої інстанції порушив встановлений законом порядок щодо оформлення об'єкта самочинного будівництва.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
За змістом вищезазначених норм права, до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Визнаючи за ОСОБА_3 права власності на вищевказаний будинок, суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги того факту, що спірний будинок було збудовано самочинно.
Крім того, відповідно до Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інстанціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які повинні бути залучені до участі у справі, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглянув питання про визнання права власності на будинок без врахування вимог закону.
Відповідно до п. 13 постанови Пленум Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 не зазначила інших учасників справи, окрім ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Харківська міська рада, а суд першої інстанції не з'ясував коло належних відповідачів та, в порушення вимог ст. 33 та ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив позивачу право на залучення їх до участі у справі та правові наслідки щодо не реалізації такого права, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Колегія суддів ухвалює нове рішення, яким у задоволенні позову відмовляє.
На підставі наведеного та керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2014 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Харківська міська рада про визнання права власності - відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: А.І. Колтунова
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук