Справа: № 761/45807/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.
Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
29 серпня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Київській області на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції України в Київській області, третя особа Міністерство внутрішніх справ України про визнання незаконними дій і бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області, третя особа Міністерство внутрішніх справ України у якому просив суд визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції України в Київській області, викладену у листі від 10.10.2016 № 29/ П-606 щодо проведення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_3; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності в розмірі - 150 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб та покласти судові витрати на відповідача.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з 07.05.2015 року по 07.11.2015 року ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме: ГУ МВС України в Київській області.
07 листопада 2015 року позивача було зараховано на службу в Головне управління Національної поліції в Київській області.
Згідно із наказом Головного управління Національної поліції в Київській області за 403 о/с від 29.07.2016 року позивача було звільнено зі служби в поліції за пп. 2 п. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу).
Свідоцтвом про хворобу №208/3в від 15.06.2016, у якій міститься постанова військово - лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання, пов'язане з проходженням служби в ОВС та є не придатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 05.09.2016 року серія АВ №0842040, позивачу встановлено третю групу інвалідності на строк до 01.10.2019 року, причиною інвалідності зазначено захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Довідкою за формою №158/о від 05.09.2016 року про результати визначення у застрахованої особи степеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ №0017661, ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 50 відсотків, що пов'язане з проходженням служби в ОВС.
14.09.2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про виплату одноразової грошової допомоги та додав до заяви відповідні документи.
Листом від 30.09.2016 року №29/П-605 у виплаті допомоги було відмовлено з посиланням на те, що виплата та призначення одноразової грошової допомоги працівникам поліції проводиться за останнім місцем служби поліцейського.
Позивач з аналогічною заявою про виплату одноразової правової допомоги звернувся до начальника ГУ НП в Київській області.
Листом Головного управління Національної поліції України у Київській області від 10.10.2016 року №29/П-606, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової правової допомоги, посилаючись що на даний час законодавством не передбачено виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності яких стало захворювання, пов'язане з проходженням служби в ОВС.
Не погоджуючись із такими діями та висновком відповідача, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.
Однак колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі, мотивуючи свою позицію наступним.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію», у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
Відповідно до п. 3 Порядку № 850, грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (п. 2 Порядку № 850).
Пунктами 7-9 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
З 07.11.2015р. набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ).
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами).
Пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, визначено статтями 97-101 Закону України «Про національну поліцію».
Згідно ч. 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Відповідно до п. 1 р. ІІ Порядку № 4, днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку № 4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.
В силу пункту 5 розділу III Порядку № 4, для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу:
1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;
2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).
Пунктом 1 Розділу IV Порядку № 4 передбачено, що фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2. Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.
Керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати ОГД, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови (п. 2 Розділу IV Порядку № 4).
Таким чином, передумовою для звернення до керівника підрозділу має бути виготовлено висновок, за наслідком розгляду якого керівник Національної поліції приймає рішення про призначення чи відмову у виплаті ОГД.
Однак, такий висновок виготовлено не було та керівник Національної поліції одразу відмовив у виплті ОГД, що є порушенням Порядку умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Положеннями Порядку № 850 та Порядку № 4 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі встановлення інвалідності проводиться за останнім місцем служби. Таким чином, заява (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності має бути подана працівником за останнім місцем служби.
Апелянт стверджує, що позивач звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги до неналежного органу, оскільки повинен був подати заяву про призначення одноразової грошової допомоги саме до Міністерства внутрішніх справ України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 07.11.2015р. позивача прийнято на службу до Національної поліції України, тобто, з цієї дати на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону України «Про Національну поліцію». Наказом № 403 о/с від 29.07.2016 року позивача було звільнено зі служби в Національній поліції України.
Останнім місцем служби позивача, як поліцейського, є Національна поліція України.
Враховуючи викладене, органом, до якого позивач повинен звертатись з заявою (рапортом) про виплату спірної грошової допомоги є саме Національна поліція України.
Наведене свідчить про дотримання позивачем порядку звернення із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки з 05.09.2016 року позивачу встановлено другу групу інвалідності, захворювання пов'язане з проходженням служби в ОВС, а тому в позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заява позивача щодо вирішення питання про надання йому одноразової грошової допомоги по суті не розглядалась, фінансовим підрозділом відповідний висновок не готувався, рішення з питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги уповноваженим на те органом не приймалося.
Оскільки, відповідного рішення відповідач по суті заяви не приймав, колегія суддів приходить до висновку, що заява позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності у встановлений законодавством порядок та строки не розглянута, відтак, при розгляді цієї заяви відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача.
Разом з тим, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За змістом вказаної правової норми вбачається, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.
Суд може прийняти рішення про зобов'язання органу владних повноважень прийняти певне рішення, в разі, якщо можливість прийняття єдиного альтернативного рішення виключена судом.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
В рішеннях у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine) від 24 липня 2014 року, «Суханов та Ільченко проти України» від 27.06.2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х).
У рішенні по справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine) від 24 липня 2014 року Суд також вказав, що відмова у задоволенні законного права заявника через відсутність механізму його реалізації, становить втручання у право власності згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а через нездатність забезпечити реалізацію такого права заявника в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу.
В остаточному рішенні у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), № 23759/03 та № 37943/06 від 14 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини звертав увагу, що скарги заявника на незаконність застосування у правовідносинах інструкції, яка є підзаконним актом, і незастосування декрету Кабінету Міністрів, який мав силу закону, не були задоволені національними судами, та зазначав про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд дійшов такого висновку у зв'язку з тим, що по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Згідно частини другої статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Частиною третьою статті 162 КАС України надано адміністративному суду повноваження на прийняття іншої постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, враховуючи відсутність рішення відповідача, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо не розгляду заяви позивача стосовно виплати одноразової грошової допомоги та зобов'язання розглянути заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача, необхідних для поновлення порушених прав. В даному випадку, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 про призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності та зобов'язання розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду ІІІ групи захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та прийняти відповідне рішення за його заявою.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Київській області - задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року - скасувати, та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Національної поліції України в Київській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності протиправними.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Київській області розглянути заяву щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 як інваліду ІІІ групи захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ в порядку визначеному Пунктом 1 Розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя В.О. Аліменко
Судді О.В. Карпушова
А.Ю. Кучма
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Карпушова О.В.
Кучма А.Ю.