17 серпня 2017 р.Справа № 820/2284/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Григорова А.М.
Суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2017р. по справі № 820/2284/17
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "РОЗВІДУВАЧ"
про стягнення суми,
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Розвідувач", в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Розвідувач" (юридична адреса: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул.. Паромна, 1) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: рр 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Шевченківському районі м.Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, та пеню, в сумі 35771,37 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2016 році становила 12 осіб, фактично працюючих інвалідів не було, в той час як мала працювати 1 особа, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування одного інваліда у сумі 35333,34 грн. та пеню за несвоєчасну сплату санкцій в сумі 438,03 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2017 року в задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "РОЗВІДУВАЧ" про стягнення заборгованості відмовлено.
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права. Вказують, що посилання суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій, вважають безпідставними. Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально- економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Згідно ч.3 ст.19 Закону підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, ч.5 ст.19 Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів. Зазначають, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов'язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (інваліди не направлялись, відсутні вакансії, не відповідні умови праці, інваліди на даній території не проживають), з яких інвалід не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Таким чином, на підприємство покладається обов'язок по створенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Враховуючи вищевикладене, обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 та статті 20 Закону, є наступними: виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; у разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, сплата адміністративно-господарських санкцій та пені. Вважають, що підприємством не дотримано норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону, тому відповідач не може бути звільненим від обов'язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст.20 Закону. Вважають, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року прийнята з порушенням норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що оскаржуваним рішенням суттєво порушено чинне законодавство України, а також кошти за незайняті робочі місця для інвалідів включені до доходної частини Державного бюджету України, керуючись ст.ст. 185,186,187,КАС України, просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року по справі № 820/2284/17, позов задовольнити.
Відповідач, "Виробничо-комерційна фірма "РОЗВІДУВАЧ" подало до суду письмове заперечення в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову.
Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час її апеляційного перегляду, що на підприємстві у спірний період працювало 12 штатних працівників, отже кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особу, яке фактично не зайнято інвалідами, що не заперечувалося представниками сторін.
Також судом встановлено, що на адресу Ізюмського міськрайонного центру зайнятості відповідачем вчасно направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі з додатком "ІІ. Характеристики вакансій та вимоги до претендентів" з зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Отже, вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Листом від 12.05.17 №01-37/706 Ізюмський міськрайонний центр зайнятості повідомив позивача про те, що відповідачем надавалися звіти за формою №3-ПН, відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда, у зв'язку з відсутністю за даними професіями інвалідів, відповідачем не було відмовлено в прийнятті на роботу жодному інваліду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, в зв'язку з чим, заявлена сума адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних потреб реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості, що передбачено ч.1 ст.18 Закону України.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
У відповідності до ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Дана правова позиція узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду України щодо розгляду справ даної категорії (постанова від 08.06.2010 року по справі № 10/72; постанова від 02.02.2010 року справа №21-1982во09 (номер в ЄДРСР 8089874), постанова від 22.12.2009 року №21-2151во009 (номер в ЄДРСР 7417998), постанова від 02.04.2013 року у справі №21-95а13, (номер в ЄДРСР 30604032).
Як встановлено пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"" від 31.01.2007 року № 70 (далі - постанова КМ України № 70) інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" 05.07.2012 року № 5067-VI, чинного з 01.01.2013 року, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 N 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".
Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання звітності N 3-ПН така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.
У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з пунктом 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості. У випадку якщо вакансія передбачена штатним розписом, роботодавець має подавати інформацію за формою № 3-ПН до внесення відповідних змін у штатний розпис (лист Міністерства соціальної політики України від 21.08.2013 року).
З аналізу наведених положень нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. А тому законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів.
Позивач не обґрунтовує та відповідно не доводить порушення з боку відповідача порядку надання звітності щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем до центру зайнятості з січня по грудень 2016 року щомісячно подавалась інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) шляхом направлення звітів за формою № 3-ПН, що підтверджено листом Ізюмського міськрайонного центру зайнятості від 12 травня 2017 року (а.с. 32) з наданими до нього копіями звітів за формою № 3-ПН (а.с. 33-44).
Докази того, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "РОЗВІДУВАЧ" звертались особи з обмеженими можливостями з питань працевлаштування і їм було відмовлено у прийнятті на роботу в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищенаведене, у зв'язку із виконанням відповідачем передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, шляхом подання кожного місяця звітів за формою N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо виконання підприємством вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, та як наслідок, безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення суми адміністративного господарських санкцій.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що на підприємство покладається обов'язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними.
Згідно ч. 1 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.
Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Сам факт не працевлаштування інвалідів в визначеної законом кількості, ще не є достатньою підставою для застосування санкцій.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють доводи позовної заяви, які враховані судом першої інстанції при вирішення справи по суті, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2017р. по справі № 820/2284/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.
Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Подобайло З.Г.
Повний текст ухвали виготовлений 22.08.2017 р.