Справа: № 760/7146/17 Головуючий у 1-й інстанції: Кицюк В.С. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
20 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі по тексту постанова Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року), з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги; зобов'язання відповідача призначити та виплатити вищезазначену одноразову допомогу у відповідності до перелічених законодавчих актів, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Солом'янський районний суд міста Києва своєю постановою від 05 липня 2017 року адміністративний позов залишив без задоволення.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що позивачем до заяви про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку не було додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, а тому відсутні підстави для призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, позивач з квітня 1982 року по серпень 1984 року проходив військову службу в Збройних силах СРСР. В період з червня 1982 року по серпень 1984 року приймав участь в бойових діях на території республіки Афганістан.
З 06 травня 2014 року у зв'язку з пораненням, контузією які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, позивачу встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується доданою до позову копією довідки МСЕК від 07 травня 2014 року.
Отримання позивачем поранення, контузії, які пов'язана з виконанням обов'язків військової служби також підтверджується Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 813 від 24 березня 2014 року.
У вересні 2015 року за результатами розгляду поданих позивачем документів щодо отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, в розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, Київський міський військовий комісаріат надав до департаменту фінансів Міністерства оборони України свій висновок, у відповідності до якого ОСОБА_1 має право на вищезазначену одноразову грошову допомогу.
Міністерство оборони України за результатами розгляду поданих позивачем в 2015 році документів визнало його право на дану одноразову грошову допомогу, нарахувавши її в лютому 2016 року, та переказавши її на особовий рахунок остатнього в ПАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується доданою до позову випискою з особового рахунку.
У червні 2016 року при повторному огляду в МСЕК позивачу з 24 травня 2016 року встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується доданою до позову копіює довідки МСЕК від 01 червня 2016 року.
У зв'язку з встановленням позивачу ІІ групи інвалідності, він звернувся до відповідача з відповідним листом для отримання різниці між розмірами одноразової грошової допомоги у 200 кратному розмірі та вже виплаченому 150 кратному розмірі.
Міністерство оборони України за результатами розгляду поданих позивачем документів, щодо нарахування різниці одноразової грошової допомоги при встановленні другої групи інвалідності, відмовило останньому в її виплаті. Свою відмову відповідач мотивував тим, що у відповідності до ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.
Позивач, не погоджуючись з такою відмовою, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Колегія суддів апеляційної інстанції з приводу даних спірних правовідносин, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 6 Порядку № 975 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності другої групи.
Згідно з пунктом четвертим ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Як убачається з матеріалів справи, 06 травня 2014 року позивачеві було встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується копією довідки МСЕК від 07 травня 2014 року серії АВ № 0091290, а другу групу інвалідності йому встановлено при повторному огляді, починаючи з 24 травня 2016 року, що підтверджується наданою копією довідки МСЕК від 01 червня 2016 року серії АВ № 0447629.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в даному випадку інвалідність другої групи позивачу була встановлена у понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності третьої групи, то дана обставина не дає позивачу права на отримання тієї різниці, на отриманні якої він наполягає, а відтак відмова відповідача у її виплаті є правомірною.
Що стосується посилань апелянта на практику Верховного суду України, яка викладена у справі № 21-135а15, то колегія суддів апеляційної інстанції, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе відійти від зазначеної позиції, оскільки обставини, які викладені у даній справі, відрізняються від обставин, які розглядалися Верховним судом України.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев
Повний текст ухвали виготовлено 20.09.2017 року.
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Мєзєнцев Є.І.