вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
15.10.09 Справа №2а-9170/09/8/0170
(16:00)
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Маляр К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини А2506
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України
про стягнення грошової компенсації замість невиданого речового майна,визнання дій незаконними
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
Суть спору: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом про визнання дії відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні в запас з лав Збройних Сил України незаконними; стягнення з відповідача грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 3040,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час проходження військової служби позивач не отримував у повному обсязі речове майно, право на отримання якого мав відповідно до норм речового забезпечення військовослужбовців у мирний час. Заборгованість перед позивачем по виплаті грошової компенсації замість належного до видачі речового майна станом на момент виключення зі списків особового складу склала 3040,58 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.08.09р. залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України.
У судове засідання, що відбулося 15.10.09р., сторони та третя особа явку представників не забезпечили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
12.10.09р. до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли заперечення від відповідача, у яких відповідач повідомляє суду, що позовні вимоги не визнає за мотивами викладеними у запереченнях на позов.
15.10.08р. до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшло клопотання від позивача про розгляд справи у його відсутність.
Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представників сторін та третьої особи, на підставі наявних у справі доказів відповідно до частини 4 статті 128 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
Згідно наказу Командувача військово-Морських Сил Збройних Сил України від 06.06.2008р. №90 підполковник ОСОБА_1, командир військової частини А2091 звільнений відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України у запас за пунктом 63, підпункт «в» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира військової частини А2506 №142 від 01.08.2008р. ОСОБА_1 з 01.08.08р. виключений зі списків особового складу частини з усіх видів забезпечення та направлений для постановки на військовий облік до Феодосійського міського військового комісаріату м. Феодосія АРК (а.с.6).
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону №2011, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 1 статті 91 Закону № 2011 встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 року " Про забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України у мирний час" (далі Положення) військовослужбовці звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнився зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Позивач виявив бажання одержати компенсацію за не отримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що є правом позивача відповідно до п. 27 Положення.
Враховуючи вищевикладене суд вважає неспроможним посилання відповідача у запереченнях на позов на те, що відповідач не відмовляється від видачі речового майна в його натуральній формі тому, що виплата грошової компенсації не підпадає під дію ст. 119 Бюджетного кодексу України.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація позивачу не виплачена.
Судом встановлено, що факт наявності заборгованості перед позивачем по виплаті компенсації за не отримане речове майно в сумі 3040,58 грн. підтверджується довідкою № 25 від 07.05.09р., у якій зазначено, що сума заборгованості грошової компенсації за речове майно, що підлягає видачі ОСОБА_1, за станом на 07.05.09р. складає 3040,58 грн. (а.с.14).
Згідно частини 2 статті 49 КАСУ, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду доказів, підтверджуючих виплату грошової компенсації замість належного речового майна у розмірі 3040,58 грн., а також не довів суду необґрунтованість позовних вимог, натомість позивач надав докази наявності вищенаведеної заборгованості.
Частиною 5 статті 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визначено: "військовослужбовці - особи, які проходять військову службу", а частиною 2 статті 24 цього ж Закону визначено: "Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу."
Матеріалами справи у тому числі наказом №142 від 01.08.2008р. підтверджено, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу 01.08.2008р.
Норма частини другої ст. 9 Закону №2011 в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна (яка була зупинена пунктом 2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів") поширюється на військовослужбовців. При цьому, особи, які належать до військовослужбовців і на яких поширюється дія №2011, вичерпно визначені статтями 3 і 4 цього Закону і, відповідно до вказаних норм позивач з дня звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу, перестав відноситись до військовослужбовців, на яких поширюється дія Закону №2011, а звідти - і на яких поширюється дія пункту 2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що норми Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року, яким з 11 березня 2000 року зупинено дію ст. 9 Закону №2011, зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі у Збройних Силах України та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби у запас. Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", суд вважає, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в Збройних Силах України, а позивач є пенсіонером Збройних Сил України.
Отже, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд виходить з того, що позивач є військовослужбовцем, звільненим з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу, і відповідно до пункту 27 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1444, має законне право за своїм бажанням одержати грошову компенсацію замість речового майна, належного йому на день звільнення.
Суд вважає, що в даному випадку передбачене ст. 9-1 Закону №2011 та Постановою № 1444 право військовослужбовця на отримання речового майна чи грошової компенсації за належне їм речове майно може розглядатися як абсолютне право особи, надане їй в силу особливого правового та соціального статусу, яке не може бути відчужене від неї без зміни цілісності правового статусу.
З прийняттям Закону України від 17.02.2000 "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено.
Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військовослужбовців. Тобто, в даному випадку зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання речового майна або грошової компенсації за належне їм речове майно, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.
При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.
Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 р., яка є чинною на момент спірних правовідносин, безпосередньо передбачає право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Щодо правомірності бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за речове майно, не отримане позивачем під час проходження військової служби в сумі 3040,58 грн. судом встановлено, що відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо та без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано, оскільки факт наявності заборгованості відповідач визнав своєю довідкою №25 від 07.05.09р., втім доказів того, що ним вчиняються дії з погашення цієї заборгованості суду не надав.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Судом встановлено, що позивач просить суд визнати дії відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні в запас з лав Збройних Сил України незаконними, але враховуючи вищевикладене, та те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за речове майно, не отримане позивачем під час проходження військової служби в сумі 3040,58 грн. протиправною.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позов обґрунтований, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Постанова складена у повному обсязі 15.10.09р.
Керуючись статтями 94,158-162 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Військової частини А2506 (97491, АРК, смт. Новоозерне, рахунки невідомі) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, рахунки невідомі) невиплачену компенсацію за не отримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 3040,58 грн.
3. Визнати бездіяльність Військової частини А2506 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно, не отримане позивачем під час проходження військової служби в сумі 3040,58 грн. протиправною.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ІНН НОМЕР_1, рахунки невідомі) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 30,40грн.
5. Після набрання постановою законної сили за заявою позивача видати виконавчі листи.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Кушнова А.О.