Справа №472/518/17 12.09.2017 12.09.2017
Провадження №22-ц/784/1945/17
Справа №472/518/17
Провадження №22-ц/784/1945/17 Головуючий першої інстанції: Кучерявенко С.С.
Категорія 48 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.
Іменем України
12 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Шагаєм О.А.
за участі представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про визнання права власності на житловий будинок,
У червні 2017 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 5 вересня 1980 р. між нею та ОСОБА_7 було укладено шлюб. В період шлюбу ними придбано у власність 60/100 часток житлового будинку з належними надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі - продажу, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, який діяв в інтересах сім'ї, посвідченим 01 листопада 1989 р. державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1030.
17 листопада 1993 р. рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області шлюб між позивачкою та ОСОБА_7 розірвано. Після розірвання шлюбу спору про поділ спільно нажитого майна не виникало. Позивачка залишилася проживати в належному їм на праві спільної сумісної власності житловому будинку, а ОСОБА_7 переїхав в м. Кривий Ріг і в подальшому створив нову сім'ю з ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер. За життя ОСОБА_7 заповіт не склав, а тому право на спадкування за законом у першу чергу набули діти - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та дружина - ОСОБА_4
У встановлений законом строк ОСОБА_4 прийняла спадщину на грошові внески, про що подала відповідну заяву до державної нотаріальної контори.
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 спадщину після смерті ОСОБА_7 не прийняли.
Крім грошових внесків після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належну йому частку житлового будинку, що був придбаний під час шлюбу з позивачкою.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2016 р. по справі № 472/242/16-ц ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, виділено зі спільної часткової власності 40/100 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ним право власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1
У зв'язку з виділенням ОСОБА_9 зі спільної часткової власності 40/100 частин житлового будинку та присвоєння йому окремої адреси, а саме:, АДРЕСА_1, Миколаївської області, позивачка з ОСОБА_7 стали власниками цілого житлового будинку по АДРЕСА_1
Крім того, з 1989 р. вона проживає в житловому будинку, належному на праві спільної сумісної власності їй та ОСОБА_7
З 1992 р. добросовісно, безперервно володіла та відкрито користувалася даним житловим будинком, натомість ОСОБА_7 з 1992 р. не вчиняв жодних дій щодо збереження належної йому частки у вказаному будинку.
Посилаючись на викладене, а також, що спадкоємець ОСОБА_4, яка прийняла спадщину у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 1268 ЦК України, в спірному житловому будинку не проживає, жодного разу не приїжджала, не утримує майно та не вчиняє жодних дій щодо оформлення своїх спадкових прав на частку житлового будинку, належну померлому ОСОБА_7, позивачка просила визнати за нею право власності ? частку житлового будинку з належними надвірними господарчими, побутовими будівлями та спорудами, розташованого АДРЕСА_1 який є спільною сумісною власністю подружжя, та право власності за набувальною давністю на ? частку житлового будинку з належними надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 належних ОСОБА_7
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позов визнала повністю.
Треті особи, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, заперечень проти задоволення позову не мали.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 р. позовні вимоги задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на ? частку житлового будинку з належними надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Відмовлено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині позову про право власності за набувальною давністю на ? частку житлового будинку з належними надвірними господарськими та побутовими будівлями та спорудами.
В апеляційній скарзі позивачка вказує, що рішення суду в частині визнання права власності за набувальною давністю ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 05 вересня 1980 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено шлюб.
За час перебування у шлюбі ОСОБА_7. та ОСОБА_3 придбали у власність 60/100 часток житлового будинку з належними надвірними господарськими, побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі - продажу, укладеним між ОСОБА_8. та ОСОБА_7., посвідченим 01 листопада 1989 р. державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстрованим в реєстрі за № 1030.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 1993 р. шлюб між позивачем та ОСОБА_7 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_3 р. ОСОБА_7 помер.
Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить, зокрема, 60/100 частки житлового будинку з належними надвірними господарчими, побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 та грошові внески у банківській установі.
Заповіт ОСОБА_7 не складався.
Спадкоємцями першої за законом після смерті ОСОБА_7 є його дружина - відповідачка ОСОБА_4 та діти - ОСОБА_10 та ОСОБА_6
Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
ОСОБА_4 прийняла спадщину, як особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).
На підставі заяви, поданої до Першої криворізької державної нотаріальної контори, вона отримала свідоцтво право на спадщину за законом на грошові внески, які знаходяться на рахунку у банківській установі.
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 спадщину після смерті ОСОБА_7 не прийняли.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно ст. 22 КпШС України, норми якого регулювали спірні правовідносини на час набуття подружжям ОСОБА_7 частки у житловому будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналізуючи зазначену норму, суд правильно вважав, що реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Таким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_7 набули право спільної сумісної власності на 60/100 часток житлового будинку в рівних частках, тобто, по 30/100 часток житлового будинку з належними надвірними господарчими, побутовими будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1
За такого суд обґрунтовано задовольнив позов в частині поділу спільного майна подружжя.
Колегія суддів погоджується також з висновками суду щодо відмови у позові в частині визнання права власності на частину будинку за набувальною власністю.
Згідно з ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ / майно/.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно(набувальна давність).
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Таким чином для встановлення наявності передбачених законом підстав для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно, щоб особа, яка посилається на таке, в силу положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України довела, що заволоділа майном добросовісно і при цьому її володіння є відкритим та безперервним протягом десяти років.
Як роз'яснено в пункті 9 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Оскільки судом встановлено, що проживаючи у спірному будинку, позивачка була обізнана, що співвласником його є ОСОБА_7, а після його смерті - його спадкоємці, її володіння спірним майном не можна вважати добросовісним.
За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у позові щодо визнання за позивачкою права власності на частині будинку за набувальною давністю.
Доводи апеляційної скарги про те, що такий висновок суду є помилковим, оскільки суду слід було врахувати не лише обізнаність позивача про співвласника спірного майна, але й тривале, протягом більше 20 років невикористання цим власником, а згодом його спадкоємцем майна, та невиконання обов'язків щодо утримання майна, є хибним, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні положень закону.
Стосовно доводів апеляційної скарги про визнання відповідачкою позову, колегія суддів виходить з наступного.
В матеріалах справи є заява, подана відповідачкою ОСОБА_4, про визнання нею позовних вимог (а.с. 80).
Частиною 4 ст. 174 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, визнання відповідачем позову не передбачає в обов'язковому порядку ухвалення рішення про задоволення позову. Це питання має вирішити суд з огляду на певні умови, в тому числі - відповідність визнання позову вимогам закону.
В порушення положень вказаної норми закону суд, отримавши заяву про визнання відповідною позову, продовжив розгляд справи, не постановивши відповідної ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову.
Однак, враховуючи, що визнання ОСОБА_4 позову в частині визнання права власності за позивачкою за набувальною давністю, як зазначено вище, не відповідає вимогам закону, що регулює спірні правовідносини, суд вірно не взяв до уваги таке визнання позову і ухвалив правильне рішення щодо таких позовних вимог.
Оскільки невиконання судом в повному обсязі вимог ст. 174 ЦПК України не потягло прийняття судом неправильного рішення, колегія суддів в силу ч. 2 ст. 308 ЦПК України вважає, що таке порушення не є підставою для скасування рішення суду.
За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Т.Б. Кушнірова
Ж.М. Яворська