Справа № 22ц - 663 2007 рік Категорія 32
Голов. в 1-й інстан. Щебуняєва Л.Л. Доповідач Пономарьова О.М.
30 січня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.,
суддів Бондаренко Л.І., Бабенка П.М.,
при секретарі Баранові В.В.,
за участю відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представників
відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, органу місцевого самоврядування в особі Харцизької міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою , що втратила право користування жилим приміщенням, -
встановив:
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 6 вересня 2006 року, яким визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 10 грудня 1999 року державним житлово-комунальним підприємством «Житлосервіс" міста Харцизька. В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_1 та її сина такими, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та ухваленні нового рішення про задоволення зустрічного позову і відмові в задоволенні вимог ОСОБА_1, оскільки суд першої інстанції не врахував всі обставини справи та надані докази, зробив висновки, які не відповідають обставинам по справі, вимогам закону, допустив порушення норм закон, що потягло ухвалення неправильного рішення.
В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, та їх представники підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, рішення суду скасувати, оскільки воно є неправильним і незаконним.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, представники Харцизької міської ради, БТІ м. Харцизька, КП «Служба єдиного замовника" м. Харцизька в судове засідання не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 1 серпня 1997 року
зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 і разом з сином ОСОБА_2 в порядку,
передбаченому ст. 65 ЖК України , як члени сім'ї були прописані в квартиру АДРЕСА_1, де також були зареєстровані наймач квартири ОСОБА_8, її чоловік ОСОБА_9, та їх син ОСОБА_7. 8 квітня 1998 року у спірну квартиру прописаний ОСОБА_3.
24 червні 1998 року у зв'язку з засудженням до 8 років позбавлення волі, ОСОБА_1 виписана зі спірної квартири. Її син зі спірної квартири виписаний 18 серпня 1998 року на підставі рішення виконкому у зв'язку з оформленням опікунства. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виписані зі спірної квартири у зв'язку зі смертю.
10 грудня 1999 року спірна квартира була приватизована в рівних частках ОСОБА_8 та ОСОБА_3. В ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.
Суд дійшов висновку про те, що позивачка, яка з 28 січня 1998 року відбувала
покарання за вироком суду у вигляді 8 років позбавлення волі, не втратила право
користування жилим приміщенням в спірній квартирі, оскільки при її виписки з квартири
питання про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, не
вирішувалось, рішення суду з цього приводу не ухвалювалось. Відповідно до вимог ст. 71
ч.З п.7 ЖК України, зі змінами, внесеними Законом України від 2 березня 2000 року,
жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї
понад шість місяців у випадку взяття під варту або засудження до позбавлення волі -
протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому
будинку, квартирі / її частині/ залишилися проживати інші члени сім'ї. Її син, який з січня
1998 року проживав з опікуном по АДРЕСА_2, де і був
прописаний, також відповідно до вимог ст. 71 ч.З п.З ЖК України не втратив право користування жилим приміщенням в спірній квартирі. Враховуючи викладені обставини суд відмовив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в задоволенні вимог про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування в спірній квартирі та визнав недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке видане 10 грудня 1999 року.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідачів та їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи позовні вимоги сторін, суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив правовідносини, які склались між ними і дійшов до обгрунтованого висновку про задоволення вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, яке видане 10 грудня 1999 року, та відмовив в задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування в спірній квартирі.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, яке видане 10 грудня 1999 року, суд правильно виходив з того, що при приватизації квартири не було враховано що за позивачами, які хоч і не проживали в спірній квартирі і були виписані., зберігалося право на спірне житло відповідно до вимог ст. 71 ч.З п.п.З, 7 ЖК України, оскільки ОСОБА_1 відбувала покарання за вироком суду, а ОСОБА_2 проживав з опікуном. Суд обгрунтовано послався на те, що передача у власність спірної квартири була проведена в порушення вимог ст.ст.71,72 ЖК України, ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонд", без письмової згоди ОСОБА_1 від свого імені та діючої від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_2.
За викладених підстав висновок суду про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання позивачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, є правильним і обґрунтованим.
Суд врахував всі обставини справи, надані сторонами докази і зробив правильні висновки, мотиви яких навів в рішення суду.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, дана їм належна правова оцінка і правильно вирішений спір.
Рішення суду першої інстанції постановлено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що позивачка втратила права користування жилим приміщенням на підставі норм ст.71 ЖК України, які діяли до 8 квітня 2000 року, оскільки з 28 січня 1998 року перебувала в місцях позбавлення волі, не можна визнати обґрунтованими, оскільки позивачка була виписана з квартири без вирішення питання про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Не є переконливими і не спростовують висновків суду і доводи скарги про те, що позивач ОСОБА_2 не вселявся і не проживав в спірній квартирі. Суд правильно врахував інтереси неповнолітньої дитини, надані докази, вимоги закону і підставно дійшов висновку про збереження за ОСОБА_2 права на житлове приміщення на період перебування його у опікуна.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
у хвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 6 вересня 2006 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили .