26 червня 2017 р. Справа № 804/8364/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 14.09.2016 року;
- стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь військової частини НОМЕР_1 судові витрати та витрати, пов'язані із прибуттям представника позивача до суду (добові, витрати пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в акті позапланової перевірки № 377/4.4-2 від 30.08.2016 року з питань додержання вимог законодавства про працю за результатами розгляду звернень громадянки ОСОБА_1 щодо незбереження робочого місця, невиплати середнього заробітку у зв'язку з призовом на строкову військову службу в особливий період за контрактом, прийшов до невірних висновків через неправильне тлумачення чинного законодавства, яке регулює питання призову та проходження військовозобов'язаними військової служби в особливий період.
Зокрема, позивач, з посиланням на положення Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» зазначає, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, а в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінченні строків, встановлених для проведення мобілізаційної підготовки, особливий період не діє. Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку.
При цьому, позивач зазначає, що мобілізація на протязі 2015 року оголошувалась не безстроково, а була обмежена у часі відповідним Указом Президента України - зокрема, № 15/2015 від 14.01.2015 р., що діяв в період з 14.01.2015 по 17.08.2015 та на момент звільнення ОСОБА_2 з роботи (лютий 2016 року) втратив свою силу, а тому не поширюється на трудові правовідносини, що склались між позивачем та вищезазначеним працівником. Посилаючись на викладені обставини, позивач просить скасувати постанову відповідача № 377/4.4-2/178 від 14.09.2016 року про накладення штрафу у розмірі 4 350 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. .
Представник відповідача у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надав заяву про відкладення розгляду справи.
Також, представником відповідача були надані письмові заперечення, у яких зазначено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області проведено перевірку додержання позивачем вимог законодавства про працю стосовно розгляду скарги ОСОБА_1 щодо невиплати середнього заробітку у зв'язку з призовом її на строкову військову службу в особливий період за контрактом, за результатами якої складено акт № 377/4.4-2 від 30.08.2016 року. Як слідує із заперечень, під час перевірки було встановлено порушення позивачем передбачених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» гарантій щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час його перебування на строковій військовій службі, а саме, стосовно працівника Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , яка була звільнена з роботи у зв'язку з призовом на строкову службу за контрактом. Зазначені порушення стали підставою для накладення на позивача штрафних санкцій, у зв'язку з чим представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Частиною 6 ст. 128 КАС України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання не з'явилась, ухвалою суду від 26.06.2017 року відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області із скаргою, в якій просила відповідача перевірити законність дій Військової частини щодо невиплати їй заробітної плати у відповідності до ст. 119 КЗпПУ з 25 лютого 2016 року, тобто з дня, коли вона була призвана на строкову військову службу до Збройних Сил України на особливий період за контрактом.
В період з 24.08.2016 року по 30.08.2016 року заступником начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпропетровському регіоні ОСОБА_3 на підставі наказу № 1209-П від 22.08.2016 року та направлення на перевірку №304 від 22.08.2016 року проведено позапланову перевірку Військової частини НОМЕР_1 з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт № 377/4.4-2 від 30.08.2016 року.
За результатами перевірки встановлено що в порушення вимог п.3 ч. 3 ст. 119 КЗпПУ військовою частиною, заявницю було звільнено за п.3 ст.36 КЗпП України, що призвело до не нарахування та не виплати середнього заробітку ОСОБА_1 .
На підставі акту перевірки № 377/4.4-2 від 30.08.2016 року, начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Снісарем В.В. винесено постанову № 377/4.4-2/178 від 14.09.2016 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 4 350 грн. за порушення вимог ч.3 ст. 119 КЗпПУ.
Згідно вказаної постанови судом встановлено, що 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 була звільнена у зв'язку з призовом на військову службу, відповідно до наказу від 24.02.2016 року № 39, за п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ.
Підставою для звільнення став припис № 2/1530 від 23.02.2016 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_1 24.02.2016 року № 226.
Під час проведення перевірки ОСОБА_1 надала до Військової частини завірену належним чином копію Контракту.
Наказом від 29.08.2016 року № 173 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ та остання була поновлена на посаді та відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпПУ іі було увільнено з посади медичного статистика медичної частини у зв'язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України по контракту укладеного відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Середній заробіток ОСОБА_1 в порушення вимог ч.3 119 КЗпП України на момент проведення перевірки не нарахований та не виплачений.
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 р., Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 11.02.2015 р. утворено територіальні органи Держпраці, зокрема, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області.
Наказом Держпраці №8 від 04.02.2016 р. затверджено Положення про Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області, згідно з п. 1 якого, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Підпунктом 5 п. 4 Положення передбачено, що Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю.
Отже, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Дніпропетровської області.
Зазначене управління здійснює діяльність у сфері нагляду за додержанням законодавства про працю у відповідності до вимог Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 390 від 02.01.2012 р., зареєстрованого Міністерством юстиції 30.07.2012 р. за № 31291/21603.
Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232 від 25.03.1992 р.
Відповідно до ч. ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.
Частиною 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.
В силу ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набрала чинності 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку, викладені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VIII від 15.01.2015 р., який набрав чинності 08.02.2015 року.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Ч.1, 2, 3 ст.119 КзпП України, в редакції станом на час спірних правовідносин також передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, так на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .
Аналізуючи зазначені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що ч.3 ст.119 КЗпП України, так і законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", чітко передбачені гарантії та пільги відповідно до цих законів.
До вказаних гарантій віднесено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Всупереч вимогам вказаних законодавчих актів ОСОБА_1 було звільнено за п.3 ст.36 КЗпП України, та не нарахований і не виплачений середній заробіток.
При цьому, під час проведення перевірки виявлені порушення частково усунуті, а саме Наказом від 29.08.2016 року № 173 скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, так остання була поновлена на посаді та відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпПУ її було увільнено з посади медичного статистика медичної частини у зв'язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України по контракту укладеного відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Середній заробіток ОСОБА_1 на момент проведення перевірки не нарахований та не виплачений.
Таким чином, позивач в ході проведеної перевірки визнав, та частково усунув виявлені порушення.
Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд прийшов до висновку, що постанова № 377/4.4-2/178 від 14.09.2016 року про накладення на Військову частину НОМЕР_1 штрафу, винесена Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, відповідає вимогам чинного законодавства.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення, ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
У зв'язку з чим, судові витрати, понесені Військовою частиною НОМЕР_1 , не повертаються.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.254 КАС України.
Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Н.В. Турлакова