"19" вересня 2017 р.
справа № 804/2906/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чумака С. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі №804/2906/17 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ-ВАТУТІНО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Позивач 12.05.2017 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ-ВАТУТІНО», в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 123910,53 грн. за невиконання у 2016 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач надіслав до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В апеляційній скарзі позивач просив розглянути справу без участі його представника.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
За нормами пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮМ-ВАТУТІНО» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.
Відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подавався «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2016 рік за формою № 10-ПІ (річна), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, згідно якого, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2016 році становила 94 осіб.
Також, відповідно до звіту середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) становить 1 особу, а при цьому кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів - 3 особи.
Згідно тексту позову, за 3 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 18.04.2017 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 123910,53 грн..
Оскільки вищезазначена сума відповідачем не сплачена, утворилася заборгованість у розмірі 123910,53 грн., яку позивач просив стягнути на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 ст.20 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
З аналізу вказаних норм вбачається, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у 2016 році направлялися на адресу Криничанського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів на посаду сторожа (від 25.01.2016 року, від 29.02.2016 року, від 30.03.2016 року, від 28.04.2016 року, від 04.05.2016 року, від 31.05.2016 року, від 30.06.2016 року, від 29.07.2016 року, від 31.08.2016 року, від 30.09.2016 року, від 31.10.2016 року, від 28.11.2016 року, від 01.12.2016 року, від 28.12.2016 року).
Відповідно до п.2.1 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості відповідно до нормативу, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Проте, жодного інваліда на заявлені відповідачем вакансії центром зайнятості направлено не було. Випадків відмови у працевлаштуванні інвалідів на заявлені вакансії з боку відповідача також не встановлено.
За урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮМ-ВАТУТІНО» вжито заходи для недопущення господарського правопорушення, отже, застосування у такому випадку адміністративно-господарських санкції за невиконання нормативу робочих місць є таким, що суперечить чинному законодавству України, з чим погоджується колегія суддів.
Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів виконав.
Господарськими санкціями у розумінні ч.1 ст.217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
За нормами ч.3 ст.18 вказаного Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Отже, в даному випадку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮМ-ВАТУТІНО» вжито заходи для недопущення господарського правопорушення, отже, застосування у такому випадку адміністративно-господарських санкції за невиконання нормативу робочих місць є таким, що суперечить чинному законодавству України.
З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 02.04.2013 року у справі №21-95а13 та від 26.06.2012 року у справі №21-105а12.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивачем не доведено правомірність застосування до ТОВ «ЮМ-ВАТУТІНО» адміністративно-господарськіх санкцій за невиконання у 2016 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі №804/2906/17 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі №804/2906/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: С.Ю. Чумак