04 липня 2017 р. Справа № 804/3310/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
при секретаріОСОБА_2
за участю:
представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Дніпрометробуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Дніпрометробуд», в якій просило стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 52314,78грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідач на виконання вимог ст.20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ), як юридична особа, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, повинен був сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на цьому підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, проте, відповідач означені вимоги закону не виконав, тому позивач просить стягнути суму вказаних адміністративно-господарських санкцій в судовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача підтримав пред'явлений адміністративний позов у повному обсязі та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просив повністю його задовольнити.
Відповідач адміністративний позов не визнав, подав на нього письмові заперечення в яких просив відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування поданих заперечень зазначалося, що відповідачем було вжито всі необхідні заходи, передбачені законодавством та спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Зокрема, відповідачем здійснювалося інформування центру зайнятості про наявність таких вакансій шляхом подачі відповідних щомісячних звітів за формою №3-ПН. Отже відповідачем виконані всі зобов'язання, що покладаються на роботодавців Законом України №875-ХІІ. Однак, непрацевлаштовані інваліди, які б претендували на заміщення наявних вакансій, до відповідача не направлялися та не зверталися, тому вини відповідача у невиконанні нормативу, встановленого ст.19 Закону України №875-ХІІ, немає, а, отже, адміністративно-господарські санкції до нього не повинні застосовуватися.
Представник відповідача у судовому засіданні також заперечував проти задоволення адміністративного позову у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у письмових запереченнях на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Зокрема означеною статтею визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом встановлено, що відповідачем на виконання вимог означеної норми закону було подано до контролюючого органу Звіт за Формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача фактично за 2016 рік складає 115 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 4 особи, при цьому кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону №875-ХІІ, - 5 особи, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 52314,78грн., а сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (самостійно визначена відповідачем) - 52314,78грн.
Зважаючи на приписи ст.19 Закону №875-ХІІ, суд приходить до висновку, що відповідачем було вірно визначено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу відповідача за 2016 рік.
Частиною 3 статті 18 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, підприємством на виконання умов Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» протягом 2016 року було подано Кіровському районному центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН із зазначенням вакансій на які має бути працевлаштовано інвалідів, що підтверджується копіями означених звітів.
Натомість Кіровським районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, фактів відмови у працевлаштуванні інвалідів не зафіксовано.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування на його підприємстві.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно з частиною 2 цієї статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Так, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі ст.18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, при цьому підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.
Статтею 18-1 цього Закону встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний, при цьому Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу наведених норм слідує, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Як встановлено судом, відповідачем протягом 2016 року подавалися звіти Форми №3-ПН до відповідного районного центру зайнятості населення про наявність у відповідача в цьому періоді вакантних робочих місць безпосередньо для інвалідів.
Отже, відповідачем було вжито всі необхідні заходи, передбачені законодавством та спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
У зв'язку із цим покладення на відповідача відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 ГК України.
Така правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі №21-60а11, а також у постанові від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12.
Зважаючи на те, що відповідачем було доведено факт вжиття ним всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що в розумінні ст.218 ГК виключає притягнення останнього до відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції були застосовані до відповідача неправомірно, відтак позовні вимоги про їх стягнення з останнього задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, понесені позивачем у вигляді сплати судового збору, не відшкодовуються.
Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 10 липня 2017 року
Суддя ОСОБА_1