07 вересня 2017 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого-судді Кулянди М. І.
суддів: Владичана А.І., Одинака О.О.,
секретар Чубрей І.І.
за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку,
встановила:
ОСОБА_3 звернулася до суду із вищезазначеним позовом.
Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, після її смерті вона своєчасно прийняла спадщину. В квітні 2015 року дізналася про договір купівлі - продажу від 03 вересня 1999 року, оскільки ОСОБА_4, який є відповідачем по справі, вимагав виселення з будинку її братів, які там проживали.
Вважає договір купівлі-продажу недійсним з тих підстав, що ОСОБА_5 було введено в оману відповідачем щодо тексту та змісту договору, його істотних умов, а також остання допустила помилку при укладанні даного договору, так як насправді сподівалася, що укладає інший договір з іншими правовими наслідками, а саме, укладення договору було способом забезпечення виконання договору позики грошових коштів.
Просила суд, визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 03 вересня 1999 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Рішенням Новосельцького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2017 року в позові відмовлено за безпідставністю.
Справа № 720/959/15-ц Провадження №22-ц/794/921/17 Категорія 20
Головуючий у 1-й інстанції Ляху Г.О. Доповідач Кулянда М.І.
На дане рішення ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.
Апелянт вважає, що судом винесено необґрунтоване і незаконне рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Просить рішення Новосельцького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог, на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 вересня 1999 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, правильно застосовано до правовідносин, що склалися норми матеріального та процесуального права.
Судом встановлено, що 03 вересня 1999 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1.
За змістом даного договору ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 вказаний житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими спорудами, отримавши від нього кошти в сумі 11 700 гривень.
Право власності ОСОБА_4 на житловий будинок було зареєстровано в Новоселицькому комунальному бюро технічної інвентаризації, 29 вересня 2000 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла, після смерті спадщину прийняв її брат - ОСОБА_6, який на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, спадщину своєчасно прийняла його сестра - ОСОБА_3, яка протягом шестимісячного терміну з часу відкриття спадщини звернулась до нотаріальної контори із відповідною заявою.
Колегією суддів встановлено, що звертаючись до суду з позовом, позивачка просила визнати спірний договір недійсним з тих підстав, що ОСОБА_5 не підписувала договір, а також обману та помилки, що є різними правовими підставами, які підлягають доказуванню, при цьому, позивачка посилалася на ст. ст. 203, 229, 230 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В свою чергу, відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно із ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину має істотне значення, крім випадків, встановлених законом.
З роз'яснень, викладених у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Апелянт не надала суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 на момент укладання договору була обманутою ОСОБА_4 або діяла внаслідок власної помилки, яка одночасно трапилась не в результаті власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення.
В той же час, твердження апелянта про те, що укладання договору купівлі-продажу був способом забезпечення виконання договору позики, у зв'язку із чим, ОСОБА_5 була обманута відповідачем щодо змісту правочину, його істотних умов, оскільки насправді вона сподівалася, що укладає інший договір з іншими правовими наслідками, є припущенням позивача, так як такі обставини не доведені та не доказані жодним з досліджених судом доказів.
Слід зазначити, що наявність чи відсутність помилки, яка має бути доведена позивачем належними та допустимими доказами, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й такими обставинами, як вік сторін договору, стан здоров'я, наявність іншого житла або вирішення питання щодо подальшого проживання у проданому будинку, інші обставини, які мають істотне значення.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй Постанові від 16 березня 2016 року за № 6-93цс16. Зазначена Постанова прийнята з підстав передбачених п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, а тому висновки викладені в ній є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст.360-7 ЦПК України).
Більш того, в 2001 році ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні будинком та ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2001 року даний позов був залишений без розгляду.
А тому, суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_5 було відомо про наявність договору купівлі-продажу будинку, якого сама підписала, та у випадку її незгоди з умовами вказаного договору, вона мала достатньо часу для його оскарження, чого не було зроблено нею до самої смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Отже, суд першої інстанції правильно встановивши, що після смерті ОСОБА_5, спадщину своєчасно прийняв її брат ОСОБА_6, який на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем, а після смерті ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, спадщину прийняла його сестра ОСОБА_3, яка протягом шестимісячного терміну з часу відкриття спадщини звернулась до нотаріальної контори із відповідною заявою та прийшов до правильного висновку, що її право на спадкове майно підлягає захисту.
Однак, суд помилково не звернув увагу на те, що позивачка не є стороною спірного договору купівлі-продажу, а прийняла спадщину разом із правами та зобов'язаннями щодо зазначеного майна. Тому, якщо за життя власник успадкованого нею майна не оскаржував спірний договір, то і позивачка не могла скористатись таким правом.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З огляду на положення ст. 229 ЦК України та ст.230 ЦК України, встановлені судом обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів, що договір купівлі-продажу житлового будинку від 03 вересня 1999 року укладено під впливом обману та помилки.
Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта про те, що спірним правочином порушено права та законні інтереси позивача з підстав, визначених у ст. 229 ЦК України ( вчинення правочину під впливом помилки) та ст. 230 ЦК України (вчинення правочину під впливом обману) оскільки позивачка не була стороною вказаного договору та не надала доказів порушення вказаним правочином її цивільних прав.
Висновки суду є такими, що відповідають наданим сторонами доказам та нормам матеріального права.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та правильно застосував норми матеріального та процесуального права до даних правовідносин, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий М.І.Кулянда
Судді О.О.Одинак
А.І. Владичан