02 серпня 2017 року № 810/700/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Точмаш» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Завод «Точмаш» з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2016 №0000821200 та №0000831200.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган за результатами камеральної перевірки прийняв оспорювані податкові повідомлення-рішення, у яких визначив штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань.
Не заперечуючи щодо несплати податкового зобов'язання у встановлені Податковим кодексом України строки, позивач вважає, що контролюючий орган не мав правових підстав застосовувати штрафні санкції, оскільки сплата грошових зобов'язань здійснювалась ним у порядку та строки, що були визначені ухвалою суду про розстрочення сплати податкового боргу.
Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом у порядку статті 263 КАС України, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.
Відповідач вважає, що факт дотримання строків сплати податкового боргу, встановлених у судовому рішенні, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, і не може нівелювати правове значення останніх.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за клопотанням позивача ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
06 вересня 2016 року Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженого грошового зобов'язання з орендної плати за землю за 2013-2016 рік, результати якої оформлені актом від 06.09.2016 №52/19277566/1032/1201 (а.с. 6).
Перевіркою встановлено порушення позивачем положень пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що полягає у несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобов'язань з орендної плати за землю.
На підставі Акта перевірки, керуючись положеннями статті 126 Податкового кодексу України, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.09.2016 №0000831200 та №0000821200, яким позивачеві визначено штрафні санкції у загальному розмірі 52599,64 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.
Судом встановлено, що позивачем до контролюючого органу були подані податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності):
- за 2013 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 16532,51 грн. (а.с. 28-32);
- за 2014 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 16532,51 грн. (а.с. 33-37);
- за 2015 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 20649,11 грн. (а.с. 38-42);
- за 2016 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 29590,17 грн. (а.с. 43-46).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 задоволений адміністративний позов Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області до ПАТ «Завод «Точмаш» про стягнення заборгованості.
Постановлено стягнути з ПАТ «Завод «Точмаш» до Державного бюджету України податковий борг у сумі 362426,20 грн.
Як вбачається зі змісту вказаної постанови, податковий борг ПАТ «Завод «Точмаш» виник у зв'язку з несплатою самостійно визначених податкових зобов'язань з плати за землю за період з січня по грудень 2014 року та з січня по липень 2015 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2015 розстрочено виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 про стягнення з ПАТ «Завод «Точмаш» податкового боргу у розмірі 362426,20 грн. шляхом його сплати щомісячно, починаючи з 01.11.2015 по 01.10.2018 по 10000,00 грн., а з вересня 2018 року - по 12426,20 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до вказаної ухвали та затвердженого у ній графіку здійснив сплату орендної плати у загальній сумі 258627,67 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 27.11.2015 №1095 на суму 30649,11 грн., від 30.12.2015 №1121 на суму 30000,00 грн., від 05.02.2016 №1144 на суму 9500,00 грн., від 15.02.2016 №1147 на суму 20500,00 грн., від 01.03.2016 №1157 на суму 30000,00 грн., від 30.03.2016 №1172 на суму 29500,00 грн., від 05.04.2016 №1175 на суму 27000,00 грн., від 12.04.2016 №1177 на суму 3978,56 грн., від 10.05.2016 №1193 на суму 10000,00 грн., від 03.06.2016 №1203 на суму 10000,00 грн., від 13.06.2016 №1206 на суму 10000,00 грн., від 07.08.2016 №1218 на суму 11300,00 грн., від 07.07.2016 №10 на суму 16200,00 грн., від 08.08.2016 №21 на суму 10000,00 грн., від 09.09.2016 №32 на суму 10000,00 грн.
Судом встановлено, що одночасно з зарахуванням коштів згідно вказаних платіжних доручень на відповідний рахунок, контролюючий орган в інтегрованій картці відповідача здійснював нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно визначених податкових зобов'язань.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті16 Податкового кодексу України платник податків повинен сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За приписами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов'язання у встановлені законом строки.
Зазначена норма є універсальним приписом, який підлягає застосуванню в будь-яких випадках прострочення встановленого Податковим кодексом України строку сплати узгодженого податкового зобов'язання.
Отже, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення боргу повинен сплатити суму штрафу у розмірі, який залежить від терміну прострочення.
Норма пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України поширюється також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбулося в примусовому порядку, на підставі рішення суду, ухваленого згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України.
Зазначене пояснюється тим, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).
Ураховуючи наведене, розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.
Обставини, які зумовлюють застосування штрафу, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов'язання з простроченням строків, передбачених Податковим кодексом України, а не строків, визначених судом у порядку розстрочення виконання судового рішення згідно зі статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судове рішення не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов'язання порівняно з тими, що визначені нормами Податкового кодексу України. Тому судове рішення щодо стягнення податкового боргу ухвалюється в тому разі, коли податковий борг наявний, тобто узгоджені грошові зобов'язання не були своєчасно сплачені.
Судове рішення про розстрочення присудженої судом суми податкового боргу не змінює обсягу податкового обов'язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання), оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями.
Обсяг податкового обов'язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Факт дотримання при цьому строків сплати, встановлених у судовому рішенні, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, і не може нівелювати правове значення останніх.
Правопорушення, відповідальність за яке встановлена пунктом 126.1 статті 126.1 Податкового кодексу України, полягає в несвоєчасній сплаті суми узгодженого грошового зобов'язання. Відповідне порушення є закінченим у момент збігу передбаченого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов'язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).
У свою чергу розстрочення судом у процесі виконання судового рішення присудженої ним з платника податків суми податкового боргу (сплата якої на час вирішення спору в суді вже є простроченою) не впливає на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а тому розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18.09.2014 у справі № 21-279а14 за позовом комунального підприємства «Міський водоканал» до Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
У цій справі, що також стосувалась правомірності нарахування штрафних санкцій на суму сплаченого податкового боргу, сплату якого розстрочено рішенням суду, Верховний Суд України дійшов висновку, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, у тому числі і у випадку розстрочення його виконання.
Варто зазначити, що з набранням чинності Податковим кодексом України, правове регулювання підстав та порядку застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань, порівняно з Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III, не змінилось
Так, згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-ІІІ, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф.
Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Беручи до уваги викладену правову позицію Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що контролюючий орган правомірно визначив позивачеві штрафні санкції у зв'язку із несвоєчасною сплатою самостійно узгоджених податкових зобов'язань.
Під час розгляду справи позивач не ставив під сумнів правильність здійснення контролюючим органом математичного розрахунку штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань
За таких обставин вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.09.2016 №0000821200 та №0000831200 є необґрунтованими.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Належних і достатніх доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Беручи до уваги наведене у сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Доказів понесення відповідачем вказаних витрат матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.08.2017.