04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"29" серпня 2017 р. Справа№ 910/5015/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача Кузьмик І.П. - дов. № 281216-14/с від 28.12.2016
від відповідача не з'явились
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства
«Київський страховий дім»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.05.2017 (суддя Плотницька Н.Б.)
у справі № 910/5015/17
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія
«Арсенал страхування» (далі-ПрАТ«СК«Арсенал Страхування»)
до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»
(далі - ПрАТ «Київський страховий дім»)
про стягнення 45 495, 97 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 у справі № 910/5015/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь Приватного акціонерного Товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» грошові кошти у розмірі 45 495, 97 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 582, 85 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято за неповного дослідження обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, оскільки позивач набув (в порядку регресу) від страховика винної особи право на виплату страхового відшкодування в розумінні приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП мав дотримуватись вимог цього Закону, зокрема положень ст. 35 щодо звернення до відповідача із заявою про страхове відшкодування. Недотримання позивачем процедури, передбаченої для здійснення виплати страхового відшкодування, спричинило збільшення витрат відповідача, пов'язаних з ДТП та судовим розглядом справи. Крім цього, за твердженнями апелянта, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру виплаченого страхового відшкодування та зарахування зустрічних вимог на суму 20 520, 00 грн. тощо.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/5015/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 08.08.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 відкладено розгляд справи на 29.08.2017, продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
В судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутній в судовому засіданні представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась, неявка його представника не перешкоджає розгляду скарги по суті, апеляційний суд вважав за необхідне апеляційну справу розглянути у відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, ПрАТ «СК «Арсенал страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Київський страховий дім» про стягнення 45 495, 97 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що виплативши своєму страхувальнику за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015 страхове відшкодування, позивач набув права зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, якою є відповідач, згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Полісу) № АІ/9270789.
Як встановлено матеріалами справи, 14.08.2015 між ПрАТ «СК «Арсенал страхування» (позивачем, страховиком за договором) та ОСОБА_3 (страхувальником за договором) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М, за умовами якого застраховано майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням транспортним засобом марки Land Rover Rengt Rover Sport, державний номер НОМЕР_1.
Згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 90833937 29.04.2016 ОСОБА_4, керуючи автомобілем Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Land Rover, державний номер НОМЕР_3, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.06.2016 у справі № 3/489/943/16 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) збитку внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу, наданого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 16779/14 від 05.08.2014, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 2496 від 25.03.2005, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 2666 від 18.12.2004, свідоцтво про підвищення кваліфікації оцінювача № 640-ПК від 05.12.2014) вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Land Rover, державний номер НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 45 578, 37 грн.
Згідно рахунку-фактури № 3-00000054 від 04.05.2016, виставленого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, та акту виконаних робіт № 3-00000026 від 16.05.2016, підписаного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_3, фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Land Rover, державний номер НОМЕР_3, складає 45 495, 97 грн.
Страховим актом № 163\15-ТМ-3-1 від 12.05.2016 зазначену подію позивачем визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 45 495, 97 грн. на підставі розрахунку страхового відшкодування.
Оскільки договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015 передбачено сплату страхового платежу частинами, частину страхового відшкодування в розмірі 20 520, 00 грн. позивачем зараховано в рахунок несплаченої частини страхової премії до договору.
Зобов'язання на підставі ст. 601 ЦК України припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Тобто зарахування зустрічних однорідних вимог являє собою односторонній правочин та має своїм наслідком припинення зобов'язань.
За приписами ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
За змістом ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України зарахування можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання.
За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, в зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав.
З огляду на наведене, позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015, на підставі страхового акту, заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 45 495, 97 грн. шляхом перерахування на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 грошових коштів в розмірі 24 975, 97 грн. згідно платіжного доручення № 17912 від 16.05.2016 та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 20 520, 00 грн., які виникли до страхувальника по сплаті частини страхової премії за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015, що підтверджується карточкою субко за 1-ше півріччя 2016.
Майнова шкода на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Джерелом підвищеної небезпеки згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.Шкода,завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Положеннями ст.ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як встановлено судом, відповідно до відомостей з Централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, станом на дату ДТП, цивільна відповідальність власника транспортного засобу Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, була застрахована ПрАТ «Київський страховий дім» згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9270789 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 100 000, 00 грн., франшизи - 0, 00 (нуль) грн.
Вина особи, яка керувала автомобілем Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, під час ДТП, встановлена в судовому порядку.
Таким чином, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015 перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Доводи відповідача (апелянта) про те, що наданий позивачем рахунок-фактури не є належним доказом визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, розрахованого в порядку, встановленому приписами ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не заслуговують на увагу, адже заявлений позивачем до стягнення розмір стразового відшкодування у вигляді вартості відновлювального ремонту відповідає вимогам чинного законодавства.
Так, спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин, є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положеннями ст. ст. 22, 29 якого встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, а також витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, з врахуванням наведених приписів Закону страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є особою відповідальною за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоду, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений вимогами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відносини у сфері оцінки шкоди регулюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Постановою КМУ «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» № 1440 від 10.09.2003р.
За приписами ч. 4 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст. 12 цього Закону.
У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.
Проведення оцінки майна на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Механізм оцінки колісних транспортних засобів встановлюється Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженою Міністерством Юстиції України та Фондом державного майна України 24.11.03 (далі - Методика).
Відповідно до п. 4.3 Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п. 4.4. Методики.
Положеннями ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Виходячи з системного аналізу приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.2001 (зі змінами та доповненнями) та Постанови КМУ «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» № 1440 від 10.09.2003, документом, який би підтверджував належним чином оцінений розмір реальної вартості втраченого майна, є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, і який є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Таким чином, наданий позивачем до матеріалів справи звіт про оцінку вартості (розміру) збитку внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Land Rover, державний номер НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 45 578, 37 грн., є належним доказом щодо визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (тобто матеріальний збиток), який на підставі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає відшкодуванню особою, відповідальною за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.
При цьому, позивачем заявлено до стягнення з відповідача фактичну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Land Rover, державний номер НОМЕР_3, яка згідно рахунку-фактури складає 45 495, 97 грн. та є меншою ніж визначена згідно звіту вартість матеріального збитку (45 578, 37 грн.).
Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, була застрахована ПрАТ «Київський страховий дім» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9270789, за приписами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку (розрахованого у визначеному законодавством порядку), завданого внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, власнику автотранспортного засобу марки Land Rover, державний номер НОМЕР_3, покладається на відповідача.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи
інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом
30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну
пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41
цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
За приписами п. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Оскільки судом встановлено, що 22.07.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування збитків з долученням копій всіх необхідних документів (отримана відповідачем 25.07.2016), яка залишена без задоволення, доводи відповідача (апелянта) про недотримання позивачем вимог Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, положень ст. 35 цього Закону щодо звернення до відповідача із заявою про страхове відшкодування, яка є підставою для його виплати, як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
Крім цього, положеннями ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згадані приписи закону не містять вказівок щодо обов'язку позивача звертатись до відповідача з вимогою про отримання від нього суми виплаченого страхового відшкодування, проте встановлюють перехід до нього права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, позивач, як страховик за договором КАСКО, отримує право вимоги потерпілої особи після виплати їй страхового відшкодування й не зобов'язаний звертатися з вимогою виплати матеріального відшкодування безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, відповідно позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279 (провадження № 3-38гс12), яка за приписами ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Крім цього, згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, право особи є порушеним з моменту завдання їй шкоди внаслідок ДТП та з цього моменту у особи виникає право на судовий захист порушеного права, відповідно до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування майна, переходить право вимоги матеріального відшкодування до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, тобто на момент переходу прав уже наявне порушене право, яке дозволяє особі звертатись за його захистом безпосередньо до суду.
Оскільки вжиття заходів щодо направлення відповідачу повідомлення про заміну кредитора та заяви на виплату страхового відшкодування не є обов'язковою вимогою для відшкодування відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу, позивач своє право на отримання страхового відшкодування в порядку регресу може реалізувати шляхом подачі позову до суду протягом трирічного строку на підставі ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України.
З приводу розподілу місцевим судом судових витрат за подання позову та стягнення з відповідача на користь позивача 582, 97 грн. судового збору слід зазначити, що в зв'язку із задоволення позову в повному обсязі витрати по сплаті судового збору за подання позову згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, як сторону, винну у виникненні спору внаслідок неправильних його дій з виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу.
На момент звернення позивача з даним позовом до суду (28.03.2017) ставка судового збору за вимогу майнового характеру становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2017 рік затверджено Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», який з 01.01.2017 становить 1 600, 00 грн., а тому ставка судового збору за подання даного позову про стягнення 45 495, 97 грн. становить 1 600, 00 грн. (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Таким чином, в зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600, 00 грн. за подання позову на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, як сторону, винну у виникненні спору внаслідок неправильних дій з виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення в частині задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 45 495, 97 грн. страхового відшкодування наведено місцевим судом. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат за подання позову, відтак рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з викладенням резолютивної частини судового рішення в новій редакції.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 в частині розподілу судових витрат за подання позову скасувати частково, прийняти в цій частині нове рішення, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення 45 495, 97 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41, ідентифікаційний код 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, ідентифікаційний код 33908322) 45 495, 97 грн. страхового відшкодування та 1 600, 00 грн. судового збору за подання позову.»
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи №910/5015/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук