79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
19.04.07 Справа № 7/189-3165
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Процик Т.С.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006р.
у справі № 7/189-3165
за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес», смт.Підволочиськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл», м.Скалат
про визнання недійсним господарського зобов»язання ТзОВ «Антарес» з прийняття та оплати виконаної роботи, яке виникло на підставі договору підряду від 02.12.2004р. № 14 на загальну суму 9900 грн., укладеного між ТзОВ «Антарес» та ТзОВ «Інтеграл», стягнення з ТзОВ «Антарес» на користь ТзОВ «Інтеграл» суми вартості виконаних ремонтних робіт в розмірі 9900 грн. та стягнення з ТзОВ «Інтеграл» в доход Держави коштів в розмірі 9900 грн., одержаних за договором
За участю представників сторін:
від позивача: Буклешова Т.М. -представник.
від відповідача 1: Кирилюк З.І. -представник.
від відповідача 2: не з'явився.
Особам, які беруть участь у справі, права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено. Заява про відвід суддів не поступало.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006р. у справі № 7/189-3165 відмовлено в позові Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес», смт.Підволочиськ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл», м.Скалат про визнання недійсним господарського зобов»язання ТзОВ «Антарес» з прийняття та оплати виконаної роботи, яке виникло на підставі договору підряду від 02.12.2004р. № 14 на загальну суму 9900 грн., укладеного між ТзОВ «Антарес» та ТзОВ «Інтеграл», стягнення з ТзОВ «Антарес» на користь ТзОВ «Інтеграл» суми вартості виконаних ремонтних робіт в розмірі 9900 грн. та стягнення з ТзОВ «Інтеграл» в доход Держави коштів в розмірі 9900 грн., одержаних за договором.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з того, що жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів державною податковою інспекцією суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, позов задоволити з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідач 1 у запереченні на апеляційну скаргу та представник відповідача 1 у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Відповідач 2 участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2.
Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, доводи відповідача 1, наведені у запереченні на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, натомість рішення місцевого господарського суду слід змінити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл" (Підрядник, відповідач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Антарес" (Замовник, відповідач 1) було укладено 02.12.2004р. договір підряду № 14 з урахуванням змін внесених в договір листом № 81 від 10.12.2004р. щодо уточнення адреси об'єкта підряду, згідно з якою сторони зобов'язалися: Підрядник провести ремонтні роботи приміщення за адресою: смт.Підволочиськ, вул.Д.Галицького, 32а до 30.03.2005р., а Замовник провести оплату наданих послуг згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт. Сума договору складає 9900 грн. Виконання сторонами зобов'язань підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № ІН 0000133 від 05.02.2005р., актом про списання матеріалів використаних для ремонту приміщення на суму 3229,90 грн. від 05.02.2005р., квитанцією до прибуткового касового ордеру від 05.02.2005р. на суму 9900 грн. в т.ч.ПДВ 1650 грн., податковою накладною № 26 від 05.02.2005р. на суму 9900 грн. в т.ч.ПДВ 1650 грн.
На думку позивача, оспорюваний правочин вчинено не з наміром проведення фінансово-господарської діяльності (так як здійснено ремонт приміщення, яке не використовується у підприємницькій діяльності відповідача 1), а з метою формування податкового кредиту відповідача 1 та зменшення сум податку на додану вартість та податку на прибуток, що підлягають сплаті, а тому його слід визнати недійсним відповідно до ст.207 ГК України, та на підставі ст.208 ГК України стягнути з відповідача 1 на користь відповідача 2 суму вартості виконаних ремонтних робіт у розмірі 9900 грн. та стягнути з відповідача 2 в дохід Держави кошти, одержані за договором підряду, в сумі 9900 грн., так як відповідач 1 усвідомлював протиправність та суперечність інтересам держави та суспільства оспорюваного господарського зобов»язання.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно з ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ст.837 Цивільного Кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Стаття 208 ГК України, як наслідок визнання недійсними таких господарських зобов»язань, визначає стягнення за рішенням суду в дохід Держави всього одержаного за такими договорами. Так, відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У відповідності до п.11 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" при визнанні угоди недійсною необхідно встановити: у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Таким чином, угода, господарське зобов»язання може бути визнано недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом.
Факт виконання сторонами зобов'язань за договором, засвідчено актом перевірки від 24.03.2006р. № 406/23/30786797, складеним за результатами виїзної документальної перевірки ТзОВ «Антарес" по питанню дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., тобто визнано позивачем.
Апеляційним господарським судом враховано також, що позивач просить визнати недійсним господарське зобов'язання, здійснене відповідачем 1 на виконання договору підряду на суму 9900 грн., при цьому позивач не оспорює сам договір, і тим самим погоджується, що його умови не суперечать чинному законодавству України.
З матеріалів справи вбачається відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання господарського зобов»язання недійсним.
Зокрема, виходячи із змісту ч.2 ст.70 КАС України, доказом наявності мети суперечної інтересам держави і суспільства та умислу на ухилення сторін господарського зобов»язання від оподаткування може виступати обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, який встановлює причинно-наслідковий зв'язок між укладанням угоди, виникненням господарського зобов»язання та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків. Обвинувальний вирок суду про засудження посадових осіб сторін спірного господарського зобов»язання у кримінальній справі про ухилення від сплати податків, який міг би підтвердити наявність умислу спрямованого проти інтересів держави та суспільства при укладенні угоди та виникненні господарського зобов»язання, в матеріалах справи відсутній та позивачем не наданий.
Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов»язання було вчинене відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Матеріали справи не вказують на наявність наміру на порушення інтересів держави і суспільства з боку відповідача 1, оскільки допущення помилки в договорі підряду щодо адреси об»єкту підряду не є свідченням наміру відповідача 1 на приховування доходів від оподаткування шляхом формування податкового кредиту та валових витрат. Більше того, листом № 81 від 10.12.2004р., який є невід»ємною частиною договору підряду № 14 від 02.12.2004р. сторони договору уточнили номер будинку, в якому розташоване приміщення, що підлягало ремонту (об'єкт підряду): смт.Підволочиськ, вул.Д.Галицького, 32а. Крім того, Довідкою БТІ підтверджено, що приміщення по вул.Д.Галицького, 32а, в яком здійснювався ремонт, придбане відповідачем 1 згідно з договором купівлі-продажу від 27.03.2003р. для власних потреб, є колективною власністю товариства. Довідкою Підволочиської селищної Ради № 469 від 15.08.2006р. підтверджено, що на території селища за адресою вул.Д.Галицького, 35а не знаходиться та не зареєстрований в БТІ жоден об»єкт. Вказане спростовує доводи позивача про безпідставність включення таких витрат до валових витрат. Доводи позивача спростовуються також і актом перевірки, з якого випливає, що при проведені перевірки не виникало сумнівів щодо власника об'єкту, в якому здійснювався ремонт, а питання ставилося про доведення необхідності проведення таких робіт.
Угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобов»язання, не могла містити будь-яких зобов»язань сторін щодо сплати податків, а тому формування податкового кредиту та валових витрат однією із сторін господарського зобов»язання у даному випадку не може тягнути за собою його недійсності.
Крім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними» № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.
Апеляційним господарським судом також враховано, що у матеріалах справи відсутні та позивачем не подані докази втрати відповідачами (або одним з них) статусу юридичної особи, зокрема виключення їх з ЄДРПОУ на момент виникнення спірного господарського зобов»язання. При цьому апеляційний господарський суд виходив з того, що у відповідності до п.4 ст.89, п.4 ст.91, п.2 ст.104 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органу управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридична особа є такою, що припинилася, визнання судом недійсними установчих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації суб»єкта підприємницької діяльності, не означає втрати підприємством статусу юридичної особи.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів позивачем не представлено, обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку не доведено. Відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову. Рішення місцевого господарського суду по суті спору прийняте у відповідності з нормами матеріального права, фактичними обставинами та матеріалами справи.
Щодо застосування судом першої інстанції при вирішенні спору норм процесуального права, то апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з п.4 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005р., компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених законом.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з приписів ст.ст.1,4 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», згідно з якими Державна податкова адміністрація України є органом центральної виконавчої влади, та разом з підпорядкованими їй інспекціями становить систему органів державної податкової служби, апеляційним господарським судом встановлено, що органи державної податкової служби є суб»єктами владних повноважень.
Статтею 10 вказаного Закону на державні податкові інспекції покладено функції щодо подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
Пунктом 4 ч.1 ст.12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р., вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
З наведеної норми випливає, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів господарські суди у адміністративних справах, підвідомчим їм згідно з Господарським процесуальним кодексом України, діють як адміністративні суди -вирішують спори за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, виходячи з суб»єктного складу сторін, предмету спору та приписів ст.12 Господарського процесуального кодексу України, ст.17, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що дана справа підвідомча господарським судам України, а тому підсудна Господарському суду Тернопільської області, як суду адміністративної юрисдикції і повинна вирішуватись ним за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, місцевий господарський суд, постановляючи оскаржуване судове рішення, неправомірно застосував норми Господарського процесуального кодексу України і помилково не застосував норм Кодексу адміністративного судочинства України, але це не призвело до неправильно вирішення справи по суті.
Згідно з приписами ст.158 КАС України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.
З огляду на викладене в сукупності, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні, натомість рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Змінити рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006р. у справі № 7/189-3165 в частині застосування норм Господарського процесуального кодексу України, застосувавши при вирішенні справи № 7/189-3165 норми п.п.6,7 Перехідних Положень та ст.ст.158,159,162,163 Кодексу адміністративного судочинства України. Викласти судове рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006р. у справі № 7/189-3165 у формі постанови.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Галушко Н.А.