ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 серпня 2017 року № 826/17932/16
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., суддів Вєкуа Н.Г., Григоровича П.О., при секретарі судового засідання Острович Е.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доМіністерство юстиції України
пропоновлення на роботі
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (представник)
від відповідача: Адам Ю.В.
До Окружного адміністративного суду м.Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивача) з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - Мінюст, відповідач) про поновлення на роботі.
Позивача та представник позивача позовні вимоги підтримали, зазначив, що відповідачем протиправно винесено наказ про звільнення, а тому останній підлягає скасуванню.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, суду надано письмові заперечення в яких просив відмовити в позові з підстав викладених в даних запереченнях.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Наказом Міністерства юстиції України №545/к від 18.03.2015р. ОСОБА_1 призначено посаду директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю Міністерства юстиції України.
ОСОБА_1 на ім'я Державного секретаря Міністерства юстиції України подано заяву про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» в день досягнення взаємної домовленості.
Наказом Міністерства юстиції України №4531/к від 19.09.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1» останню звільнено з посади директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю з 15.09.2016р. за власним бажанням з припиненням державної служби, ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».
Позивач вважає винесення наказу №4531/к від 19.09.2016р. протиправним, оскільки, як зазначає позивач, заява про звільнення є «чернеткою», яку не можливо розцінювати як заяву про звільнення з посади так як на день звільнення позивача, посади Державного секретаря Міністерства юстиції України не існувало, на ім'я якого написано заяву. А також те, що 15.09.2016р. позивач перебувала на лікарняному.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи та докази, суд зазначає наступне.
Трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором регулюються Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 15 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відносини публічної служби характеризуються спеціальною, відмінною від трудових відносин, процедурою призначення та звільнення з роботи особи, яка перебуває на публічній службі та проходження публічної служби.
Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VІІІ (надалі - Закон №889-VІІІ), визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби.
Відповідно до Закону №889-VІІІ цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Частиною 2 ст.5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до Мінюсту подано заяву про звільнення за власним бажанням у відповідності до ч.2 ст.86 Закону №889-VІІІ.
Частиною 1 ст.86 Закону №889-VІІІ державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом (ч.2 ст.86 Закону №889-VІІІ).
Отже, з положення ст.86 Закону №889-VІІІ вбачається, що 14 денний строк попередження суб'єкта призначення встановлено для забезпечення належного виконання обов'язків державним органом тобто в інтересах державної служби і забезпечення його безперервної роботи, а також можливості зміни працівника іншим чи/або розподіл обов'язків цього працівника на інших.
В судовому засіданні позивач зазначила, що заяву вона написала власноручно. Доказів спонукання до написання чи підписання заяви посадовими особами Міністерства про звільнення суду не надано.
Посилання позивача на те, що заява про звільнення є «чернеткою» та не є її дійсним бажанням звільнитися із займаної посади, не береться судом до уваги, оскільки в чинному законодавстві України відсутнє поняття заява «чернетка».
Крім того, посилання позивача на відсутність в зазначеній заяві дати її звільнення є не обґрунтованими з наступних підстав.
Заява написана позивачем власноручно та адресованою Державному секретарю Міністерства юстиції України, із зазначенням - звільнення із займаної посади за сласним бажанням відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», в день досягнений взаємної домовленості.
Заступником Міністра юстиції України - керівником апарату ОСОБА_4, розглянуто зазначено заяву та проставлено резолюцію на даній заяві. Зазначена резолюція заступника Міністра юстиції - керівника апарату як суб'єкта звільнення свідчить про досягнення взаємної домовленості про звільнення позивача в день досягнення взаємної домовленості, тобто 15.09.2016р., дата резолюції.
В подальшому на підставі заяви видано наказ «Про звільнення ОСОБА_1», який підписано заступником міністра - керівником апарату ОСОБА_4
Частиною 2 ст.251 Цивільного кодексу України визначено поняття термін, згідно якого під терміном розуміють - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства , правочином або рішенням суду (ч.3 ст.251 ЦКУ).
Тобто, відсутність у заяві про звільнення дати звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку звільнення, оскільки в заяві позивачем добровільно зазначено «в день досягнення взаємної домовленості».
В ч.2 ст.252 Цивільного кодексу України зазначено, що термін визначається календарної датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
В зв'язку з чим, відповідачем погоджено з позивачем дату звільнення, та винесено оскаржуваний наказ від 15.09.2016р. №4531/к у відповідності до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».
В постанові Верховного Суду України від 15.10.2013р. №21-320а13 міститься правовий висновок, про те, що жодним нормативно-правовим актом не зазначена обов'язковість написання конкретної дати в заяві.
Угоду про звільнення можна анулювати, однак анулювання такої угоди можливе лише за взаємної згоди працівника і роботодавця.
Отже, працівник не має право відкликати свою заяву про звільнення, якщо роботодавець та працівник дійшли згоди щодо строку, з якого працівника слід вважати звільненим та відповідну угоду не анульовано.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Мінюстом не було згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача із займаної посади, а отже відсутня підстава для анулювання такої домовленості.
У відповідності до чинного законодавства домовленістю, в даному випадку, зі сторони позивача є написана власноручно заява про звільнення, а зі сторони відповідача винесення наказу про звільнення.
Суд звертає увагу, що визнання дати звільнення відбувається при домовленості між державним службовцем та суб'єктом призначення, а не виключно за заявою працівника, яка є наслідком цієї домовленості.
Доводи позивача, що в період видання оскаржуваного наказу позивач перебувала на лікарняному є безпідставними, оскільки у відповідності до ч.3 с.40 КЗпП України не допускається звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівника в період його тимчасової непрацездатності, однак в даному випадку позивача звільнено за власним бажанням та у відповідності до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», яка передбачає можливим звільнення працівника, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Позивач також зазначала, що заява про звільнення була написана нею на особу, яка не існувала в штаті Міністерства, а саме Державного секретаря Міністерства юстиції України.
Зазначене не відповідає дійсності, оскільки Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, введено посаду Державного секретаря.
Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень Законом №889-VIII, повноваження Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств до призначення на посади осіб за результатами конкурсу в порядку визначеному цим Законом, виконують відповідно Міністр Кабінету Міністрів України та його заступники, заступники міністрів - керівники апаратів, але не довше ніж до 1 січня 2017р.
В зв'язку з чим, у відповідності та на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.04.2016р. №320-р ОСОБА_4 призначено заступником Міністра юстиції України - керівником апарату.
Отже, звільнення позивача з посади директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю Міністерства юстиції України є повноваженнями державного секретаря Міністерства юстиції України, а обов'язки державного секретаря Міністерства юстиції України на підставі закону за посадою виконує заступник Міністра юстиції України - керівник апарату ОСОБА_4
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача.
Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про поновлення на роботі відмовити в повному обсязі.
Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий судді Смолій І.В.
Судді Вєкуа Н.Г.
Григорович П.О.