36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
21.09.2017р. Справа № 917/1219/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комбікормтрейд", с. Мишковичі, Тернопільський район, Тернопільська область, 47732
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрепарат", туп. Автопарківський, 5, м. Глобине, Полтавська область, 39001
про визнання недійсним укладеного між сторонами договору № 161125/1Б від 25.11.2016 р.
суддя Тимощенко О.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 дов. №3 від 11.07.2017 року
від відповідача: ОСОБА_2 дов. №1207/1Б від 12.07.2017 року
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Комбікормтрейд" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрепарат" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору № 161125/1Б від 25.11.2016 року.
Суд ухвалою від 26.07.2017 року порушив провадження у справі №917/1219/17 та призначив її до розгляду у судовому засіданні на 29.08.2017 року.
28.08.2017 року від позивача до суду надійшло клопотання. Згідно даного клопотання позивач просив суд відкласти слухання справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку представника позивача через зайнятість у розгляді іншої судової справи (арк. с. 15).
29.08.2017 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. с. 17-20). У своєму відзиві відповідач зазначає, що між сторонами 25 листопада 2016 року було досягнуто згоду на укладення правочину поставки сої тестованої експандованої повножирової у кількості 44 метричні тони на загальну суму 504 000,00 грн. На виконання даного правочину, ТОВ "Біопрепарат" було здійснено дві партії поставки товару у кількості 22 та 20 метричних тон. Станом на 31.07.2017р. ТОВ "Комбікормтрейд" має непогашену заборгованість за поставлений товар у розмірі 472000,00 грн. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. До відзиву відповідач додав копії видаткових накладних, копії товарно-транспортних накладних, довіреність, копії податкових накладних, копію вимоги, копію платіжного доручення, довіреність (арк. с. 21-32).
Позивач повноважного представника в судове засідання 29.08.2017 року не направив.
В судовому засіданні 29.08.2017 року суд розпочав слухання справи по суті.
В зв'язку з неявкою позивача в судове засідання та задоволенням клопотання позивача суд відклав розгляд справи на 21.09.2017 року.
21.09.2017 року від позивача до суду надійшло клопотання про залучення наступних документів: письмове підтвердження відсутності іншого спору, витяги ЄДР, копія Статуту, копія довіреності.
21.09.2017 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення в яких відповідач вказує на те, що між ним та позивачем 25 листопада 2016 року було досягнуто згоду на укладення правочину, а саме договору поставки сої тестованої експандованої повно жирової у кількості 44 метричні тони на загальну суму 504 000,00 грн. Сканована копія підписаного відповідачем договору №161125/1Б від 25.11.2016 року була направлена на електронну адресу та поштову адресу позивача як підтвердження факту прийняття замовлення на постачання сої тестованої експандованої повно жирової. Два підписані примірники договору №161125/1Б від 25.11.2016 року з боку відповідача 03.12.2016 року були направлені за юридичною адресою позивача рекомендованим листом №3900138193065. Факт направлення договору №161125/1Б від 25.11.2016 року підтверджується квитанцією відділення зв'язку. Оскільки станом на дату відвантаження товару від позивача не було отримано підписаний з його сторони екземпляр договору №161125/1Б від 25.11.2016 року відповідачем було прийнято рішення про поставку товару на підставі укладеного усного правочину. До пояснень відповідачем додано витяг ЄДР, копію Статуту, наказ про призначення директора, докази направлення договору №161125/1Б від 25.11.2016 року на адресу позивача.
Представник позивача в судовому засіданні 21.09.2017 року виклав зміст позовних вимог та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та поясненнях по справі.
В судовому засіданні 21.09.2017 року суд оголосив вступну і резолютивну частини рішення та повідомив дату складення повного тексту рішення згідно статті 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Біопрепарат» (відповідачем) було виписано Товариству з обмеженою відповідальністю «Комбікормтрейд» (позивачу) видаткову накладну №П-0000439 від 07.12.2016 року про відвантаження товару: сої тестованої експндованої ловножирової у кількості 22 тонн на суму 264 000,00 грн. та видаткову накладну №П-0000447 від 12.12.2016 року про відвантаження товару: сої юстованої експндованої повножирової у кількості 20 тонн на суму 240 000,00 грн. (арк. с. 7-8). Підставою складення цих видаткових накладних, відповідачем зазначено Договір №161125/1Б від 25.11.2016 року.
Проте, як вказує позивач, договір №161125/1Б від 25.11.2016 року між позивачем та відповідачем не укладався, його не підписувала уповноважена установчими документами особа позивача. Станом на 25.11.2016 року, 07.12.2016 року та 12.12.2016 року єдиною особою, що мала право підписувати від імені позивача договори, був директор ОСОБА_3. Довіреність на підписання договорів директором жодній особі не видавалась. У зв'язку із чим у позивача відсутній примірник договору.
Також позивач вказує на те, що підписи у видаткових накладних не належать особі, яка зазначена підписантом зі сторони позивача, а саме: ОСОБА_3, оскільки ним ці документи не підписувались, а замість його підпису дані документи містять підписи іншої особи.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрепарат" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору № 161125/1Б від 25.11.2016 року посилаючись на вище викладене та положення ст. ст. 207, 215 ЦК України.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Положеннями статей 202, 203 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України. Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Приписами постанови Пленуму Верховного Суду України " від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( ч. 2 ст. 205 ЦК України).
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено принцип свободи цивільно-правового договору, який полягає в тому, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Приписами ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1 ст. 640 ЦК України).
Тобто, обидві сторони договору мають бути ознайомлені про факт існування названої згоди.
Господарське процесуальне право розрізняє поняття позов у процесуальному і матеріальному сенсі. Позов у процесуальному сенсі - звернена до суду першої інстанції вимога про захист своїх прав та інтересів. Позов у матеріальному сенсі - право на задоволення своїх позовних вимог.
Елементи позову - це його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову: предмет позову та підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В матеріалах справи відсутній примірник договору № 161125/1Б від 25.11.2016 року, який є предметом позовних вимог по даній справі.
Позивач у позові вказав на те, що у нього відсутній примірник договору № 161125/1Б від 25.11.2016 року і просив суд витребувати його у відповідача.
Суд в ухвалі про порушення провадження у справі від 26.07.2017 року зобов'язав відповідача надати суду належним чином завірену копію спірного договору (для залучення до матеріалів справи) та оригінал для огляду в судовому засіданні.
Відповідачем на виконання вимог ухвали суду надано суду пояснення, в яких відповідач вказав на те, що у нього відсутній договір № 161125/1Б від 25.11.2016 року оскільки два підписані примірники договору №161125/1Б від 25.11.2016 року з їх сторони 03.12.2016 року були направлені за юридичною адресою позивача рекомендованим листом №3900138193065. На підтвердження факту направлення договору №161125/1Б від 25.11.2016 року відповідачем надано суду завірену копію квитанції відділення зв'язку.
Отже, виходячи із змісту вищевказаних статей, зважаючи на заперечення відповідача суд приходить до висновку, що договір №161125/1Б від 25.11.2016 року між сторонами не укладався.
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Оскільки, як зазначено вище, оспорюваний договір не підписано між сторонами, то у суду відсутні підстави для задоволення даного позову.
Вимоги про визнання недійсним правочину, вчиненого у спрощений спосіб за накладними №П-0000439 від 07.12.2016 року та №П-0000447 від 12.12.2016 року, позивачем не заявлялись.
Посилання позивача та відповідача на видаткові накладні №П-0000439 від 07.12.2016 року та №П-0000447 від 12.12.2016 року про відвантаження відповідачем позивачу товару свідчить про виникнення між сторонами позадоговірних відносин, які не є предметом спору у даній справі.
Питання ж справжності підписів на вказаних накладних також виходить за межі дослідження з огляду на предмет спору у даній справі.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Повне рішення складено 26.09.2017 р.
Суддя Тимощенко О.М.
Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією