22 серпня 2017 року м. Чернігів Справа № 750/5108/17
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
суддів: - Клопота С.Л., Падій В.В.,
за участі секретаря - Гайдука С.В.,
представника МО України - Тарасенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - МО України), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та просить суд:
- визнати неправомірними дії МО України щодо повернення його заяви з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;
- скасувати протокол засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 20.05.2016 № 36 в частині не призначення йому одноразової грошової допомоги та повернення документів на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо залишення його заяви про призначення одноразової грошової допомоги без реалізації;
- зобов'язати МО України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі встановленому пп. «б» п. 1 ст. 16.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати МО України протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили подати до суду звіт про виконання рішення суду.
Свої вимоги мотивує тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах колишнього Радянського Союзу, в тому числі в період з 14.01.1985 по 04.08.1985 брав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку в демократичній республіці Афганістан, має статус учасника бойових дій та є інвалідом війни. Під час проходження вищевказаної військової служби приймав особисту участь у бойових діях та у 1985 році отримав множинне мінно-вибухове осколкове поранення, міно-вибухову травму, контузію головного мозку. Даний факт підтверджено висновками різних медичних комісій та як наслідок, отримав інвалідність ІІІ групи. За наведених обставин, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. У зв'язку із наведеним, він звернувся до відповідних органів для отримання грошової допомоги.
Однак, рішенням МО України, оформленим протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, його документи були повернені до ІНФОРМАЦІЯ_2 на доопрацювання. При цьому зазначив, що вищевказані дії МО України в особі Комісії є неправомірними, оскільки ним на розгляд було подано всі необхідні і належним чином оформлені документи, які підтверджують причинний зв'язок отримання поранень, в тому числі і висновок судово-медичної експертизи. Зазначив, що посилання МО України на відсутність у ОСОБА_1 довідки про те, що його поранення не пов'язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, вважає необґрунтованими, оскільки така довідка на час отримання ним поранень не видавалась, не була передбачена, та видається з 2008 року.
В подальшому, у встановленому законом порядку, позивач повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для отримання одноразової грошової допомоги. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги на адресу МО України не направив, а повернув її без реалізації.
Позивач в судове засідання не прибув, надіслав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив визнати строк звернення до суду пропущеним з поважних причин.
В обґрунтовування вказаного клопотання зазначив, що отримавши протокол від 20.05.2016 № 36 він намагався, відповідно до вказаного протоколу, доопрацювати відповідні документи, тобто надати, крім уже наявних, інший документ, який би підтверджував причини та обставини поранення. З цією метою він звернувся до Центрального архіву військово-медичних документів м. Санкт-Петербург Російської Федерації, що ним і було зроблено. Не отримавши відповіді від відповідного архіву, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду від 22.08.2017, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, клопотання ОСОБА_1 задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Представник МО України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, в письмових запереченнях від 19.06.2017 за № 24871/17 зазначив, що позивачем не надано до суду доказів які б підтвердили, що він проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Крім того, Порядком № 975 передбачено подання заявником уповноваженому органу копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Однак, таких документів позивачем не було надано. Також, запис про поранення та контузію відсутній у військовому квитку позивача. Представник МО України наполягав, що ОСОБА_1 повинен пояснити обставини виникнення травми (поранення, хвороби), надати оригінали документів, на які він посилається, пояснення щодо проходження військової служби та лікування.
Додатково зазначив, що з протоколу та матеріалів справи не вбачається прийняття комісією при МО України рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, а є лише факт направлення документів, що розглядатись, на доопрацювання. Тобто, на момент розгляду справи питання щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 залишається не вирішеним.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належними чином. В письмових запереченнях від 06.06.2017 № 1791 просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що відповідно до ст. 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання.
Оскільки, інвалідність позивач отримав у 2016 році, тому термін настання інвалідності перевищує 3 місяці та права на призначення одноразової грошової допомоги позивач немає. Таким чином, у зв'язку з відсутністю у позивача вищевказаного права, Чернігівський ОВК заяву ОСОБА_1 від 22.05.2017 та додані до неї документи на адресу МО України для її розгляду та прийняття відповідного рішення не направляв, а повернув позивачу.
Заслухавши пояснення представника МО України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, з таких підстав.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в Збройних Силах колишнього Радянського Союзу в період 10.05.1983 по 04.08.1985. Крім того, з 14.01.1985 по 04.08.1985 брав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку на території республіки Афганістан, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 03.05.1983 (а.с. 12-15) та довідкою Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату від 12.05.2017 № 91 (а.с. 16).
Під час виконання обов'язків військової служби по наданню інтернаціональної допомоги в республіці Афганістан в 1985 році ОСОБА_1 було отримано множинне мінно-вибухове осколкове поранення, мінно-вибухову травму, контузію головного мозку. Даний факт підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 08.10.2014 № 1796/ж, відповідно до якого описані у висновку рубці на задній поверхні шиї по центру в середній третині, в міжлопатковій ділянці справа, в лобній ділянці зліва, в надбрівній ділянці зліва, на тильній поверхні лівої кисті в проекції проксимального міжфалангового суглобу і дистального міжфалангового суглобу і проксимальної фаланги 3-го пальця, на зовнішній поверхні лівої гомілки в середній третині, є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1985 році (а.с. 19).
Згідно витягу із Протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 09.02.2015 № 398 в ОСОБА_1 встановлено поранення, МВТ, контузія головного мозку і захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с. 20).
В січні 2016 року, у зв'язку із поганим станом здоров'я, позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією. Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 018748 від 27.01.2016 ОСОБА_1 первинно встановлена ІII група інвалідності. Причина інвалідності: поранення, контузія та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 21). Вищевказаний висновок медико-соціальної експертної комісії було підтверджено під час повторного огляду позивача 24.01.2017, про що зазначено у довідці АВБ № 045458 (а.с. 22).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи, про що ним отримано відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 (безтермінове) (а.с. 18) та з 2001 року - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с. 14).
04.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням III групи інвалідності (а.с. 23).
Чернігівським ОМВК заява ОСОБА_1 була направлена на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 05.02.2016 № 441 (а.с. 24).
В свою чергу, 09.02.2016 листом за № 5/526с Чернігівський ОВК надіслав директору Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з відповідними додатками. (а.с. 25).
20.05.2016 Комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийняла рішення, оформлене протоколом № 36, про повернення ОСОБА_1 документів на доопрацювання. Протокол було направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , а одноразова грошова допомога позивачу призначена не була (а.с. 26).
При цьому, судом встановлено, що підставою повернення документів на доопрацювання стала відсутність в наданих позивачем матеріалах документів, передбачених п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Про вищевказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача листом від 30.05.2016 № 5/2273с (а.с. 27).
Листом від 09.06.2016 ОСОБА_1 звернувся до Центрального архіву військово-медичних документів м. Санкт-Петербург з метою отримання архівних документів, які підтверджують отримання позивачем поранення в 1985 році під час виконання військового обов'язку на території республіки Афганістан, причини та обставини отримання поранення (а.с. 28).
Оскільки, відповідь на запит з вищевказаного архіву ОСОБА_1 не отримав, 22.05.2017 він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про повторне направлення на адресу МО України його заяви від 04.02.2016 про призначення одноразової грошової допомоги для призначення та виплати одноразової грошової допомоги (а.с. 29).
Листом від 23.05.2017 за № 5/1719с Чернігівським ОВК було повернуто позивачу заяву від 22.05.2017, без реалізації (а.с. 30). При цьому, судом встановлено, що Чернігівський ОВК приймаючи вказане рішення керувався пп. 6 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній з 01.01.2017.
Вважаючи вищевказані дії відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ становлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІІ).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Згідно з п. 2 вказаної вище Постанови допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно із довідками МСЕК серії АВА № 018748 та від 24.01.2017, ІІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 27.01.2016 (з 24.01.2017 - безстроково).
Таким чином, колегія суддів вважає, що при розгляді заяви та документів позивача про нарахування та виплату грошової допомоги відповідач повинен був врахувати вимоги Порядку № 975.
При цьому, згідно п. 13 цього Порядку, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Наказом Міністра оборони України від 12.04.2007 № 168 передбачено створення постійно діючої комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (п.1) та визначено, що голова комісії (заступник Міністра оборони України) повинен забезпечити, зокрема, підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розмір; роботу зі зверненнями громадян із зазначених питань (п. 2 Наказу).
Аналізуючи вищезазначені норми, порядок призначення та виплати допомоги, полягає у наступному: особи, які мають право на одноразову допомогу звертаються з документами в обласний військовий комісаріат; обласний військовий комісаріат подає розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, та надсилається за належністю в Департамент фінансів Міністерства оборони України для розгляду їх Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги; перевірені фахівцями документи розглядаються Комісією та подаються Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення одноразової допомоги; після прийняття рішення Міністром оборони України кошти надсилаються в обласний військовий комісаріат (військову частину), до якого були подані документи, для виплати одноразової допомоги отримувачам. Виплата одноразової допомоги провадиться в порядку черговості відповідно до дати подання документів після отримання Міністерством оборони коштів, передбачених на ці цілі.
Колегія суддів наголошує, що Порядком № 975 до дискреційних повноважень відповідача, після надходження документів, віднесена можливість або прийняти рішення про призначення, або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було прийняте рішення від 20.05.2016 № 36 у формі Протоколу про повернення заяви та документів ОСОБА_1 на доопрацювання, що прямо суперечить вимогам Порядку № 975. Більше того, зазначений нормативний документ не наділяє відповідача повноваженнями з повернення документів заявників на доопрацювання.
Враховуючи встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем при прийнятті спірного рішення грубо порушено вищезазначені норми чинного законодавства, а тому останнє прийняте поза межами правового поля та має бути скасоване.
Згідно із п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як вбачається з матеріалів справи до заяви від 04.02.2016 позивачем були подані: копія довідки МСЕК; копії сторінок паспорта; копія ідентифікаційного номера; копія сторінок військового квитка; копія витягу з протоколу засідання ЦВПК; копія висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи (а.с. 23).
Підставою для повернення документів на доопрацювання відповідачем зазначено неподання позивачем документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Таке твердження МО України в особі Комісії колегія суддів вважає помилковим у зв'язку з тим, що в даному випадку на підтвердження обставин поранення позивачем подано висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 08.10.2014 № 1796/ж та протокол Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 09.02.2015 № 398, в яких встановлено, що рубці наявні на тілі ОСОБА_1 є наслідком загоєння ран, що могли утворитися в результаті вогнепальних (осколкових) поранень, які могли бути отримані у 1985 році (а.с. 19, 20).
Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, передбачено, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19. (п. 21.3 Положення).
Пунктом 21.5 вказаного Положення передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (п. б).
- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (п. в).
Причинний зв'язок поранення та інвалідності позивача підтверджується також витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 09.02.2015 № 398 (а.с. 20), в якому зазначено: «Поранення, МВТ, контузія головного мозку та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
У цьому протоколі не встановлено, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Суд наголошує, що Положенням № 402 чітко передбачено, що категорія громадян, до якої належить позивач, при встановленні причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) надавати довідку про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) не повинна.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що довідка, яку вимагає від позивача МО України, наведена у додатку № 5 до Положення № 402, яка визначає, що поранення отримано не в стані алкогольного сп'яніння тощо, видається з 14.08.2008, тобто з часу видання Міністерством оборони України Наказу № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України».
З огляду на викладене, колегія суддів вважає протиправними посилання відповідача на те, що позивачем не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Крім того, відповідно до вимог вищевказаних нормативно-правових актів, наявність відмітки у військовому квитку заявника про поранення та контузію не є обов'язковою умовою для призначення чи відмови у призначенні йому вищевказаної одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що пунктом 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.
Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 по справі № К/800/40725/15.
За наведених обставин, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, в силу положень ст. 16 Закону № 2011-ХІІ і постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», саме на вказаного суб'єкта владних повноважень в особі Комісії покладено обов'язок щодо розгляду документів ОСОБА_1 про встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що з боку відповідача наявна протиправність дій, яка полягає у поверненні на доопрацювання ОСОБА_1 поданих ним документів замість встановлення причинного зв'язку його захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та поверненні позивачу поданих документів, а відповідач, прийнявши рішення про повернення документів позивачу на доопрацювання діяв не у межах та не у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Колегія суддів наголошує, що Порядком № 975 до дискреційних повноважень комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби при МО України, після надходження документів, віднесена можливість або прийняти рішення про призначення, або відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги.
Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_3 не наділений чинними нормативно-правовими актами повноваженнями на самостійне визначення наявності/відсутності в осіб права на призначення чи відмову в отриманні одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, або залишення їх заяв без реалізації.
Однак, колегією суддів встановлено, що Чернігівський ОВК всупереч викладеним в Порядку № 975 вимогам, вийшов за межі наданих законодавством України функцій та самостійно розглянув подану ОСОБА_1 заяву від 22.05.2017, прийняв рішення про залишення її без реалізації, повернувши позивачу, у зв'язку із чим неправомірно перебрав на себе повноваження відповідної Комісії при МО України.
Враховуючи встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що Чернігівський ОВК неправомірно, поза межами правового поля, повернув ОСОБА_1 без реалізації його заяву від 22.05.2017 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, чим грубо порушив вищезазначені норми чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині: визнання неправомірними дії МО України щодо повернення його заяви з доданими документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; скасування протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 20.05.2016 № 36 в частині не призначення йому одноразової грошової допомоги та повернення документів на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнання неправомірними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо залишення його заяви про призначення одноразової грошової допомоги без реалізації, слід задовольнити.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання МО України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі встановленому пп. «б» п. 1 ст. 16.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів вважає, що в її задоволенні слід відмовити, враховуючи таке.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб'єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.
Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15 та від 20.02.2016 по справі № 804/14800/14, яка в силу вимог ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для врахування судом при виборі та застосуванні правової норми.
А тому, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 направити на адресу Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 від 22.05.2017 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Стосовно вимоги позивача про встановлення судом відповідачам строку для подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до частин 1, 2 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.
Тобто, Кодексом адміністративного судочинства України визначено зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як право суду, а не його обов'язок, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні даної вимоги.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, пояснення представника МО України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення заяви ОСОБА_1 з доданими до неї документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 20 травня 2016 року № 36 в частині повернення документів ОСОБА_1 на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату.
Визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо залишення без реалізації заяви від 22.05.2017 ОСОБА_1 та доданих до неї документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат направити на адресу Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 від 22.05.2017 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя С.В. Бородавкіна
Судді: С.Л. Клопот
В.В. Падій