13 вересня 2017 року
Справа № 489/2453/17
Номер провадження 2/489/1613/17
Іменем України
13 вересня 2017 р. м. Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого - судді Тихонової Н.С.,
секретаря - Сироватки Т.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,
В червні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автолайф» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. Свої вимоги мотивував тим, що 24.11.2016 р. між ним, як лізингоодержувачем, та відповідачем як лізингодавцем, був укладений Договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність та передати позивачеві у користування транспортний засіб - МТЗ 8201, 2013 року випуску на умовах фінансового лізингу, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. На виконання умов Договору позивачем здійснено платіж за організацію виконання Договору на рахунок відповідача в розмірі 47 500,00 грн. Однак позивач вважає, що укладений договір є недійсним через те, що він був укладений з численними порушеннями чинного законодавства, які порушують права та охоронювані законом інтереси позивача.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визнати договір № 1925 фінансового лізингу укладений 24.11.2016 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автолайф» - недійсним з моменту укладання; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автолайф» на його користь 47 500, 00 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином . Причини неявки суду не повідомив.
Згідно Ухвали суду проводиться заочний розгляд справи.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
24.11.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» та ОСОБА_1 був укладений Договір №1925 фінансового лізингу.
Згідно п.1.1. вказаного Договору предметом фінансового Лізингу є транспортний засіб марки «Беларус».
Відповідно до п.1.3.,1.4 Договору Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати предмет Лізингу у користування Лізингоодержувача на термін та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.
Також згідно п. 1.2 Договору вартість предмета лізингу на момент укладання даного Договору визначається у даному Договорі та Додатку № 1.
Відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 18 199,23 доларів США, що еквівалентно 475 000 грн.00 коп.; авансовий платіж - (50 % вартості предмета лізингу); щомісячний авансовий платіж - 753,30 доларів США; комісія за організацію угоди(10%) - 1 819,92 доларів США, що еквівалентно 47 500 грн.00 коп. ; комісія за передачу Предмету лізингу - 545,98 доларів США.
На виконання договору позивачем було сплачено комісію за організацію Угоди в розмірі 47 500 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією наданою позивачем.
Згідно з умовами договору комісія за організацію Угоди - це першочерговий єдино разовий платіж, що має бути сплачений Лізингоодержуцвачем на користь лізингодавця за організацію та ведення Договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладанням та обслуговуванням Договору. Розмір комісії відображається у Додатку № 1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета Лізингу.
Відповідно до додатку № 1 до договору розмір комісії за організацію Угоди становить 47 500 грн. 00 коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що через деякий час після укладання Договору фінансового лізингу він в телефонному режимі отримав від відповідач повідомлення про те, що визначений ними у Договорі предмет лізингу потрібно замінити на інший, оскільки визначений в договорі транспортний засіб - відсутній.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією, відповідно до якої вказував на недійсність Договору з моменту укладання та просив повернути грошову суму в розмірі 47 500 грн. 00 коп., яка була сплачена ним як комісія за організацію виконання Договору.
Проте відповідач будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання визначеного позивачем у Претензії не вчинив.
Відповідно до пункту 16.1 договору будь-які спори або розбіжності, що виникають у процесі виконання умов даного Договору, які сторони не можуть розв'язати шляхом переговорів, можуть вирішуватись в досудовому або судовому порядку відповідно до діючого законодавства України без дотримання досудового порядку врегулювання спорів.
Згідно із частиною другою статті 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Проаналізувавши норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Згідно з укладеним між сторонами договору фінансового лізингу лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі.
Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 18 199,23 доларів США, що еквівалентно 475 000 грн.00 коп.
Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у договорі та додатку №1 до договору фінансового лізингу.
Проаналізувавши зміст договору, суд встановив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію Угоди (пункти 12.1 договору).
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.
Відповідно до умов Договору незалежно від наявності у Продавця предмета Лізингу, вказаного Лізингоодержувачем в даному Договорі та лише за заявою Лізингоодержувача сам предмет Лізингу може бути змінений на інший предмет Лізингу до моменту купівлі предмета Лізингу. Умови такої зміни, та проведення додаткових розрахунків, вказуються у відповідній Додатковій угоді до даного Договору.
Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) транспортного засобу.
Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (статті 808 ЦК України).
Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.
Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
За положеннями цієї статті комісія за організацію Угоди не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.
Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року № 6-330 цс16, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.
Крім того, позивач вказував, що укладений між сторонами Договір фінансового лізингу є недійсним, оскільки він не був нотаріально посвідчений, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч.2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
У відповідності до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом ст.216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціатив реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків,моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст. 11 ЦПК.
Як вже зазначалося, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».
Згідно п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
При вирішенні позову, суд враховує, що відповідачем не надано відомостей про наявність ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства. Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства , ч. 2 ст. 806 ЦК України, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача (порушують принцип добросовісності; призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; завдають шкоди споживачеві), договір всупереч вимогам чинного законодавства не був нотаріально посвідчений, що свідчить про його нікчемність, через що заявлені позивачем вимоги відповідають способу захисту порушеного права та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 14, 30, 60, 62, 88, 212-214 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.
Визнати договір № 1925 фінансового лізингу, укладений 24.11.2016 р., між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» та ОСОБА_1 - недійсним.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 47 500 грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору - 475 грн.00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автолайф» на користь держави 805 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Н.С. Тихонова