Україна
06 листопада 2009 р. справа № 2а-14133/09/0570
час прийняття постанови: 13.48
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.
при секретарі телешові В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань вм. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Електропобутприлад» м. Маріуполь
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполь
про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 14.08.2009р. №0000192344/0 та № 0000142344/0
за участі представника позивача - Лебедева В.В. (за довір. від 04.09.09р.)
представника відповідача - Рєпіної К.В. (за довір. від 08.01.09р.)
Відкрите акціонерне товариство «Електропобутприлад» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя, у якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009р. №0000192344/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 208 282 грн. а також податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009р. № 0000142344/0 про визначення суми податкових зобов'язань з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій усього на суму 97620 грн. Заявою від 13.10.2009р. позивач уточнив позовні вимоги та просить вказані податкові повідомлення - рішення визнати недійсними.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що під час перевірки його відповідачем були встановлені порушення Закону України «Про податок на додану вартість», які відображені у акті перевірки №1860/23-4/14312447 від 06.08.2009р. Позивач вважає, що ним правомірно сформований податковий кредит з ПДВ за операціями із ввезення товарів на митну територію України, базою оподаткування за якими визначена митна вартість цих товарів. З посиланням на п.п. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» позивач зазначає, що документом, який підтверджує право на податковий кредит при імпортних операціях є вантажна митна декларація, у якій має зазначатися саме митна вартість товару. До Державного бюджету України за імпортними операціями ним був сплачений ПДВ виходячи з митної вартості, яку у межах наданої йому компетенції визначив митний орган. Тому він не погоджується з твердженням відповідача про те, що різниця між митною та договірною (контрактною) вартістю товарів не була використана у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача, і тому відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» не повинна відноситися до складу податкового кредиту.
Крім того, позивач не погоджується з висновками відповідача щодо порушення ним п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ». Позивач зазначає, що Конституцією України встановлений принцип, за яким особа має право робити все, що не заборонено Законами. Тому він стверджує, що надане Законом України «Про ПДВ» право на податковий кредит є поперед все правом покупця. Це право може бути використане ним у будь-який час у межах періоду, який встановлений статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». У межах цього періоду платник податку за власним бажанням може відстрочити реалізацію такого права.
Обов'язковою підставою для виникнення права на податковий кредит є отримання податкової накладної. Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» дійсно встановлений обов'язок продавця по складанню податкової накладної у звітному періоді. Проте, цим Законом не передбачений обов'язок покупця з її отримання у цьому ж податковому періоді. Позивач вважає, що має право не вимагати від продавця видачі йому податкової накладної до того часу, коли він не вирішить скористуватися наданим йому правом на податковий кредит. У разі ж, якщо після такої вимоги продавець відмовить йому у видачі податкової накладної, у платника з'явиться право на звернення до податкового органу зі скаргою у порядку п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону «Про ПДВ». Цей порядок знов таки передбачає право, а не обов'язок звернення із зазначеною скаргою. Користуватися таким правом позивач вважає можливим за власним бажанням.
Також позивач зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» підставою для зменшення податкового кредиту можу бути тільки його не підтвердження податковими накладними. Усі податкові накладні на підтвердження відображених позивачем у податкових деклараціях сум податкового кредиту були надані до перевірки, тому підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відсутні.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві з подальшими уточненнями.
Відповідач у запереченнях на позов від 28.09.09 та доповненнях до них від 02.12.09 проти задоволення позовних вимог заперечує. При цьому він посилається на п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», згідно з яким податковий кредит звітного періоду складається з сум податку, нарахованих (сплачених) таким платником у зв'язку з придбанням або виготовленням ( у тому числі при їх імпорті) товарів з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Митна вартість товарів, які були імпортовані позивачем, відрізняється від їх договірної (контрактної) вартості, за якою вони у подальшому були ним оприбутковані. Ця різниця на думку відповідача не використовується у подальшому в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, тому відповідна сума ПДВ була безпідставно включена позивачем до складу податкового кредиту.
Що стосується доводів позивача щодо можливості самостійно приймати рішення щодо відстрочення реалізації свого права на податковий кредит після настання дати виникнення такого права відповідач зазначає, що таке твердження не ґрунтується на приписах законодавства. П.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону «Про ПДВ» встановлює подію, з якою закон пов'язує можливість отримати право на податковий кредит. Обов'язковою умовою реалізації такого права, є наявність податкової накладної, яка має складатися в момент виникнення у продавця об'єкту оподаткування. Ця податкова накладна має бути надана покупцеві. У разі, якщо такого не відбулося, та після звернення покупця продавець відмовив у наданні податкової накладної, платник податку може звернутися до податкового органу зі скаргою в порядку п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про ПДВ». До цієї скарги він має додати платіжні документи на підтвердження здійсненої оплати. У випадку, якщо він не звернувся з такою скаргою та у нього відсутня податкова накладна, він не має права на відповідний податковий кредит.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні з наведених вище підстав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.
Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Електропобутприлад» є суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою, код ЄДРПОУ 14312447, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 №283052. Позивач перебуває на податковому обліку в Жовтневій МДПІ м. Маріуполя, 26.07.1997р. зареєстрований платником ПДВ.
Відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось за період з 01.04.2009р. по 31.05.2009 року. Результати перевірки відображені у акті перевірки №1860/23-4/14312447 від 06.08.2009р. (надалі - Акт перевірки). Під час перевірки відповідачем були встановлені порушення:
- п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5, абз. «а» п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон «Про ПДВ»), внаслідок чого занижене позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму 181195 грн. та занижена сума ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет за підсумками поточного періоду на суму 75093 грн. (порушення, що пов'язане з базою оподаткування при імпортних операціях);
- п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про ПДВ», внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за травень 2009 року на суму 208282 грн. (порушення, пов'язане зі строком реалізації права на податковий кредит).
На підставі вказаного вище акту перевірки 14.08.2009р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №0000192344/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 208 282 грн.;
- № 0000142344/0 про визначення суми податкових зобов'язань з ПДВ на суму 75093грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 22527,9 грн. усього на суму 97620,9 грн.
З письмових пояснень представника відповідача від 06.11.2009 року, проти яких не заперечував представник позивача, вбачається, що податкові зобов'язання та штрафні санкції за податковим повідомленням - рішенням від 14.08.2009р. № 0000142344/0 у повному обсязі пов'язані з порушенням, яке стосується строку реалізації права на податковий кредит. Одночасно порушення, яке пов'язане з імпортними операціями позивача, є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за податковим повідомленням - рішенням від 14.08.2009р. №0000192344/0 у сумі 50802 грн. Залишок суми, на яку зменшене бюджетне відшкодування за цим повідомленням-рішенням, що складає 157480 грн. пов'язаний з порушенням, яке викладене першим.
Зі змісту позовної заяви від 20.08.2009р. та уточнень до неї від 13.10.2009р., а також заперечень відповідача на позов від 28.09.2009р. та доповнень до них від 02.12.2009р. вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо арифметичного розрахунку суми штрафних санкцій, податкового кредиту та зобов'язань з ПДВ за період, що перевірявся, та оподаткування операцій з окремими контрагентами. Отже суд виходить з того, що між сторонами існує суто правовий спір щодо правильності застосування норм податкового законодавства у двох масивах правовідносин.
Перший з них стосується формування податкового кредиту з ПДВ за результатами імпортних операцій.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З цієї норми випливає, що сума податкового кредиту складається із сум податків, нарахованих (сплачених) за ставкою, яка встановлена п. 6.1 ст. 6 Закону «Про ПДВ».
Відповідно до п. 6.1.1 ст. 6 вказаного Закону об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
У свою чергу п. 4.3 статі 4 Закону «Про ПДВ» визначає, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів.
Таким чином, сума податку, який платник може включити до податкового кредиту, нараховується (сплачується) за ставкою 20% від бази оподаткування, яка не може бути меншою, ніж митна вартість згідно ввізної ВМД.
Такий висновок відповідає нормам п.п. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про ПДВ», згідно з якими у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.
З Акту перевірки позивача вбачається, що податковий кредит за перевіряємий період визначений ним виходячи з митної вартості імпортованих товарів, що відповідає приписам наведених вище норм Закону «Про ПДВ». У зв'язку з цим суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000192334/0 від 14.08.2009р. у частині зменшення бюджетного відшкодування на суму 50802 грн.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що різниця між митною вартістю імпортованих товарів та договірною (контрактною) їх вартістю не використовувалася в межах господарської діяльності позивача.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» ознакою податкового кредиту є мета придбання товарів, у складі вартості яких він сплачується (нараховується). Такою метою має бути подальше використання в оподатковуємих операціях у межах господарської діяльності платника.
Відповідачем у Акті перевірки не відображені факти використання імпортованих товарів у інших, ніж оподатковувані ПДВ операціях. Ним також не були встановлені факти використання придбаних товарів у операціях, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Розбіжності між договірною (контрактною) вартістю придбаних товарів та їх митною вартістю обумовлені тим, що митна вартість була визначена митним органом у відповідності до ст. 268 Митного кодексу України, що підтверджується копією листа Маріупольської митниці від 04.11.2009р. №11-14/28/5210ф. Позивач був зобов'язаний сплатити ПДВ при імпорті товарів виходячи з митної вартості, яку визначив митний орган, тому різниця між договірною (контрактною) вартістю та митною вартістю невід'ємно пов'язані з придбанням товару.
Що стосується відображеного у Акті перевірки порушення п.п. п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про ПДВ» (щодо строків реалізації права на податковий кредит), у зв'язку з яким позивачеві були визначені податкові зобов'язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 14.08.09р. №0000142334/0 у сумі 75093 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 22527,9 грн., а також зменшене бюджетне відшкодування з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням №0000192334/0 від 14.08.2009р. на суму 157480 грн., суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. При цьому суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах також здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Виключення з цього правила становить лише передбачений ч.2, 4 ст. 71 КАС України обов'язок суб'єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого рішення з наданням усіх документів, які можуть бути використані як докази у справі.
Частиною 2 статті 11 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Як вже зазначалося, позовні вимоги ґрунтуються на твердженні, що надане Законом України «Про ПДВ» право на податковий кредит є саме правом покупця. Це право може бути використане ним у будь-який час у межах періоду, який встановлений статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». У межах цього строку платник податку за власним бажанням може відстрочити реалізацію такого права.
Крім того, позивач доводить, що Законом «Про ПДВ» не передбачений обов'язок покупця з отримання податкової накладної у податковому періоді, у якому вона була складена. Позивач вважає, що має право не вимагати від продавця видачі йому податкової накладної до того часу, коли він не вирішить скористуватися наданим йому правом на податковий кредит. У разі ж, якщо після такої вимоги продавець відмовить йому у видачі податкової накладної, у платника з'явиться право на звернення до податкового органу зі скаргою у порядку п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону «Про ПДВ». Цей порядок знов таки передбачає право, а не обов'язок звернення із зазначеною скаргою. Користуватися таким правом позивач вважає можливим за власним бажанням.
З такими доводами суд погодитися не може.
Згідно з преамбулою Закону «Про ПДВ» цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком (п. 11.4 Прикінцевих Положень зазначеного Закону).
Як вже зазначалося, п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» передбачене, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.
Отже цією нормою встановлений порядок формування податкового кредиту з сум, які складаються з нарахованого або сплаченого податку.
Такий порядок відповідає п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону «Про ПДВ», який встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків ( відповідає сплаті податку);
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (відповідає нарахуванню податку).
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про ПДВ» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Таким чином, податковий кредит складається з сум нарахованого податку (за першою подією - отримання податкової накладної) або сплаченого податку (за першою подією - списання коштів). При цьому для формування кредиту у другому випадку в силу п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 наведеного Закону також необхідним є отримання податкової накладної.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону «Про ПДВ» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом
З урахуванням цього суд вважає, що право платника податку на податковий кредит по суті є дозволом зменшити податкові зобов'язання з вказівкою на подію, з настанням якої цей дозвіл можливо реалізувати (перша з подій, що наведені у п.п. 7.5.1) та умов такої реалізації (наявність податкової накладної).
При цьому Закон створює умови для безперешкодної реалізації такого дозволу.
Якщо першою з подій є факт отримання податкової накладної, одночасно виконується й умова підтвердження суми нарахованого податку податковою накладною.
Якщо ж першою з подій є списання коштів, Закон «Про ПДВ» встановлює механізм отримання підтвердження сплати податку. Так, відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону «Про ПДВ» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
З наведених норм випливає, що складання та надання податкової накладної є обов'язком продавця. Адже ці норми за характером є імперативними, тобто такими, що не передбачають альтернативної поведінки.
У разі, якщо такий обов'язок добровільно продавцем не виконується, ч.1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону «Про ПДВ» передбачає повноваження покупця (отримувача) вимагати податкові накладні.
При відмові з боку продавця надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення платник податку у відповідності до ч.2 п.п 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про ПДВ» має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Таким чином, Законом встановлений спосіб захисту можливості платника реалізувати право на податковий кредит у тому періоді, у якому він виникає за приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону «Про ПДВ».
Суд не приймає до уваги посилання позивача на законну можливість відстрочення реалізації права на податковий кредит у межах строків, які встановлені ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Конституційний суд України у рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес, N 1-10/2004) зазначив (п. 3.6), що суб'єктивне право є особливим дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі".
Закон України «Про податок на додану вартість» містить норми, які передбачають виникнення дозволу на зменшення податкових зобов'язань (тобто податкового кредиту) у зв'язку з часом настання певних подій. Норм, які б прямо передбачали інший час для реалізації вказаного дозволу або вільне визначення такого часу Закон не містить. Отже, зазначені вище твердження не ґрунтуються на приписах законодавства, у зв'язку з чим не враховуються судом.
Посилання позивача на статтю 19 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, суд до уваги не приймає, оскільки у ній йдеться про виникнення обов'язків, а не прав осіб. Формування податкового кредиту є дозволом, а не обов'язком зменшити податкові зобов'язання.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновків про необґрунтованість позовних вимог у частині визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 14.08.09р. №0000142334/0 про визначення зобов'язань з ПДВ у сумі 75093 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 22527,9 грн., а також податкового повідомлення-рішення №0000192334/0 від 14.08.2009р. у частині зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 157480 грн.
Судові витрати розподілити у відповідності зі ст. 94 КАС України відповідно до задоволених вимог.
Зважаючи на наведене, керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Відкритого акціонерного товариства «Електропобутприлад» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.08.2009р. №0000192344/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 208 282 грн. та податкового повідомлення-рішення від 14.08.2009р. № 0000142344/0 про визначення податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 75093 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 22527,9 грн. задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 14.08.2009р. №0000192344/0 у частині зменшення бюджетного відшкодування на суму 50 802 грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Електропобутприлад» (87528, м. Маріуполь, вул.. К.Лібкнехта, 97, код ЄДРПОУ 14312447) судові витрати з судового збору у сумі 0 грн. 56 коп. (п'ятдесят шість копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання апеляційної скарги у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 6 листопада 2009 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 11 листопада 2009 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Бєломєстнов О. Ю.