ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
05 вересня 2017 р. Справа № 909/634/17
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П.Я. , секретар судового засідання Юрчак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монокарбуд", вул. Грушевського, буд. 22а,м. Івано-Франківськ,76000
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гресько" вул. Незалежності, буд. 14,с. Угринів,Тисменицький район, Івано-Франківська область,77423
про стягнення заборгованості за договором підряду у сумі 47625,15 грн.
за участю:
від позивача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність №25 від 30.06.2017р.)
від відповідача: не з"явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Монокарбуд" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гресько" про стягнення заборгованості за договором підряду у сумі 47625,15 грн.
Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №4/11 від 01.06.16 в частині оплати виконаних позивачем робіт та обґрунтовано приписами статей 193, 199, 231, 232 Господарського та 509, 526, 625, 629 Цивільного кодексів України.
Ухвалою суду від 06.07.17 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 20.07.17. В судовому засіданні 20.07.17 оголошувалася перерва до 05.09.17
В судовому засіданні 05.09.17 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та підтвердив факт сплати відповідачем 5000,00 грн. заборгованості після порушення провадження у справі.
Відповідач в судове засідання 05.09.17 не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується підписом представника відповідача на наявному в матеріалах справи повідомленні про оголошення перерви в судовому засіданні. Разом з тим, в судовому засіданні 20.07.17 представником відповідача подано відзив на позов б/н від 18.07.17, у якому відповідач частково визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 25000,00грн. у зв"язку з підтвердженою документально сплатою 5000,00 грн. заборгованості після порушення провадження у справі (докази долучено до відзиву на позов), в частині інфляційних втрат - у розмірі 2624, 41 грн., 3% річних - у розмірі 446,00грн., зазначивши, що оскільки вимогу про сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних позивачем заявлено тільки у позовній заяві, на момент подання якої заборгованість відповідача перед позивачем становила 30000,00грн., то саме від цієї суми слід обраховувати інфляційні втрати та 3% річних ; щодо стягнення пені проти позову заперечив у повному обсязі, вказавши на те, що відповідальності за порушення зобов"язання у вигляді пені договором не передбачено.
Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи ту обставину, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, останнього не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів. У разі неможливості забезпечення явки представника в судове засідання, сторона у справі не позбавлена права надавати свої вимоги і заперечення у письмовому вигляді. Разом з тим, у відповідності із ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).
При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в ОСОБА_1 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).
З огляду на викладене, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, без участі відповідача, якого належно повідомлено про час і місце судового засідання, оскільки неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи з врахуванням положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника позивача, суд встановив наступне.
01.06.16 між сторонами у справі укладено договір №4/11, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю "Гресько" ( по справі - відповідач, по договору - замовник) зобов"язався доручити та оплатити, а товариство з обмеженою відповідальністю "Монокарбуд" ( по справі - позивач, по договору - підрядник), у свою чергу, - прийняти на себе виконання по будівництву Сваричівської міні ГЕС згідно проекту (п.1.1. договору). Даний договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до його повного виконання ( п.5.1 договору).
Об"єм робіт визначається згідно затвердженої та підписаної сторонами проектно-кошторисної документації. Вартість робіт по даному договору встановлюється згідно з додатковою угодою №1 і становить 1500,00грн. за один куб.м укладеного ж/бетону в конструкцію з ПДВ(п.1.2, 1.3 договору).
Згідно з п.1.4 даного договору термін виконання робіт складає 80 днів з моменту здійснення замовником попередньої оплати згідно з п.2.1 договору.
Розділом 2 даного договору сторони погодили порядок розрахунків: замовник здійснює попередню оплату в розмірі 250000,00грн. на протязі 3-х днів з моменту підписання даного договору; оплату за виконані роботи замовник здійснює в наступному порядку: а) частина вартості виконаних робіт погашається із здійсненої замовником попередньої оплати пропорційно вартості виконаних робіт та загальної вартості робіт, що виконуються згідно умов даного договору; б) решта вартості виконаних робіт оплачується замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника не пізніше 3-х календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін проміжних актів здачі-приймання виконаних робіт.
Пунктом 3.2 спірного договору сторони погодили, що здача робіт підрядником та їх приймання замовником здійснюється шляхом підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт(форма КБ-2в, довідка КБ-3).
У відповідності до прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем у липні 2016 року виконано підрядних робіт на загальну суму 537900,00грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта приймання виконаних підрядних робіт за липень 2016 року, який підписано відповідачем без жодних зауважень та заперечень та скріплено його печаткою, та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за липень 2016 року.
Вартість виконаних позивачем будівельних робіт, обумовлених спірним договором, відповідачем оплачено частково: на момент підписання вищезазначених акта та довідки - 350000,00грн, 01.08.16 - 50000,00грн., 16.08.16 - 87900,00грн., 20.12.16 - 20000,00грн., 12.07.17(після порушення провадження у справі) - 5000,00грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з поточного рахунку відповідача в ПАТ "Полтава-банк" станом на 19.07.17 та підтверджується сторонами. Таким чином, на момент прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором становить 25000,00грн.
З метою досудового врегулювання спору та у відповідності до п. 7.1 договору позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих.№19 від 12.05.17, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Факт отримання зазначеної претензії відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
Доказів погашення відповідачем заборгованості на зазначену суму суду не подано.
У зв"язку з порушенням відповідачем договірних зобов"язань позивачем нараховано відповідачу 10869,41грн. пені (подвійної облікової ставки НБУ), 5620,86грн. інфляційних втрат та 1134, 88 грн. 3% річних.
Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з Договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Спірний договір, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
З правового аналізу змісту даного договору та характеру договірних правовідносин сторін вбачається, що такий договір за своєю правовою природою є договором підряду, а відтак, до даних правовідносин підлягають застосуванню загальні положення про підряд, врегульовані параграфом 1 глави 61 Цивільного кодексу України. Так, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України). Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч.1ст.854 Цивільного кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Нормою ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Розділом 2 даного договору сторони погодили порядок розрахунків: зокрема, решта вартості виконаних робіт оплачується замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника не пізніше 3-х календарних днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін проміжних актів здачі-приймання виконаних робіт.
Оскільки ні акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2016 року, ні довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за липень 2016 року не містять дати їх підписання сторонами, то датою їх підписання вважається останній робочий день місяця - 29.07.16, відтак термін виконання відповідачем зобов"язання щодо оплати вартості виконаних позивачем підрядних робіт - 02.08.16.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В силу п.2ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.
Позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог. Відповідач у попередньому судовому засіданні та у відзиві на позов позовні вимоги у розмірі 25000,00грн. основного боргу визнав.
З огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 25000,00грн., вимога позивача в цій частині позовних вимог підлягає до задоволення.
Щодо вимоги про стягнення 5000,00грн. основного боргу, суд констатує, що вказана заборгованість існувала на момент звернення позивача до суду і припинила своє існування у процесі розгляду справи, відтак, з огляду на приписи п.1-1 ст.80 ГПК України, провадження в цій частині позовних вимог підлягає припиненню у зв"язку зі сплатою відповідачем зазначеної суми заборгованості після порушення провадження у справі.
Стосовно вимоги про стягнення 10869,41грн. подвійної облікової ставки НБУ( з яких 1756,81грн. - за період з 02.08.16 по 16.08.16, 5075,35грн. - за період з 17.08.16 по 20.12.16 та 4037,25грн. - за період з 21.12.16 по 19.06.17), 5620,86грн. інфляційних втрат( з яких 3746,45грн. - за період вересень - грудень 2016 року та 1874,41грн. - за період січень -травень 2017 року) та 1134, 88 грн. 3% річних( з яких 169,95грн. - за період з 02.08.16 по 16.08.16, 517,86грн. - за період з 17.08.16 по 20.12.16 та 447,07грн. за період з 21.12.16 по 19.06.17) суд констатує наступне.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки. Так, статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.
Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі( ст. 547 Цивільного кодексу України).
Таким чином, суд констатує, що заявлені позивачем до стягнення 10869,41грн. подвійної облікової ставки НБУ за своєю правовою природою є пенею та не підлягають до задоволення, оскільки умовами спірного договору не передбачено такого виду відповідальності за порушення зобов"язання.
Водночас, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем сум інфляційних втрат та 3% річних, та встановлено, що згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство", сума 3 % річних у розрахунку суду є меншою, ніж заявлена позивачем до стягнення, відтак до стягнення підлягає 3 % річних у розмірі, визначеному судом, а саме 1118,41грн.; щодо інфляційних втрат, то позивачем вірно обраховано їх розмір, відтак до стягнення з відповідача підлягає 5620,86грн. інфляційних втрат. При цьому судом відхиляються як необґрунтовані викладені у відзиві на позов твердження відповідача про те, що оскільки вимогу про сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних позивачем заявлено тільки у позовній заяві, на момент подання якої заборгованість відповідача перед позивачем становила 30000,00грн., то саме від цієї суми слід обраховувати інфляційні втрати та 3% річних з огляду на наступне.
Згідно з п.1.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог. При цьому, згідно розділу 3 зазначеної Постанови, Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 №62-97р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
З огляду на наведене, твердження відповідача є необґрунтованими. Крім того, ці твердження спростовуються направленою позивачем на адресу відповідача претензією вих.№19 від 12.05.17 з вимогою погасити існуючу заборгованість із врахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, позов підлягає до задоволення частково.
Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд констатує, що згідно ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду, зокрема, в разі закриття (припинення) провадження у справі. Матеріали справи не містять клопотання позивача про повернення суми судового збору у зв"язку з припиненням провадження у справі в частині стягнення 5000,00грн. основного боргу, відтак у суду відсутні правові підстави на вчинення дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 599, 610-612, 625-629, 837, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 216, 230, 343 Господарського кодексу України, ст. ст.33, 34, 43, 44, 49, 55, 75, п.1-1 ст.80, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
частково задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю “Монокарбуд” до товариства з обмеженою відповідальністю “Гресько” про стягнення 47625, 15грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Гресько”(Івано-Франківська область, Тисменицький район, с.Угринів, вул.Незалежності, 14, код 40299337) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Монокарбуд”(м.Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 22-а, код 34084696) 25000,00(двадцять п"ять тисяч гривень) основного боргу, 5620,86(п"ять тисяч шістсот двадцять гривень вісімдесят шість копійок) інфляційних втрат, 1118,41(одну тисячу сто вісімнадцять гривень сорок одну копійку) 3% річних та 1066,30(одну тисячу шістдесят шість гривень тридцять копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 5000,00грн. основного боргу провадження у справі припинити.
В решті позову відмовити .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.09.17
Суддя Матуляк П.Я.