04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" вересня 2017 р. Справа№ 911/2285/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Яковлєва М.Л.
Чорної Л.В.
За участю представників сторін:
від відповідача (апелянта): Баришенко С.В. - за довіреністю вих. № 2/08 від 03.01.2017; Ганенко Р.А. - за довіреністю № 36/08 від 27.01.2017;
від позивача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
від прокуратури Київської обл.: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засідінні апеляційну скаргу Державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 (суддя Кошик А.Ю.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКО ЛЮКС", м. Київ
до державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство",
смт Клавдієво-Тарасове, Бородянський р-н, Київська обл.
третя особа Київська обласна державна адміністрація, м. Київ
за участю прокуратури Київської області
про визнання права користування
За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕКО ЛЮКС» (надалі-ТОВ «ДЕКО ЛЮКС»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного підприємства «Клавдіївське лісове господарство» (надалі-ДП «Клавдіївське лісове господарство»/ відповідач) за участю третьої особи - Київської обласної державної адміністрації (надалі-третя особа), в якій просило суд визнати за позивачем права користування земельною ділянкою площею 2,7 гектари, кадастровий номер НОМЕР_1, місце розташування якої: Київська область Бородянський район Клавдієво-Тарасівська селища рада з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (1, а.с. 8-12).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що метою звернення до господарського суду із вказаним позовом є визначення правового режиму земельної ділянки, що перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.07.2016 порушено провадження у справі № 911/2285/16 та призначено її до розгляду.
Рішенням господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 (суддя Кошик А.Ю.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕКО ЛЮКС" право користування земельною ділянкою площею 2,7 гектари, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: Київська область, Бородянський район, Клавдієво-Тарасівська селищна рада, на якій розташоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з державного підприємства "Клавдіївське лісове господарство" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКО ЛЮКС".
Вирішено питання судових витрат (т.1, с. 182-191).
Рішення місцевого господарського суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції керувався приписами ст.ст. 204, 367, 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 19, 20, 120, 123, 125, 141, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 17, Лісового кодексу України, ст. 1, 19 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ст.ст. 32-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, державне підприємство "Клавдієвське лісове господарство" (надалі-апелянт) звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю ( т.1, а.с. 209-213).
Апеляційна скарга мотивна тим, що місцевим господарським судом було порушено норми матеріального права, а саме ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016, відхилено клопотання ДП "Клавдієвське лісове господарство" у відновленні пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16; апеляційну скаргу ДП "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 з доданими до неї документами повернуто без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 у справі № 911/2285/16 прийнято до провадження апеляційну скаргу державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 та призначено її до розгляду на 25.05.2017.
24.05.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов лист, в якому остання просить апеляційну скаргу задовольнити та рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 скасувати та прийняти нове, яким у позові ТОВ «ДЕКО ЛЮКС» відмовити повністю.
25.05.2017 через забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від прокуратури Київської області надійшло повідомлення про вступ у дану справу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для участі у справі, провадження в якій уже порушено, прокурор подає до господарського суду відповідну заяву.
Пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" роз'яснено, що згідно з частиною п'ятою статті 36 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Статтею 29 ГПК України передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може вступити з власної ініціативи у справу, провадження в якій порушено за позовом інших осіб, на стороні як позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки. Прокурор може брати участь також у вже порушеній справі про банкрутство й представляти інтереси громадянина і держави в особі учасників справи про банкрутство. Згідно з частиною третьою статті 29 ГПК України про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно. Господарським судам слід мати на увазі, що законодавством України не передбачено ухвалення будь-яких окремих процесуальних документів з приводу вчинення прокурором зазначених дій, так само як і можливості відмови господарським судом прокуророві у його вступі у справу, здійсненому шляхом повідомлення суду про свою участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Відповідне письмове повідомлення прокурора залучається судом до матеріалів справи, а участь прокурора в ній відображається в описовій частині судового рішення, прийнятого зі справи. Прокурор вважається таким, що взяв участь у справі, з дня одержання господарським судом згаданого письмового повідомлення, тобто дня його реєстрації у канцелярії суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 у справі № 911/2285/16 розгляд апеляційної скарги ДП "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 відкладено на 13.06.2017.
30.05.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_4 було подано заяву про залучення його у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ДП «Клавдієвське лісове господарство».
13.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду прокуратурою Київської області були подані пояснення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 911/2285/16 розгляд апеляційної скарги ДП "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 відкладено на 25.07.2017.
14.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) надійшов запит № 03-20/278 від 09.06.2017 про направлення справи № 911/2285/16 до Вищого господарського суду України у зв'язку з надходженням заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" про виправлення описки в постанові.
Справу № 911/2285/16 було скеровано на запит до Вищого господарського суду України.
25.07.2017 розгляд апеляційної скарги державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 не відбувся оскільки матеріали справи не повернулися з Вищого господарського суду України.
03.08.2017 надішли матеріали справи № 911/2285/16 до Київського апеляційного господарського суду.
Розпорядженням начальника відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/2978/17 від 03.08.2017 у зв'язку з надходженням 03.08.2017 до Київського апеляційного господарського суду матеріалів справи № 911/2285/16 та у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/2285/16.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2017 для розгляду справи № 911/2285/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді Чорна Л.В., Тищенко О.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 у справі № 927/553/17 прийнято до провадження апеляційну скаргу державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 та призначено її розгляд на 22.08.2017.
Розпорядженням начальника відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/3328/17 від 21.08.2017 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/2285/16.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.08.2017 для розгляду справи № 911/2285/16 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді Чорна Л.В., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 прийнято до провадження апеляційну скаргу державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя -Разіна Т.І., судді Чорна Л.В. та Яковлєв М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 у справі № 911/2285/16 розгляд апеляційної скарги ДП "Клавдієвське лісове господарство" на рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 відкладено на 14.09.2017.
07.09.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «ДЕКО ЛЮКС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останнє просило рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП «Кладієвське лісове господарство» -залишити без змін.
У судому засіданні 14.09.2017 представники апелянта вимоги апеляційної скарги підтримали, з викладених у ній підстав.
Встановлено, що у судове засідання прокурор та представники позивача та третьої особи не з'явилися.
Пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, про те сторони (прокурор, позивач та третя особа) не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 13.06. 2017, від 25.05.2017, від 13.06.2016 та від 22.08.2017 таких представників не визнавалася обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Колегія суддів, розглянувши заяву ОСОБА_4 про залучення його у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ДП «Клавдієвське лісове господарство», вирішила відмовити в її задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Проте, в зазначеній заяві ОСОБА_5 не наведено обставин, які вказують, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки останнього.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників апелянта (відповідача), обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Таким чином апеляційний господарський суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість також і тієї частини рішення, яка не викликає заперечень особи, яка подала апеляційну скаргу.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи за договором купівлі-продажу, укладеним між позивачем та відповідачем, посвідченим 15.10.2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Михайленком С.А., який був зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3026 та в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним номером 3662357, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів за № 7835405 від 15.10.2009 року, позивач придбав у відповідача частину майнового комплексу, а саме: столярний цех з адміністративним приміщенням літ. "А", загальною площею 450,6 кв.м.; їдальня літ. "Б", загальною площею 310,8 кв.м.; штахетний цех літ. "В", загальною площею 282,9 кв.м.; цех переробки деревини літ. "Г", загальною площею 537,3 кв.м.; приміщення сушки деревини та котельня літ. "Д", загальною площею 344,2 кв.м.; навіс літ. "Ж" (склад готової продукції), загальною площею 224,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Загальна площа всього майнового комплексу складала 3828,7 кв.м.
Право власності за позивачем на придбану у відповідача частину майнового комплексу зареєстровано в Комунальному підприємстві Київської обласної ради "Бородянське бюро технічної інвентаризації" 06.02.2010 року за номером запису 29 в книзі 2ю-185, реєстраційний номер 21001635.
Позивач зазначає, що вказане нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 2,7 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на території Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області, цільове призначення якої: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.
В подальшому, як зазначає ТОВ «ДЕКО ЛЮКС» за договором про поділ нерухомого майна, укладеного між ним та відповідачем, посвідченому 01.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за № 1413, майновий комплекс загальною площею 3828,70 кв.м. було поділено в натурі між позивачем та відповідачем.
Вказане й стало підставою для звернення позивача до суду про визнання на ним (позивачем) права користування земельною ділянкою площею 2,7 гектари, кадастровий номер НОМЕР_1, місце розташування якої: Київська область Бородянський район Клавдієво-Тарасівська селища рада з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств у порядку ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції погодився з такими доводами покладеними в підставу позовних вимог та прийняв рішення про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Як вже зазначалось вище, договором про поділ нерухомого майна, укладеному між позивачем та відповідачем, посвідченому 01.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстрованому в реєстрі нотаріальних дій за № 1413, майновий комплекс загальною площею 3828,70 кв.м. було поділено в натурі між позивачем та відповідачем.
Сторони домовилися про те, що вони поділяють в натурі Об'єкт поділу, який належить їм на праві спільної часткової власності. Після укладання цього Договору право спільної часткової власності на Об'єкт поділу на підставі ст. 367 Цивільного кодексу України припиняється, а перелічені в Договорі частини Об'єкта проділу кожної із Сторін становлять окреме індивідуально визначене нерухоме майно ( п. 1. 1. договору про поділ нерухомого майна).
Частиною 2, 3 ст. 367 Цивільного кодексу України визначено, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з п. 1.2. договору про поділ нерухомого майна, майновий комплекс поділяється між сторонами в натурі, наступним чином:
Відповідно до 1.2.1. договору про поділ нерухомого майна стороні 1 (відповідачу) після поділу належить окрема частина об'єкту поділу (як окреме індивідуально визначене нерухоме майно), яка надалі за текстом іменується нерухоме майно-1, а саме: нежитлові будівлі та споруди, що складаються з: склад готової продукції літер "Е", приміщення сушки деревини літер "З", заточне відділення літер "И", гараж літер "К", диспетчерська літер "І", будинок охоронця літер "Л", приміщення АЗС літер "М", вбиральня літер "Н", навіс літер "О", сарай літер "П", навіс літер "Р", прохідна літер "С", вбиральня літер "Т", електрощитові літер "У", кладова літер "Ф", літній душ літер "Х", електрощитова літер "Ц", заправ очна літер "ПІ", колонка літери "№1-4", резервуар літери "№5-13", аспірацій на установка літери "№ 14, 15", кран - балка літер "№16", естакада літери "№17, 21", мостовий кран літер "№18", кран "№19", консольно-козловий кран літер "№20", огорожа літер "№22-31", 2 замощення літер "І, ІІ", загальною площею 1678,70 кв.м., що складає 44/100 частин від майнового комплексу загальною площею 3828,70 кв.м.
Відповідно ж до п. 1.2.2. договору про поділ нерухомого майна стороні 2 (позивачу) після поділу належить окрема частина Об'єкту поділу (як окреме індивідуально визначене нерухоме майно), яка надалі за текстом іменується Нерухоме майно-2, а саме нежитлові будівлі та споруди, що складаються з: столярний цех з адміністративним приміщенням літера "А", їдальня літера "Б", штахетний цех літера "В", цех переробки деревини літера "Г", приміщення сушки деревини та котельня літера "Д", навіс (склад готової продукції) літера "Ж", загальною площею 2150,00 кв.м., що складає 56/100 частин від майнового комплексу загальною площею 3828,70 кв.м. Нерухоме майно-2 розташоване на земельній ділянці площею 2,7000 га, у тому числі забудованих земель промисловості 2,7000 га, кадастровий номер 3221082001:06:0036, що перебуває в оренді у Сторони 2 (позивача) згідно Договору оренди земельної ділянки укладеного 28.09.2012р. між Стороною 2 (позивачем) та Бородянською районною державною адміністрацією, і зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Бородянському районі, про що у Державному земельному кадастрі вчинено запис від 28.09.2012р. за № 322100004000385.
Згідно з п. 1.3. договору про поділ нерухомого майна, технічна можливість поділу в натурі об'єкту поділу на нерухоме майно-1 та нерухоме майно-2 на визначених цим договором умовах підтверджується висновком спеціаліста про можливість виділу об'єкта нерухомого майна ОС№101 від 29.03.2013 року, виданим торгово-промисловою палатою 29.03.2013 року.
Відповідно до п. 1.4 договору про поділ нерухомого майна, на підставі рішення № 33 від 26.03.2013 року Виконавчого комітету Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області Нерухомому майну-1 присвоєно нову адресу: смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-б, а Нерухомому майну-2 залишено адресу: смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-а.
Право власності на індивідуально визначене нерухоме майно позивача було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 01.04.2013 року, номер запису про право власності 517983, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №1 872260, сформований 01.04.2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що земельна ділянка площею 2,7 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, яка є предметом спору, є сформованою.
Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2016 року № 57286021, відповідно до якої земельна ділянка була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.11.2015, номер запису про право власності: 12132732, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 781405232210.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в публічно-кадастровій карті України міститься інформація про те, що земельна ділянка, що є предметом цього спору, з кадастровим номером НОМЕР_1, зареєстрована в Державному земельному кадастрі.
Відповідно до визначення кадастрового номера, наведеного у ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр", кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Частиною ч. 6 ст.16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції, що земельна ділянка є сформованою, й чинним законодавством в даному випадку не вимагається розроблення проекту землеустрою щодо її відведення.
У зв'язку з тим, що позивач придбав нерухоме майно 15.10.2009 року, то саме з цього моменту до нього перейшло право користування земельною ділянкою площею 2,7 га, на якій розташоване нерухоме майно позивача.
Статтею 377 Цивільного кодексу України унормовано, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Саме з моменту укладення договору купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку (статті 657 Цивільного кодексу України).
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі № 6-253цс16.
Таким чином, з огляду на наведені норми ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду України, до позивача, як нового власника нерухомості, перейшло право на земельну ділянку, розташовану під відповідною нерухомістю (та необхідною для її обслуговування), яке належало попередньому власнику нерухомості, тобто відповідачу.
Статтею ст. 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Отже, сам факт набуття права власності на нерухомість є підставою для набуття новим власником нерухомості права на земельну ділянку, що не залежить від волевиявлення органу, уповноваженого розпоряджатись земельною ділянкою, і не потребує згоди попереднього землекористувача на вилучення у нього такої земельної ділянки.
Відтак, є вірним висновок суду, що відповідно до наведених в ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 141 Земельного кодексу України поняття права користування є загальним визначенням і включає в себе, як право постійного користування, так і право орендного користування.
Стосовно посилань відповідача на встановлені у справі № 911/3300/14 обставини, що спірна земельна ділянка площею 2,7га, яка розташована за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-а, та на якій розміщено належне на праві власності позивачу нерухоме майно-2, відноситься до земель лісогосподарського призначення, право постійного користування якою належить відповідачу на підставі планово-картографічних матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліс - це тип природних комплексів, у якому поєднується переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище; лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі; земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Частиною третьої цієї ж статті визначено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що Лісовий кодекс України розрізняє поняття лісові землі (на яких розташовані лісові ділянки, тобто землі, вкриті лісовою рослинністю) та нелісові землі (на яких відсутні лісова рослинність (угіддя, води, болота, споруди, комунікації, малопродуктивні землі), однак такі землі надані в установленому порядку для потреб лісового господарств).
З огляду на обставини спору, враховуючи, що позивач придбав у відповідача нерухомість з комунікаціями, що зареєстровано в установленому порядку, земельна ділянка під придбаними позивачем будівлями та комунікаціями, використовувалась для потреб лісового господарства, однак, відноситься до нелісових земель, оскільки наявність на ній будівель та спору, виключає наявність на ній лісової рослинності.
Пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України встановлено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є документами, які можуть підтверджувати право постійного користування лісовими землями, які є однією зі складових земель лісогосподарського призначення.
У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не можуть вважатись належними доказами в підтвердження права користування нелісовими землями лісогосподарського призначення, до яких відноситься спірна земельна ділянка.
Разом з тим, відповідачем не надано документів, що посвідчують право постійного користування спірною земельною ділянкою (нелісовою ділянкою), що передбачені вищевказаними нормами законодавства.
За приписами ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Однак, враховуючи відсутність у відповідача правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, яка хоч і використовувалась для потреб лісового господарства (перебувала в користуванні відповідача), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні достатні підстави стверджувати про віднесення такої земельної ділянки до певної категорії земель, зокрема, лісогосподарського цільового призначення, враховуючи також, що така земельна ділянка не вкрита лісовою рослинністю.
ТОВ «Деко Люкс» у позові зазначено, що також не заперечно і не спростовано відповідачем, що придбаний ним майновий комплекс побудовано в 1960 роках для розпиловки та переробки деревини.
Земельна ділянка, на якій розташований зазначений майновий комплекс увесь час з моменту побудови використовується для майнового комплексу з розпиловки та переробки деревини (лист Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 06.11.2014 року № 01-12-1353).
Відтак колегія суддів приходить до висновку, що земельна ділянка є нелісовою в розумінні ст. 5 Лісового кодексу України і відсутні підстави стверджувати, що земельна ділянка відноситься до категорії лісових ділянок.
Відчуживши частину майнового комплексу, відповідач фактично за плату передав позивачу частину майна, яке використовувалось в лісовому господарстві, тобто за своїм волевиявленням перестав використовувати відчужене позивачу майно для потреб лісового господарства і передав таке майно в у власність (володіння, користування, розпорядження) іншого суб'єкта, який не є лісогосподарським підприємством.
Відповідний правочин купівлі-продажу виконаний сторонами в повному обсязі, є чинним і з огляду на ст. 204 Цивільного кодексу України не підлягає безпідставним сумнівам в його правомірності.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не мітить доказів того, що укладені договори, а саме: купівлі-продажу 15.10.2009 та договором про поділ нерухомого майна від 01.04.2013 в судовому порядку визнанні недійсними.
Відчуживши частину майнового комплексу, тобто нерухомого майна, яке нерозривно пов'язане з земельною ділянко, на якій воно розташоване, відповідач фактично припинив використання майна та земельної ділянки в лісовому господарстві.
З урахуванням вище викладеного колегія судів вважає мотивованим висновок суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно позивача, з 1960 року використовується в промислових цілях.
Зазначене також, підтверджується наявними матеріалами справи, а саме, листом Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 06.11.2014 року № 01-12-1353, Генеральним планом населеного пункту смт. Клавдієво-Тарасове, затвердженого та чинного станом на 2009 рік, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2016 року №57286021, в якій зазначено цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, площею 2,7 га, кадастровий номер НОМЕР_1.
Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затверджено наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року № 548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за № 1011/18306, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств за кодом класифікації 11.03. відноситься до категорії земель промисловості.
Відповідно до рішення господарського суду Київської області від 22.10.2014 року у справі № 911/3300/14, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 року, постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2015 року, за позовом прокурора Бородянського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та у м. Києві управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" до Бородянської РДА, ТОВ "Деко Люкс", третя особа ОСОБА_5, було визнано недійсними та скасовано розпорядження Бородянської районної державної адміністрації Київської області №239 від 18.03.2010 року та № 963 від 21.09.2012 року, й визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений 28.09.2012 року між ТОВ "Деко Люкс" та Бородянською районною державною адміністрацією Київської області, який зареєстровано в управлінні Держземагентства у Бородянському районі за № 322100004000385 від 28.09.2012 року.
Як вбачається з викладених в судовому рішенні у справі № 911/3300/14 обставин, судове рішення прийнято виключно з тих підстав, що при наданні позивачу в оренду земельної ділянки за спірним договором оренди, питання вирішувалось в загальному порядку землевідведення без врахування факту набуття прав на землю в порядку ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Договір визнано недійсним з тих підстав, що не було вирішено питання про вилучення землі у попереднього землекористувача за його згодою, що в разі переходу права на землю у зв'язку з придбанням нерухомості не вимагається.
Колегія суддів зазначає, що в ході розгляду спору у справі № 911/3300/14 не досліджувалось питання набуття позивачем права на земельну ділянку у зв'язку з набуттям у власність розташованої на ній нерухомості.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного, а також те, що на земельній ділянці розташоване нерухоме майно позивача, належно посвідчене право користування вказаною земельною ділянкою у третіх осіб відсутнє, позивач з моменту придбання нерухомого майна є фактичним користувачем цієї земельної ділянки, земельна ділянка фактично використовується позивачем у виробничій діяльності та відповідно зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі в категорії земель промисловості, право на користування вказаною земельною ділянкою перейшло до позивача в порядку ст. 120 Земельного кодексу України також з огляду на ст.377 Цивільного кодексу України і відповідний факт переходу/набуття позивачем права користування земельною ділянкою є безумовною підставою для оформленням за позивачем відповідного права в установленому чинним законодавством порядку, позаяк місцевий господарський суд, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представників сторін, дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Клавдієвське лісове господарство" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 30.08.2016 у справі № 911/2285/16 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді М.Л. Яковлєв
Л.В. Чорна