Справа № 607/5470/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/789/931/17 Доповідач - Костів О.З.
Категорія - 48
14 вересня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Костіва О.З.
суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
при секретарі - Романюк Х.Ю.
з участю позивачки - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про зміну розміру аліментів, стягнення заборгованості по сплаті аліментів враховуючи суму індексації та позбавлення батьківських прав, -
В травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду із вказаним позовом.
Заявлені вимоги позивачка мотивувала тим, що рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2012 року з відповідача було стягнуто на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі 450 грн. щомісячно. Однак, в даний час рівень життя змінився, їй не вистачає визначеної судом суми аліментів для належного виховання та утримання дитини, а відповідач свій дохід використовує на власні потреби. У зв"язку з цим просила суд змінити розмір аліментів та встановити їх у твердій грошовій сумі щомісячно в сумі 1200 грн. Крім того, первісно просила суд стягнути 9450 грн. заборгованості по аліментах та 2130.30 грн. індексації заборгованої суми аліментів за 2014-2016 роки, проте в судовому засіданні 11 травня 2017 року усно уточнила позов і зазначила, що не наполягає на задоволенні даної вимоги.
Також позивачка просила суд взяти до уваги, що відповідач не навідує дочки, не цікавиться її фізичним розвитком, не приймає жодної участі у їх вихованні та утриманні. Вважає, що така поведінка відповідача свідчить про ухилення його від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини і є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2017 року позов задоволено частково.
Змінено розмір стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сторону збільшення, встановивши щомісячний розмір аліментів в твердій грошовій сумі 700 грн. щомісячно, починаючи з 23 травня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1102 грн. сплаченого при зверненні до суду судового збору.
В червні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення суду в частині позбавлення батьківських прав подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що орган опіки та піклування, зловживаючи правами, не виконує вимоги СК України, повторно надавши висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Окрім того, ОСОБА_2 перебуває за кордоном і не має реальної можливості приймати участь у судових засіданнях, як батько та особа, яка надає матеріальну допомогу неповнолітній дочці ОСОБА_3. Також, факт перебування ОСОБА_2 за кордоном є істотною перешкодою для безпосереднього спілкування та виховання дитини. Просив рішення змінити, яким в задоволені позову в частині позбавлення батьківських прав відмовити.
В судове засіданні апелянт та його представник не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Представник третьої особи - органу опіки і піклування в судове засідання не з»явився, подавши заяву про розгляд справи у його відсутності.
Позивачка в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечила.
Заслухавши доповідача, пояснення позивачки, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не представлено суду переконливих доказів того, що він за своїм станом здоров'я чи у зв'язку із іншими обставинами не може належно виконувати своїх обов'язків по утриманню та вихованню дочки.
З таким висновком колегія суддів погоджується.
Апеляційна скарга подана лише в частині задоволення позову про позбавлення батьківських, тому в іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2017 року колегією суддів апеляційного суду не переглядається.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 06 травня 2009року
Відповідно до рішення Борщівського районного суду від 10 жовтня 2012 року №1902/1714/2012 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладений 24 грудня 2007 року, розірвано.
Після розірвання шлюбу дитина сторін залишалася проживати із матір'ю і, відповідно до даних характеристики на позивача у справі по місцю її проживання, що надана об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Новий світ, 97» та акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_1 від 25 квітня 2016 року №10-3, позивач разом із дочкою зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1.
Як вбачається з акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 25 квітня 2016 року № 10-3, дитина ОСОБА_3 матір'ю доглянута, остання постійно займається дитиною, водить на танці, заняття з англійської мови, співи, проводить з дитиною дозвілля.
Згідно довідки №116 від 18 травня 2016 року, виданої Тернопільською ЗОШ I-III ступенів №4, ОСОБА_3 навчається у 1-му класі в Тернопільській ЗОШ I-III ступенів №4. Батько ОСОБА_3, ОСОБА_2, ніколи не цікавиться шкільними справами дитини, не забирає дитину зі школи, не відвідує батьківських зборів, ніколи не спілкується із вчителем.
Згідно рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2012 року з відповідача ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі 450 грн. щомісячно.
Судом першої інстанції встановлено, що на даний час у позивача витрати по належному утриманню та вихованню дитини збільшились в порівнянні з тим розміром аліментів, який був раніше встановлений. Крім того, дитина часто хворіє, що підтверджується випискою Поліклінічного відділу Тернопільської міської дитячої комунальної лікарні.
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1, яка працює головним спеціалістом-економістом у Головному управлінні статистики у Тернопільській області, загальна сума доходу за період з січня по грудень 2015 року становить 19088.26 грн.
Як вбачається із Акту про нарахування заборгованості по аліментах від 13 травня 2017 року, наданим Борщівським районним відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, відповідач ОСОБА_2 сплачував аліменти на утримання неповнолітньої дочки нерегулярно та не в повному обсязі, в наслідок чого виникла заборгованість у розмірі 10350 грн.
10 травня 2017 року ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було оплачено 2483.50 грн. заборгованості по аліментах.
Судом першої інстанції встановлено, що батько дитини ОСОБА_2 ухиляється від виховання дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до шкільного навчання, не виявляє інтересу до забезпечення дитині необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не сприяє дитині в доступі до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, і все це в результаті свідомого умисного нехтування своїми обов'язками.
Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 09 листопада 2016 року за №921, ОСОБА_2 не бере участі у вихованні та утриманні дочки ОСОБА_3, не створює умов для фізичного, духовного та морального розвитку, таким чином самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, а тому орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1
В судовому засіданні 11 травня 2017 року суду першої інстанції дитина сторін розповіла, що до відповідача не відчуває будь яких почуттів, погано його пам'ятає, дуже давно з ним не спілкувалася ні очно ні телефоном, ні у інший спосіб (Скайп, тощо), оскільки батько жодної до неї уваги не виявляє.
У відповідності до ч.3 ст.51 Конституції України дитинство в Україні охороняється державою. Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1, частина третя статті 5 Сімейного Кодексу України).
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно п.16 Постанови пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди є актом свідомої поведінки, коли особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, оскільки вже попереджався про необхідність зміни ставлення до виховання дочки згідно рішення апеляційного суду Тернопільської області від 10 вересня 2015 року, яке залишено без змін ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ, з врахуванням інтересів дитини, необхідністю умов для її нормального виховання та розвитку.
Відповідно до п.15 постанови пленуму ВСУ №3 від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2010 року у справі «Савіни проти України» (заява № 39948/06):
«47. Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п.86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п.87).
48. Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).»..
Колегія суддів не бере до уваги посилання представника апелянта про те, що відповідач постійно виїжджає на роботу за межі України, тому тривалий час відсутній по місцю проживання, оскільки дана обставина не є поважною причиною для того, щоб не брати участі у вихованні дитини. Крім того, в матеріалах справи немає жодних доказів офіційного працевлаштування відповідача як за контрактом чи тимчасово (з долученням трудового договору, наказу на працевлаштування, довідки з місця роботи, тощо).
Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів