01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
"12" вересня 2017 р. К/800/16099/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.
за участю секретаряОрєшко Ю.О.
та представників сторін: від позивача Приходько О.В.
від відповідачаІвахненко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Керамхолл»
на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015
у справі №826/11817/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Керамхолл»
доДержавної податкової інспекції в Оболонсьокму районі Головного управління ДФС у м. Києві
проскасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Керамхолл» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.07.2014 №0008932203, №0008942203.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 скасовано та постановлено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:
- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт №765/26-54-22-03/37245255 від 15.07.2014;
- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 101 500 грн., пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 52 353 грн., п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за квітень 2012 року на суму 40 000 грн.;
- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення №0008932203 від 28.07.2014, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 78 529,50 грн. (з яких: 52 353 грн. - основний платіж, 26 176,50 - штрафні (фінансові) санкції);
2) податкове повідомлення-рішення №0008942203 від 28.07.2014, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 152 250 грн. (з яких: 101 500 грн. - основний платіж та 50 750,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Підставою для визначення позивачу спірних сум грошових зобов'язань слугував висновок відповідача, зроблений за результатами перевірки, про відсутність реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Еколайн СТ».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні операції між позивачем та ТОВ «Еколайн СТ» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем до перевірки документи не підтверджують отримання позивачем послуг, оскільки в них відсутня інформація щодо фактичного отримання послуг, як то місце, дата, характер послуг, зміст господарської операції.
Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як замовником) та ТОВ «Еколайн СТ» (як виконавцем) укладено договір на надання складських послуг від 29.06.2012 №3, за умовами якого виконавець за відповідну винагороду з боку замовника по відношенню до вантажу замовника надає послуги по завантаженню та вивантаженню вантажу.
Судом першої інстанції зазначено, що на підтвердження руху активів в процесі здійснення спірних операцій позивачем надано суду копії договору від 29.06.2012 №3, тарифів на складські послуги, звітів до договору, актів виконаних робіт за відповідні періоди, банківських виписок, податкових накладних.
Проте, під час розгляду справи судом першої інстанції не було досліджено належним чином вказані докази, що надані позивачем на спростування висновків відповідача про порушення платником вимог податкового законодавства, та обставини реальності спірних операцій позивача з ТОВ «Еколайн СТ».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що надані позивачем до перевірки документи не підтверджують факт отримання послуг від TOB «Еколайн СТ», оскільки в них відсутня інформація щодо отримання послуг, а саме: місце, дата, характер послуг, зміст господарської операції.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов вказаних висновків без належного дослідження поданих позивачем доказів (в тому числі, первинних документів), оскільки мотивувальна частина судового рішення не містить посилань на конкретні первинні документи (із зазначенням їх реквізитів, як то дата первинного документа, чи номер за наявності), в яких відсутня інформація про місце, дату, характер послуг, зміст господарської операції.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів попередніх інстанцій винесені у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту та валових витрат під час нового розгляду справи судам слід дослідити фактичне здійснення спірних господарських операцій сторонами спірної угоди, тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеним договором, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції та встановити чи розкривають вони зміст господарських операцій за укладеним договором та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Керамхолл» задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна