Провадження №2-а/760/54/17
Справа №760/21002/16-а
01 вересня 2017 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Оксюта Т.Г. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.07.2014 року в нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання ним обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, та інших нормативно-правових актів у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
Позивач звернувся, до уповноваженої особи, яким є Житомирський обласний військовий комісаріат з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.
Але відповідачем позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
Вважає такі дії відповідача неправомірними у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
В запереченнях представника відповідача, які надійшли на адресу суду останній посилаються на те, що позивач не отримав одноразову грошову допомогу правомірно.
Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Встановлено, що відповідно до довідки №4/920 від 24 жовтня 2016 року Бердичівського об'єднаного міського військового комісаріату та витягу з наказу командуючого 4-ої повітряної армії від 29 березня 1994 року, позивач проходив військову службу в Збройних Силах з листопада 1975 року по грудень 1977 року, з серпня 1980 року 31 березня 1994 року, у тому числі з 28 липня 1983 року по 27 серпня 1984 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан.
Відповідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 09.07.2014 року №1880 було встановлено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Відповідно до виписки до акту МСЕК від 28.07.2014 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 23.07.2014 року у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Житомирський обласний військовий комісаріат подав до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи позивача на одержання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільнених з військової служби (зборів, резерву).
Міністерством оборони України позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, що підтверджується відсутністю відповіді на звернення позивача, а також запереченнями представника відповідача, оскільки позивача було звільнено зі складу іншої країни СНД.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).
Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги,встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави-учасниці Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців,осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 даного Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Зазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.
У свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби закріплене в статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
Оскільки позивач є громадянином України, постійно проживає на території України, його захворювання пов'язане із виконанням ним обов'язків військової служби у Радянському Союзі, а не під час проходженням військової служби у Російській Федерації, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Водночас, відповідно до абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Стаття 13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
На підставі копії довідки МСЕК серії 10ААВ №830696 від 28.07.2014 року встановлено, що з 23.07.2014 року під час огляду позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності довічно.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту настання ІІІ інвалідності, тобто з 23.07.2014 року.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Вищого адміністративним суду України викладеними в ухвалі від 22.10.2015 року в адміністративній справі К/800/62717/14 й в ухвалі від 24.02.2017 року в адміністративній справі К/800/5088/17 та враховується при розгляді даної справи.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
З 23.07.2014 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та зазначено, що вона настала внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з положенням підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІI групи.
Пункт 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що ІІІ група інвалідності позивачу була встановлена 28.07.2014 року, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року.
Абзац 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІIІ групи.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, прихожу до висновку, що з 23.07.2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України №975 від 25.12.2013 року у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Відповідно до положень частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свої своїх прав та інтересів пред'явивши позовні вимоги до Міністерства оборони України.
Відповідно до пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України №975 від 25.12.2013 року, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Слід зазначити, що законодавець чітко встановив обов'язок Міністерства оборони України приймати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, яке затверджене наказом Міністерства оборони України №530 від 14 серпня 2014 року, Житомирський обласний військовий комісаріат сформував на направив на адресу Міністерства оборони України необхідний пакет документів стосовно можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних особі на дату встановлення ступеня втрати працездатності.
Відповідно до положення абзацу 24 пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років при призначенні пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14 серпня 2014 року № 530, - у разі настання інвалідності копія довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - до розпорядника бюджетних коштів подається тільки в тому разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Так, відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІІ Положення про військово-лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).
Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:
в) "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.
г) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця №3866 від 09.12.2014 року, що здійснювалось для визначення причинного зв'язку отриманих травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії, у позивача було виявлено осколкове поранення голови та інших частин тіла.
З врахуванням вищезазначеного, прихожу до висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №1880 від 09.07.2014 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтвердило в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 року по справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.
Відповідно до положень статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 № 1427-XII, Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24.08.1991 року.
Згідно з положеннями Закону «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України утворені лише 06.12.1991 року.
Крім цього, відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, яке затверджено постановою КМ України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Отже, Міністерство оборони України безпідставно посилається у своїх запереченнях на те, що позивач не надав документ, що посвідчує причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки з копії довідки з акту МСЕК серії 10ААВ №830696 від 28 липня 2014 року встановлено, що причиною поранення та захворювання є виконання позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.
Таким чином, Міністерство оборони України має обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Таким чином, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, Міністерство оборони України не призначив та не виплатив позивачу спірну допомогу, а тому такі дії є протиправними і підлягають судовому захисту.
Також, заперечення відповідача про те що, виходячи з суб'єктного складу сторін та предмету позову, ця справа підсудна окружному адміністративному суду не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (пункт 1 частини другої статті 18 КАС України).
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є нарахування й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.
Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За правилами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Зважаючи на норми чинного законодавства, саме місцевим судам відповідно до пункту 4 частини першою статті 18 КАС України належить право розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 року в справі № К/800/15929/15 - зокрема, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена частиною 4 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати у відповідності до вимог ст.ст. 18, 19 КАС України, місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Окрім того, з метою належного захисту прав позивача, Міністерство оборони України слід зобов'язати прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даної постанови суду.
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, наразі є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає у зв'язку із встановленням судом необхідності зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даної постанови суду.
Керуючись статтями 17, 19, 46 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», статтями 2, 41, 71, 86, 94, 97, 104-106, 158-163, 183-2, 254, 256 КАС України, суддя, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя