"11" вересня 2017 р. Справа № 918/799/15
Суддя Марач В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" про визнання наказу таким, що частково не підлягає виконанню у справі
за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод"
про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 5 972 грн. 24 коп.; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 095 грн. 60 коп. та стягнення моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2 - представник;
розпорядник майна ПАТ "Завод "Технопривод": не з'явився
Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.08.2015 р. у справі №918/799/15 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмір 5 972 грн. 24 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 286 грн. 12 коп., 1 827 грн. 00 коп. - витрат по оплаті судового збору. У стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 190 грн. 48 коп. відмовлено.
На виконання вказаного рішення господарським судом 02.09.2015 р. видано наказ №918/799/15.
29.08.2017 р. до господарського суду Рівненської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Завод "Технопривод" із заявою про визнання наказу від 02.09.2015 р. в частині стягнення 10 095 грн. 08 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким, що не підлягає виконанню.
Розпорядженням в.о. керівника апарату № 01-04/214/2017 суду від 30.08.2017 р., у зв'язку із відрахуванням судді Трускавецького В.П. зі штату господарського суду Рівненської області, справу №918/799/15 передано на повторний автоматичний авторозподіл, за наслідками якого вказану справу передано на розгляд судді Марачу В.В.
Ухвалою суду від 30.08.2017 р. заяву Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" про визнання наказу у справі № 918/799/15 від 02.09.2015 р. таким, що частково не підлягає виконанню прийнято до розгляду, розгляд заяви призначено на 11.09.2017 р.
Господарський суд, заслухавши в судовому засіданні учасників провадження у справі, дослідивши матеріали справи та врахувавши обставини по справі, встановив наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
За змістом ст. 117 Господарського процесуального кодексу України наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувана або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Таким чином, частина четверта ст. 117 ГПК України містить лише дві підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
Отже, до відповідної заяви боржника, має бути додано довідку, підписану керівником і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше виданим наказом, списано з його рахунку або майно вилучено в порядку здійснення виконавчого провадження, а на вимогу суду - й інший документ (документи), який підтверджує зазначені обставини, як-от акт опису та вилучення майна, складений державним виконавцем, докази списання (перерахування) коштів з рахунку боржника тощо. (Пункт 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 р.).
Також, як встановлено судом, в провадженні Господарського суду Рівненської області на стадії процедури розпорядження майном перебувала справа №918/111/15 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод".
Ухвалою суду від 12.03.2015 р. порушено провадження у справі №918/111/15 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Оголошення про порушення справи про банкрутство боржника опубліковано на сайті Вищого господарського суду України 13.03.2015 р. за № 15664.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Слід також наголосити, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та достовірно підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.
Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.06.2014року. № 902/79/13-г).
Судом встановлено, що між сторонами у цій справі виник спір із приводу порушення відповідачем законодавства про оплату праці з передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України підстав.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У силу ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За структурою стаття 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.
Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами та відноситься до структури заробітної плати.
Вказана позиція кореспондується з рішенням Верховного Суду України, який дійшов висновку, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).
Черговість задоволення вимог кредиторів установлена ч. 1 ст. 45 Закону про банкрутство. Зокрема у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.08.2015 р. у справі №918/799/15 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 5 972 грн. 24 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20 286 грн. 12 коп., 1 827 грн. 00 коп. - витрат по оплаті судового збору. У стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 190 грн. 48 коп. відмовлено.
Вимоги ОСОБА_1, що становить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 286 грн. 12 коп. у відповідності з п. 1 ч. 1 ст.45 Закону про банкрутство підлягають задоволенню у першу чергу.
При цьому, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство передбачено, що поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
За змістом ст. 38 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
З огляду на викладене вище, грошові вимоги ОСОБА_1 в сумі 20 286 грн. 12 коп., що становить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та щодо яких ПАТ "Завод "Технопривод" заперечує в частині їх стягнення в сумі 10 095 грн. 08 коп., виникли після порушення провадження у справі про банкрутство та відповідно, останній є поточним кредитором згідно положень Закону про банкрутство.
Враховуючи, що провадження у справі №918/111/15 перебувало на стадії процедури розпорядження майном боржника, вказані поточні вимоги ОСОБА_1 могли б бути заявлені кредитором лише після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Разом з тим, судом встановлено, що ухвалою суду від 16.02.2017 р. у справі №918/111/15, зокрема, в задоволенні заяви ПАТ "Завод "Технопривод" про затвердження мирової угоди відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 р., серед іншого, апеляційну скаргу ТОВ "Динеро-Капітал" задоволено, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.02.2017 р. у справі № 918/111/15 в частині відмови в затвердженні мирової угоди скасовано, прийнято нове рішення яким заяву ПАТ "Завод "Технопривод" про затвердження мирової угоди задоволено, припинено провадження у справі № 918/111/15 про банкрутство ПАТ "Завод "Технопривод", припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду Рівненської області від 12.03.2015 року у справі № 918/111/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 Закону про банкрутство мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, визначених Законом.
Як вбачається з п. 2.1., п. 2.2 мирової угоди затвердженої Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р. "Умови мирової угоди розповсюд-жуються на непогашені вимоги другої та наступної черг вимог кредиторів, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство боржника та включені до реєстру вимог кредиторів боржника. Не підлягає прощенню (списанню), відстрочці та/або розстрочці за умовами мирової угоди заборгованість із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута..."
Отже, умови мирової угоди в даному випадку не розповсюджуються на ОСОБА_1 як поточного кредитора ПАТ "Завод "Технопривод", що має, зокрема, вимоги до боржника, які становлять середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені та відносяться до структури заробітної плати.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 р. існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії" та інші справи, зазначені в цій).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_3 проти України", рішення від 15.10.2009 р.).
Таким чином, наказ Господарського суду Рівненської області від 02.09.2015 р. у справі №918/799/15, що виданий на виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2015 р., яке є остаточним і обов'язком до виконання, підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
При цьому за умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на все вищевикладене, в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" про визнання наказу від 02.09.2015 р. у справі №918/799/15 в частині стягнення 10 095 грн. 08 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким, що не підлягає виконанню слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 86, 117 ГПК України господарський суд,
1.Відмовити Публічному акціонерному товариству "Завод "Технопривод" в задоволенні заяви про визнання наказу від 02.09.2015 р. у справі №918/799/15 в частині стягнення 10 095 грн. 08 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким, що не підлягає виконанню.
Суддя Марач В.В.