07.09.2017 Справа № 904/7368/17
За позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСТ-ПЛЮС", м. Дніпро
про стягнення 10 980,28 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 906 від 22.03.2017
від позивача: не з'явився
Комунальне підприємство "ТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСТ-ПЛЮС" (далі - відповідач) про стягнення 10 979,87 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 010383 про постачання теплової енергії від 31.07.2006, в частині здійснення оплати за поставлену теплову енергію.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 порушено провадження у справі № 904/7368/17, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 03.08.2017.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 відкладено розгляд справи на 07.09.2017.
29.08.2017 до суду від позивача надійшли:
- заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 10 979,87грн.;
- заява про те, що заявлені позовні вимоги відповідачем не оплачені, розмір позовних вимог не змінився з додатковими документами в підтвердження заявлених позовних вимог;
07.09.2017 повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходяться конверти з ухвалами господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 та від 03.08.2017, які направлялися на адресу відповідача та були повернуті поштою з відміткою "підприємство не розшукано" (а.с. 82-84, 99-102).
Господарським судом зроблено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 79-80), відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належноюадресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
У судовому засіданні 07.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши подані докази, господарський суд, -
31.07.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МОСТ-ПЛЮС" (далі - відповідач, споживач) та Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі (далі - енергопостачальна організація) укладено договір № 010383 про постачання теплової енергії (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого, енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Пунктом 3.2.2 Договору визначено, що споживач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 5.2 Договору облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах розрахунковим способом за адресою: проспект Газети Правда, буд. 62 (приміщення 2, 3), ТОВ "МОСТ-ПЛЮС".
Згідно з пунктом 7.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт на відпуск - отримання теплової енергії за формою додатку 4.
Положеннями пункту 7.4 Договору визначено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.
Як зазначено у пункті 8.2.3 Договору, в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.07.2009 (пункт 11.1 Договору).
За приписами пункту 11.4 Договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони мали намір припинити дію договору № 010383 про постачання теплової енергії від 31.07.2006. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду договір був чинним.
На підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 28/12 від 27.07.2016 "Про надання дозволу на передачу з балансу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" на баланс КП "Теплоенерго" об'єктів і мереж теплопостачання", наказу Комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" № 320 від 05.09.2016 "Про передачу об'єктів і мереж теплопостачання на баланс КП "Теплоенерго", акту приймання-передачі об'єктів і мереж теплопостачання, 19.10.2016 відповідач отримав повідомлення № 2555/293 від 05.10.2016 з проханням розглянути, погодити і підписати додаткову угоду до Договору (далі - ОСОБА_2 угода), акти звіряння взаємних розрахунків та повернути два примірники угоди й один примірник акту.
Відповідно до змісту вказаної ОСОБА_2 угоди, у зв'язку зі зміною в структурі енергопостачальної організації, що пов'язана із передачею основних засобів, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 № 28/12 "Про надання дозволу на передачу з балансу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" на баланс КП "Теплоенерго" об'єктів і мереж теплопостачання", наказу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" від 05.09.2016 № 320 "Про передачу об'єктів і мереж теплопостачання на баланс КП "Теплоенерго", актів приймання-передачі об'єктів, статей 512-514, 520-521, 631 Цивільного кодексу України, внесені зміни до договору про постачання теплової енергії №010383 від 31.07.2006.
Пунктом 1.1.1 ОСОБА_2 угоди передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цією угодою, енергопостачальна організація передає новій енергопостачальній організації, а нова енергопостачальна організація набуває прав і обов'язків, належних енергопостачальній організації за основним договором, укладеним із споживачем і стає стороною за основним договором.
Відповідно до пункту 1.1.3 ОСОБА_2 угоди споживач не заперечує щодо зміни енергопостачальної організації на нову енергопостачальну організацію в основному договорі і укладаючи угоду, надає згоду на виконання своїх зобов'язань та відповідальності за основним договором перед новою енергопостачальною організацією, а нова енергопостачальна організація надає згоду на виконання своїх зобов'язань та відповідальності за основним договором перед споживачем.
Пунктом 2.1 ОСОБА_2 угоди змінено тариф на постачання теплової енергії, а саме: теплова енергія 1 Гкал - 1 121,74 грн. (без ПДВ), 1 346,09 грн. з ПДВ.
Як зазначено у пункті 3.1 ОСОБА_2 угоди, всі інші умови основного договору про постачання теплової енергії № 010383 від 31.07.2006, не змінені цією угодою, залишаються чинними у попередній редакції і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.
Ця угода набуває чинності відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України з 14.09.2016 і є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії № 010383 від 31.07.2006 (пункт 3.5 ОСОБА_2 угоди).
Отже, вищезазначеною ОСОБА_2 угодою змінено енергопостачальну організацію за договором про постачання теплової енергії №010383 від 31.07.2006 на Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради.
На виконання умов Договору, ОСОБА_2 угоди позивачем поставлено відповідачу теплову енергію в строки та в обсягах, передбачених умовами Договору, що підтверджують:
- рахунок № 010383 від 31.10.2016 на суму 439,40 грн. та ОСОБА_1 прийому передачі теплової енергії від 31.10.2016 на суму 439,40 грн. (а.с. 31, 32),
- рахунок № 010383 від 30.11.2016 на суму 1 318,21 грн. та ОСОБА_1 прийому передачі теплової енергії від 30.11.2016 на суму 1 318,21 грн. (а.с. 33, 34),
- рахунок № 010383 від 31.12.2016 на суму 1 810,51 грн. та ОСОБА_1 прийому передачі теплової енергії від 31.12.2016 на суму 1 810,51 грн. (а.с. 35, 36),
- рахунок № 010383 від 31.01.2017 на суму 2 423,77 грн. та ОСОБА_1 прийому передачі теплової енергії від 31.01.2017 на суму 2 423,77 грн. (а.с. 37, 38),
- рахунок № 010383 від 28.02.2017 на суму 2 807,21 грн. та ОСОБА_1 прийому передачі теплової енергії від 28.02.2017 на суму 2 807,21 грн. (а.с. 39, 40),
- рахунок № 010383 від 31.03.2017 на суму 1 654,36 грн. та ОСОБА_1 прийому передачі теплової енергії від 31.03.2017 на суму 1 654,36 грн. (а.с. 41, 42).
Позивач стверджує, що відповідач свого обов'язку за Договором щодо повної оплати не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 10453,46 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу досудову вимогу, в якій повідомив про необхідність сплатити заборгованість за використану теплову енергію у розмірі 10 453,46 грн. За твердженням позивача, досудова вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.
За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивачем на підставі п. 8.2.3 Договору, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, нарахована пеня у розмірі 34,29 грн.
Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 388,01 грн. та 3% річних у розмірі 104,11 грн.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 10 453,46 грн., пеню у розмірі 34,29 грн., інфляційні втрати у розмірі 388,01 грн., 3% річних у розмірі 104,11 грн., а всього 10 979,87 грн.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).
Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору, ОСОБА_2 угоди до нього та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за теплову енергію у розмірі 10 453,46 грн. є обґрунтованими і доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки:
- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, тому що вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.
- Не підписання відповідачем ОСОБА_2 угоди до Договору не є підставою для звільнення споживача від сплати послуг з теплопостачання, тому що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з дій осіб, які породжують ці права і обов'язки. Суд дійшов висновку, що такими діями слід вважати надання послуг виконавцем та їх отримання споживачем.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 8.2.3 Договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.
На підставі п. 8.2.3 Договору, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивачем була нарахована пеня в розмірі 34,29 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 388,01 грн. та 3% річних у розмірі 104,11 грн., розрахунок яких судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Викладене є підставою для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
За приписами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. ОСОБА_2 докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 181, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСТ-ПЛЮС" (49000, м. Дніпро, проспект Воронцова, буд. 15, код ЄДРПОУ 32329052) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 37, код ЄДРПОУ 32688148) заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 10 453,46 грн. (десять тисяч чотириста п'ятдесят три грн. 46 коп.), пеню у розмірі 34,29 грн. (тридцять чотири грн. 29 коп.), інфляційні втрати у розмірі 388,01 грн. (триста вісімдесят вісім грн. 01 коп.), 3% річних у розмірі 104,11 грн. (сто чотири грн. 11 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.09.2017
Суддя ОСОБА_3