07.09.2017 Провадження №2-а/425/127/17
Справа №425/2167/17
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі: головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Гайворонська І.В., за участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне, лейтенанта поліції, Голоти Іллі Валерійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне лейтенанта поліції Голоти Іллі Валерійовича про скасування постанови, серії БР № 863831 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
У призначений день та час судового засідання, для розгляду справи по суті прибув позивач. Відповідач не з'явився, просив справу розглянути без його участі, надав письмові заперечення проти задоволення позову.
Позиція позивача, з урахуванням наданих ним пояснень, полягала у тому, що оскаржувана ним постанова, складена відповідачем неправомірно. Оскільки, хоча 20 серпня 2017 року він дійсно їхав по вулиці Східна у місті Рубіжне Луганської області, керуючи власним транспортним засобом у вигляді мопеду марки «Viper», моделі «booster», з робочим об'ємом двигуна 49,9 кубічний сантиметрів, без мотошолому, в силу положень абзацу 8 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» він мав на це право. Позаяк за цієї статтею, тільки водій мотоциклу, а не мопеду, зобов'язаний під час руху на ньому бути в застебнутому мотошоломі. А він їхав саме на мопеді, а не на мотоциклі, на що звертав увагу відповідача. І оскільки правовий порядок в Україні ґрунтується на тому, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а Закон України „Про дорожній рух" не забороняє йому їздити на мопеді без застебнутого мотошолому, положення Правил дорожнього руху, які встановлюють такий обов'язок застосовуватись не можуть, оскільки закон має вищу юридичну силу, а ніж правила, які у цьому випадку суперечать закону. Крім того, відповідачем була порушена процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення, бо він розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу, а не за місцем його вчинення, яким повинно бути Управління патрульної поліції в місті Лисичанськ, що підтверджується положеннями статей 258 і 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення та рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року; відповідач не виконав положень статей 33 (не дотримався загальних правил накладення стягнення), 245 (оскільки не виконав завдань провадження у справі про адміністративне правопорушення), 268 (не роз'яснив право на адвоката і не дав можливості скористатись іншими правами), 278 (не здійснив підготовки для розгляду справи) і 279 (порушив порядок розгляду справи) цього ж кодексу. Як наслідок, складена відповідачем про адміністративні правопорушення постанова є не правомірною.
Позиція відповідача, з урахуванням наданих ним письмових пояснень, полягала у тому, що складена ним постанова є правомірною. Позивача було ознайомлено з його правами. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху, яким був позивач, зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог не тільки цього Закону, а й Правил дорожнього руху, пунктом 2.3 (г) яких передбачено, що водій під час руху на мотоциклі і мопеді зобов'язаний бути в застебнутому мотошоломі. Що стосується процедури розгляду справи, то жодних клопотань про надання можливості скористатись допомогою адвоката чи реалізуввати інші права, від позивача не надходило. Всі питання передбачені КУпАП були розглянуті та вирішені. Враховуючи, що постанова складена у відповідності до вимог діючого законодавства України, підстави для її скасування відсутні.
А суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:
Двадцятого серпня 2017 року, приблизно о 16 годині 48 хвилин, ОСОБА_1 керуючи власним мопедом марки «Viper», моделі «Booster», з робочим об'ємом двигуна 49,9 кубічний сантиметрів, рухався дорогою по вулиці Східна в місті Рубіжне Луганської області (а.с.8,23,24).
Голота Ілля Валерійович, під час несення служби з нагляду за дотриманням учасниками дорожнього руху однойменних правил, перебуваючи в статусі інспектора патрульної поліції Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному, тобто під час безпосереднього виконання своїх службових обов'язків, зупинив ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що останній керував вказаним мопедом без застебнутого мотошолому (а.с.8,23,24).
Представившись, інспектор запропонував ОСОБА_1 надати документи (посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб) та повідомив причину зупинки, яка полягала у тому, що ОСОБА_1 рухався з порушенням правил дорожнього руху, зокрема, на мопеді без застебнутого мотошолому (а.с.24).
Отримавши від ОСОБА_1 документи, інспектор, також, вислухав його пояснення і аргументи щодо передбаченої Конституцією України та Законом України „Про дорожній рух" можливості рухатись на мопеді без застебнутого мотошолома (а.с.24).
Проте вважаючи, що своїми діями ОСОБА_1 порушив підпункт „г" пункту 2.3. „Правил дорожнього руху", інспектор повідомив його про те, що ним буде розглянута справа про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 та почав роз'яснювати останньому його права (а.с.24).
ОСОБА_1, повідомивши що він із цим не згоден та буде все оскаржувати, неодноразово повідомив інспектора, що він все знає, він знає свої права, що для нього це не вперше, а після того як інспектор запитав про наявність будь-яких клопотань, ОСОБА_1 повідомив, що таких не має, все буде робити у суді (а.с.24).
Після цього, інспектор повідомив про приблизний час складання постанови та пішов для її прийняття до службового автомобіля, запропонувавши дочекатись аби ознайомити ОСОБА_1 із нею (а.с.24).
Прийнявши постанову відносно ОСОБА_1 за порушення „Правил дорожнього руху", передбачених підпунктом „г" пункту 2.3. та частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклавши стягнення у виді штрафу у розмірі 51 гривня, інспектор ознайомив ОСОБА_1 з її змістом та вручив йому її копію (а.с.8,23,24).
Не оспорюючи фактичні обставини справи, тобто свої дії, але вважаючи, що постанова прийнята неправомірно через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення та порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування постанови (а.с.3-7).
Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли публічні правовідносини у сфері нагляду за дотриманням правил дорожнього руху, в межах яких виник спір між позивачем, як учасником дорожнього руху, та відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, що наділений компетенцією встановлювати порушення правил дорожнього руху їх учасниками та притягати до адміністративної відповідальності тих учасників дорожнього руху, що вчинили адміністративне правопорушення. І у цьому спорі, позивач вважає прийняте щодо нього рішення у формі постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності не правомірним.
Для вирішення спору, враховуючи визначені судом правовідносини, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами другою і третьою статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі за текстом - КУпАП), провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
При цьому, у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони з дотриманням умов, що передбачені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на встановлені судом обставини, які не оспорювались сторонами та зміст оскаржуваної позивачем постанови, суд вважає доведеним факт того, що відповідачем при прийнятті постанови (серія БР №863831), якою позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено штраф, умови, що передбачені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, були дотримані у повному обсязі. І саме провадження у справі про адміністративне правопорушення було здійснено на основі суворого додержання законності.
Зокрема, зазначена постанова, за наслідками провадження у справі про адміністративне правопорушення, прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, як це передбачено частиною другою статті 6, статтею 19, частиною другою статті 120 Конституції України; частиною 1 статті 2, статтею 3, Розділом ІІ, статтею 23, статтями 29-33,35 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIIІ; пунктом 2 Розділу І, пунктами 2 і 4 Розділу ІІ, пунктом 1 Розділу ІІІ «Положення про патрульну службу МВС», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року №796; пунктом 4 Розділу І, пунктами 2,5 Розділу ІІІ, Розділом ІV «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395; частиною 2 статті 7, статтями 9-13,17-24,27,33-38, частиною 5 статті 121, пунктом п'ятим частини першої статті 213, статтями 217, 222, положеннями статей глави 18, статтями 258,268, положеннями статей глав 21-23 КУпАП; використовуючи повноваження з метою припинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1, тобто з метою для якої ці повноваження надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для правильного розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та прийняття постанови за наслідками її розгляду, які передбачені статтями 9-13,17-24,27,33-38, положеннями глави 18, статтями 278-280 КУпАП; неупереджено; добросовісно; розсудливо; своєчасно; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 і цілями, на досягнення яких спрямована прийнята постанова; з врахуванням права ОСОБА_1 на участь у процесі розгляду його адміністративної справи та прийняття постанови.
Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, зокрема те, що відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» забороняється рухатись на мотоциклах без мотошолома, а рухатись на мопедах без мотошолома дозволено, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини 5 статті 121 КУпАП, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дійсно складає 51 гривню.
Отже, з огляду на зміст означеного складу адміністративного правопорушення, його суб'єктом може бути тільки така фізична осудна особа, яка порушила правила користування мотошоломами.
Дійсно, і тут суд погоджується з аргументами позивача, що абзац 8 частини 2 статті 16 Закону України „Про дорожній рух" містить обов'язок водія під час руху на мотоциклі бути в застебнутому мотошоломі, тобто обов'язок мати і під час руху бути у застебнутому мотошоломі встановлений цією нормою тільки для водіїв мотоциклів.
Але, по-перше, що не враховано позивачем, стаття 16 має назву „основні права та обов'язки водія транспортного засобу", а це означає, що перелік прав та обов'язків водіїв транспортних засобів, до яких безперечно (в силу норм частини 2 статті 15 Закону України „Про дорожній рух" та підпункту 1.10 пункту 1 „Правил дорожнього руху", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 - поняття - водій, транспортний засіб, мопед) відносяться і мопеди, не є вичерпним.
А по-друге, суд не може погодитись із тим, що через те, що у цій статті не передбачено обов'язку для водіїв мопедів рухатись із застебнутим мотошоломом, останні, як вважав позивач, автоматично, мають право рухатись на мопеді без нього. Оскільки у цій статті передбачені тільки основні обов'язки водіїв транспортних засобів, а іншими статтями цього або іншого закону чи іншого нормативно-правового акту, який може і не мати сили закону, можуть бути встановлені й інші обов'язки водіїв мопедів, які вони, у разі їх встановлення зобов'язані виконувати, у тому числі і рухатись на мопеді у застебнутому мотошоломі.
Зокрема суд враховує, що частина 5 статті 14 Закону України „Про дорожній рух", прямо передбачає обов'язок для усіх учасників дорожнього руху, а тому і для водіїв мопедів теж, знати та неухильно дотримувати вимог не тільки цього закону, а й „Правил дорожнього руху", які у свою чергу, у підпункті „г" пункту 2.3. встановлюють таку вимогу: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.
Тобто, положення частини 5 статті 14 Закону України „Про дорожній рух" встановлюють обов'язок (у тому числі і для водіїв мопедів) неухильно дотримуватись „Правил дорожнього руху", і оскільки останні передбачають обов'язок водіїв мопедів під час руху на ньому бути в застебнутому мотошоломі, суд погоджується із позицією відповідача, що такий обов'язок повинен був виконати і позивач. І тому, позиція позивача про відсутність у нього обов'язку рухатись на мопеді із застебнутим мотошоломом є помилковою.
З вказаних вище міркувань, суд не бачить жодних суперечностей між положеннями названого закону та Правил дорожнього руху, що намагався довести позивач.
Доводи позивача про те, що в силу положень частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не можу бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством, суд вважає доречними. Але констатує, що частина 5 статті 14 Закону України „Про дорожній рух" та підпункті „г" пункту 2.3. „Правил дорожнього руху", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, як раз і є тим законодавством, яке повинен виконувати і позивач.
Позивач не заперечував того, що 20 серпня 2017 року він дійсно керував мопедом марки «Viper», моделі «Booster», з робочим об'ємом двигуна 49,9 кубічний сантиметрів, при цьому він не був в застебнутому мотошоломі (а.с.3-7, пояснення позивача). Що також підтверджується і речовим доказом (а.с.24).
А отже, відповідач обґрунтовано і правильно виходив із того, що по суті, позивач під час руху на мопеді був в незастебнутому мотошоломі, тобто позивач порушив правила користування мотошоломами, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП.
Аргументи позивача, які стосуються порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд вважає серйозними і такими, що заслуговують на окрему увагу суду, оцінивши які, суд дійшов до таких висновків.
Дійсно, рішенням від 26 травня 2015 року №5-рп/2015, Конституційний Суд України вирішив, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Проте визначальним у цьому рішенні, про що зазначено у ньому самому є те, що офіційне тлумачення частини 1 статті 276 КУпАП надано в аспекті порушеного у конституційному поданні питання.
А воно, згідно змісту конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке наведено у пункті 1 цього ж рішення, полягало у тому чи дозволяє частина 1 статті 276 КУпАП здійснювати розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення одразу після складення протоколу про таке правопорушення.
І тому, про що зазначив Конституційний Суд України у пункті 2.2. свого рішення, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належало до різних стадій адміністративного провадження.
Але при цьому, у пункті 2.3. того ж рішення, Конституційний Суд України аналізуючи положення статті 258 КУпАП вказав на існування так званого „скороченого провадження у справах про адміністративні правопорушення", тобто провадження за адміністративними правопорушеннями, накладання стягнення за якими відбувається саме на місці вчинення адміністративного правопорушення. І перелік таких випадків прямо передбачений статтею 258 КУпАП, тобто коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.
Варто додати, що на той час стаття 258 КУпАП не передбачала, що протокол про адміністративне правопорушення, у разі вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП або ж іншими словами адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції, міг не складатись.
З часу прийняття цього рішення Конституційним Судом України, стаття 258 КУпАП була змінена законодавцем, і на момент вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП, тобто станом на 20 серпня 2017 року, вона прямо передбачає у частині 2, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
А згідно з положеннями частини 1 статті 222 КУпАП, саме до компетенції Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 5 статті 121 КУпАП.
Отже, законодавець змінив статтю 258 КУпАП таким чином, що розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 121 КУпАП, тепер відбувається у так званому „скороченому провадженні", тобто на місці вчинення правопорушення, без складання протоколу.
І хоча частина 5 статті 258 КУпАП передбачає, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол, на випадки притягнення особи до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - це правило не поширюється.
Таким чином, положення частини 1 статті 276 КУпАП, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015, але у зв'язку із зміною законодавства, відповідачем були застосовані правильно, а підстави погодитись із тим, що відповідач не міг розглянути справу позивача на місці вчинення ним адміністративного правопорушення, у тому числі і вирішити там на місці питання, передбачені статтями 245, 268, 278, 279 та 283 КУпАП - не має.
Суд вважає, що наданий відповідачем речовий доказ у вигляді лазерного диску та зміст постанови, яку оскаржує позивач містять докази того, що завдання, встановлене статтею 245 КУпАП відповідач виконав; порядок розгляду справи, передбачений статтями 268, 278 та 279 КУпАП, з урахуванням особливостей розгляду справи на місці, відповідачем дотримано (тут суд також враховує те, що всі права позивача відповідач роз'яснив, окрім права на отримання правової допомоги, але запис наданий ним підтверджує, що у цьому винен сам позивач, який не дослухавши відповідача і постійно його перебиваючи декілька разів запевнив відповідача у тому, що він все знає, права йому зрозумілі, але будь-які клопотання, у тому числі надати час для отримання правової допомоги не заявив, хоча можливість заявити будь-яке клопотання відповідач позивачу забезпечив. Цим же доказом підтверджується те, що відповідач забезпечив позивача можливістю скористатись й іншими правами, оскільки запитав про наявність чи відсутність клопотань, а спілкування між ними відбувалось без непомірної швидкості, і позивач все бачив і все чув, що спростовує відповідні доводи останнього. Крім того суд бере до уваги те, що за поясненнями самого позивача, які він дав у судовому засіданні, про право на отримання правої допомоги під час розгляду адміністративної справи, йому дійсно було відомо до виникнення спору з відповідачем, оскільки він має юридичну освіту); постанова, містить усі юридично вагомі відомості, що передбачені статтею 283 КУпАП, а порядок її оскарження був роз'яснений усно; правила, встановлені статтею 33 КУпАП при накладенні стягнення відповідач порушити не міг, оскільки її частиною 2 передбачено, що вони враховуються крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. До того ж, у судовому засіданні позивач не зміг пояснити суду, що ж конкретно не було враховано відповідачем як таке, що впливає або ж свідчить про неправильність застосування відповідачем штрафу. Також суд врахував, що сума штрафу, за порушення частини 5 статі 121 КУпАП є фіксованою.
Тож підсумовуючи усе вище викладене, суд вважає що постанова, яку оскаржує позивач є правомірною, і підстав для її скасування не має.
Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, і у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Отже, керуючись положеннями статей 1,2,7,9,12,14-1,23,33,122,217,222,245-252,254-256,268,276-280,283,284,287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, положеннями статей 1,2,5-7,17-20,23,69-72,122-154,158-163,167,171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне, лейтенанта поліції, Голоти Іллі Валерійовича про скасування постанови серії БР № 863831 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення. - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не проводити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Суддя - Д.С. Коваленко