14 вересня 2017 р. Справа № 804/5096/17
Суддя Дніпропетровський окружний адміністративний суду Тулянцева І.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
10 серпня 2017 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2016 року по 2 липня 2017 року у розмірі 18 846,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України не виконувалось рішення суду про поновлення позивача на роботі, у зв'язку із чим, у позивача виникло право на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що наказ про поновлення позивача на посаді винесено правомірно на підставі висновків службової перевірки, в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв'язку з чим, відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідодомив.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження відповідно до положень частини 6 вказаної норми.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 грудня 2016 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №804/6977/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Баглійський відділ державної виконавчої служби міста Дніпродзержинськ ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання незаконним наказу №3514-к від 15.09.2016, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: визнано незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади державного виконавця Баглійського відділу державної виконавчої служби м.Дніпродзержинська ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровської області від 15.09.2016 року № 3514-к виданий ОСОБА_2 територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді державного виконавця Баглійського відділу державної виконавчої служби м. Дніпродзержинська ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з 15 вересня 2016 року; стягнуто з ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 оплату за час вимушеного прогулу з 15 вересня 2016 року по 19 грудня 2016 року.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області залишено без задоволення.
В той же час, вказаною постановою абзац другий резолютивної частини постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 р. змінено та викладено в наступній редакції: «Визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади державного виконавця Баглійського відділу державної виконавчої служби м. Дніпродзержинська ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 15.09.2016 року №3514-к виданий ОСОБА_2 територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області». В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 02.07.2017 року позивачка на посаді державного виконавця Баглійського відділу державної виконавчої служби м.Дніпродзержинська ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, поновлена не була.
24 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Урядового контактного центру зі скаргою (вих.№ВО-6918665) на бездіяльність посадових осіб ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з невиконання рішення від 19.12.2016 року №804/6977/16 щодо поновлення позивача на роботі.
З аналогічними скаргами Урядового контактного центру ОСОБА_1 зверталась 02.06.2017 року, 06.06.2017 року, 13.06.2017 року та 14.06.2017 року.
07.06.2017 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом було видано виконавчі листи по справі № 804/6977/16 про поновлення на посаді ОСОБА_1 на посаді державного виконавця Баглійського відділу державної виконавчої служби м. Дніпродзержинська ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з 15 вересня 2016 року та стягнення з ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 оплати за час вимушеного прогулу за період з 15.09.2016 по 19.12.2016 року (а.с.14-15).
8 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою про прийняття на виконання виконавчого листа у справі №804/6977/16.
Відповідно до наказу ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 8 червня 2017 року №1768-к ОСОБА_1 поновлено на посаді державного виконавця Баглійського відділу державної виконавчої служби м. Дніпродзержинська ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровської області з 15 вересня 2016 року, копію якого позивачка отримала 30.06.2017 року (а.с. 20).
ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 9 червня 2017 року №07-64/3193 ОСОБА_1 повідомлено, що її поновлено на посаді та направлено копію наказу від 08.06.2017 року №1768-к.
Як вбачається з позовної заяви, 30 червня 2017 року ОСОБА_1 отримала вищевказаний лист від 09.06.2017 року та звернулась до Управління кадрової роботи та державної служби ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
30 червня 2017 року Наказом ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №1969-к визначено, вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання своїх посадових обов'язків на посаді державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби міста Кам'янське ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з 3 липня 2017 року.
Поряд із цим, з матеріалів справи встановлено, що листом ОСОБА_2 територіального управління від 16.06.2017 року №В-1099-07/2, №В-1099-07/3, №1099-07/4, №В-1099-07/5 у відповідь на звернення до Урядової «гарячої» лінії, ОСОБА_1 було проінформовано про необхідність подання до управління заяви про поновлення на роботі. Однак, доказів направлення та отримання даного листа ОСОБА_1, до справи не надано.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наказ про поновлення позивачки на посаді на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року у справі №804/6977/16 було винесено 08.06.2017 року, а фактично ОСОБА_1 приступила до виконання службових обов'язків 03.07.2017 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України та судове рішення є обов'язковим до виконання.
Приписами пунктів 2 та 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно із положеннями частини 2 статті 233, частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати.
В ході розгляду справи було встановлено, що до 08.06.2017 року відповідачем не приймалось рішень щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, не зважаючи на ту обставину, що з моменту проголошення рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом 19.12.2016 року, зобов'язаний був це зробити в силу приписів ст. 235 КЗпП України та ст. 256 КАС України. Фактично ж, позивачка була поновлена на роботі з 03.07.2017 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що час з 20 грудня 2016 року (наступний день після винесення судом рішення про поновлення на посаді) по 2 липня 2017 року (день, що передує даті фактичного виходу на роботу) є часом вимушеного прогулу позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи не надано доказів, з яких би можна було встановити дату направлення на адресу ОСОБА_1 листа від 09.06.2017 року №07-64/3193, яким останню повідомлено про поновлення на посаді та направлено наказ від 08.06.2017 року.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника , затвердженої Постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Приписами абзацу 4 пункту 2 Поряду №100 встановлено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, а саме виходячи з установлених йому у трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
З абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З огляду на вищенаведені норми законодавства суд вважає правомірним посилання позивача щодо визначення розміру середньоденної заробітної плати виходячи із розміру заробітної плати за квітень та травень 2016 року.
Так, з матеріалів справи вбачається, що останніми календарними місяцями роботи, що передують дню звільнення ОСОБА_1 є квітень 2016 р. та травень 2016 р., оскільки, в червні 2016 року їй не була нарахована та сплачена заробітна плата, в липні 2016 року вона перебувала у щорічній відпустці, тому відповідно до абз. 2 п. 4 част. III вищезазначеного Порядку, цей місяць виключається з розрахункового періоду, в серпні 2016 року їй також не була нарахована та сплачена заробітна плата.
Вказані обставини підтверджуються залученою до адміністративного позову фотокопії розрахункової відомості за період з 01.07.2015 р. по 30.09.2016 р., а також копії розрахункових листів про нараховану заробітну плату за квітень-липень 2016 року, вересень 2016 року (а.с. 12, 17-19). Тому, виходячи з вищевикладеного, у квітні 2016 р. було - 11 робочих днів, у травні 2016 р. - 12 робочих днів, а всього - 23 робочі дні.
Приймаючи до уваги, що нарахована заробітна плата за квітень 2016 р. та травень 2016 р. складає -1458,61 грн. (квітень 2016 року) та 1508,35 грн.(травень 2016 року), заробітна плата за 2 місяця, що передує звільненню складає 2966,96 грн. (1458,61 грн.+ 1508,35 грн.= 2966,96 грн.).
Середньоденна заробітна плата з урахуванням вищенаведених сум складає 129,00 грн. (2966,96 грн.:23 робочих дні =129,00 грн.).
Оскільки, кількість робочих днів за період з 20.12.2016 року по 02.07.2017 року становить 130 днів, сума, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу складає 16770,00 грн. (129 грн. X 130 робочий день = 16770 грн.).
Суд також зазначає, що п. 10 частини IV Порядку № 100, встановлено що, у випадках підвищення посадових окладів на підприємстві, установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішенням, передбачених в колективних договорах ( угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що з 01.01.2017 р. оклад державного виконавця було підвищено з 1723 грн. до 2000 грн., що підтверджується розрахунковою відомістю за період 01.06.2017 - 31.08.2017 року (а.с. 56), залученою до матеріалів справи відповідачем, тобто, коефіцієнт підвищення складає 13,3%.
Приймаючи до уваги ту обставину, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 129 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2017 р. по 02.07.2017 р. з коефіцієнтом підвищення заробітної плати складає 2076,00 грн. (129 грн. X 121 день X 13,3 % = 2076 грн.)
Таким чином, заробітна плата, що підлягає стягненню з відповідача за час вимушеного прогулу за період 20.12.2016 р. по 02.07.2017 р. складає 18846,00 грн. (16770 грн.+ 2076 грн.= 18846 грн.).
Суд також зазначає, що не приймає до уваги наданий ОСОБА_2 територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області розрахунок середньомісячного заробітку позивачки від 06.09.2017 року №265/09.2 в якому зазначено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 82,05 грн., оскільки, фактично відпрацьованих днів у жовтні-листопаді 2016 року та серпні-вересні 2016 року не було, а розрахунок зроблено із порушенням правил, встановлених Порядком № 100.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно частини першої та другої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Поряд із цим, зважаючи на приписи частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про необхідність звернення постанови до негайного виконання в частині стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2016 року по 02.07.2017 року у сумі 18846,00 грн. (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок шість гривень 00 коп.) без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Постанову суду в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_3