Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "15" серпня 2017 р. Справа № 906/511/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання Овсієнко Т.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - договір про надання правової допомоги №8-к від 10.07.2017; довіреність б/н від 10.07.2017;
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 19.06.2017.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-Підприємство "Авіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-Агрос"
про стягнення 2176648,15грн (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог)
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 2176648,15грн, з яких: 107837,42грн - пені, 12199,48грн - 3% річних, 100436,05грн - інфляційних нарахувань, 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.01.2017, 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.05.2017, 436175,20грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив; а також витрат на послуги адвоката в розмірі 5000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, на умовах, в порядку та у строки, визначені договором №ДА-41 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 25.02.2016.
Представник позивача через діловодну службу суду 13.07.2017 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017, у якій просив стягнути з відповідача 2176648,15грн, з яких: 107837,42грн - пені, 12199,48грн - 3% річних, 100436,05грн - інфляційних нарахувань, 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500 тон до 01.01.2017, 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500 тон до 01.05.2017, 436175,20грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив (а.с. 45-49).
Ухвалою від 13.07.2017 господарський суд прийняв заяву позивача щодо збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017 до розгляду та вважав заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 2176648,15грн (а.с. 73).
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017. Крім того, просив суд врахувати надане 15.08.2017 письмове заперечення №628 від 11.08.2017 на відзив відповідача на позовну заяву.
Представник відповідача в судовому засіданні частково заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених у поданих запереченнях на позовну заяву. Просив відмовити позивачу у стягненні штрафу у розмірі 760000,00грн - за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.01.2017; 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.05.2017; 436175,20грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив. Підтримав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 103050,63грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
25.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю-підприємством "АВІС" (позивач, Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сатурн-Агрос" (відповідач, Сторона 2) укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 (далі - Договір) (а.с. 16-21).
Згідно з предметом Договору Сторони домовилися, що в порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі:
Сторона 1 зобов'язується передати у власність Стороні 2 посівний матеріал високоолеїнового соняшника (надалі іменується "посівний матеріал") й мінеральні добрива (надалі - "добрива") та здійснити розрахунок за поставлений Стороною 2 соняшник, вирощений із посівного матеріалу (пп.1.1.1 Договору);
Сторона 2 зобов'язується прийняти посівний матеріал й добрива та використати їх за призначенням, встановленим даним Договором, здійснити за них розрахунок та поставити Стороні 1 соняшник, вирощений з посівного матеріалу із застосуванням добрив (далі - "соняшник") (пп.1.1.2 Договору);
Сторона 1 зобов'язується прийняти соняшник, вирощений Стороною 2 із посівного матеріалу із застосуванням добрив та оплатити їх вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання соняшника від Сторони 2 із одночасним підписанням накладних та/або інших документів, передбачених даним Договором (пп.1.1.3 Договору).
Пунктом 1.2 Договору сторони визначили, що посівний матеріал, добрива, соняшник разом у цьому Договорі іменуються "предмет договору".
Найменування, кількість предмету договору, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру, ціна одиниці виміру та загальна сума предмету договору визначаються у специфікаціях, рахунках, видаткових накладних та/або інших товарно-супровідних документах, які є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.3. Договору).
Так, у матеріалах справи знаходяться Специфікація №1 від 25.02.2016, згідно якої Сторона 1 Договору передає, а Сторона 2 Договору приймає посівний матеріал у кількості 200 одиниць, загальною вартістю 1231875,80грн та Специфікація №2 від 25.02.2016, за якою Сторона 1 Договору передає, а Сторона 2 Договору приймає добрива в кількості 80т, загальною вартістю 949000,00грн (а.с. 22-23).
Відповідно до п.2.1.1 Договору Сторона 1 зобов'язується передати у власність Стороні 2 посівний матеріал у кількості 200 посівних одиниць з метою його посіву на земельній ділянці розміром 400га. Ціна одиниці посівного матеріалу та загальна вартість всієї його партії зазначається у специфікації, видаткових накладних.
Також, Сторона 1 зобов'язується передати у власність Стороні 2 добрива у кількості 180000кг з метою їх застосування на земельній ділянці розміром 400га. Ціна одиниці добрива та загальна вартість всієї їх партії зазначається у специфікації, видаткових накладних (пп.2.1.2 Договору).
Згідно п.2.1.4 Договору Сторона 1 зобов'язується придбати у Сторони 2 весь врожай соняшника, вирощеного Стороною 2 з посівного матеріалу із застосуванням добрив та зібраний на земельній ділянці, відведеній для такої мети, розміром 400га.
Сторона 1 зобов'язується поставити посівний матеріал Стороні 2 власними транспортними засобами та за власний рахунок до 30.04.2016. Вартість транспортування входить у вартість посівного матеріалу й зазначається у видаткових накладних і рахунках (пп.2.1.5 Договору).
Пунктом 2.1.6 Договору визначено, що Сторона 1 зобов'язується поставити добрива Стороні 2 до 30.04.2016. Місце поставки зазначається у специфікації. Вартість транспортування не входить у вартість добрив.
Відповідно до п.2.1.8 Договору Сторона 1 зобов'язується оплатити вартість соняшника, вирощеного Стороною 2 з посівного матеріалу із застосуванням добрив, яка рівняється ринковій ціні звичайного товарного соняшника станом на день його поставки (купівлі-продажу) у регіоні місцезнаходження Сторони 2 по заліковій вазі згідно квитанцій, оформлених лабораторією Сторони 1 у строки, передбачені пп.1.1.3 п.1.1 Договору.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що Сторона 2 зобов'язується: своєчасно та в повному обсязі прийняти від Сторони 1 посівний матеріал і добрива (пп.2.2.1 Договору); своєчасно й належним чином засіяти земельну ділянку розміром 400га посівним матеріалом із застосуванням добрив (пп.2.2.2 Договору); своєчасно, у повному обсязі та з найменшими втратами виростити, зібрати врожай соняшника та зберігати його у належних умовах до дня передачі виключно Стороні 1 із усіма, передбаченими законодавством, супровідними документами (пп.2.2.3 Договору); оплатити Стороні 1 вартість посівного матеріалу й добрив не пізніше 01.10.2016 (пп.2.2.4 Договору); продати/поставити соняшник, вирощений з посівного матеріалу із застосуванням добрив, виключно Стороні 1 на умовах, передбачених пунктом 2.1.6 Договору в такому порядку: 50% від загального обсягу врожаю соняшника до 01.01.2017; 50% від загального врожаю соняшника до 01.05.2017 (пп.2.2.5 Договору); поставити вирощений з посівного матеріалу соняшник та зібраний на земельній ділянці, відведеної для такої мети розміром 400га у загальній кількості із розрахунку двадцять п'ять центнерів з одного гектару власними транспортними засобами та за власний рахунок виключно на адресу виробничих потужностей Сторони 1, а саме: Вінницька область, смт Крижопіль, вул. Куйбишева, 88. Поставка соняшника транспортом Сторони 1 можлива за попередньою письмовою домовленістю про це між Сторонами з одночасним коригуванням ціни із врахуванням транспортних витрат (пп.2.2.6 Договору).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п.10.1 Договору).
Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1 цього Договору, та закінчується 31.05.2017 (п.10.2. Договору).
Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.10.3 Договору).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 від 25.02.2016, який за своєю правовою природою є договором контрактації сільськогосподарської продукції.
Відповідно до ст.713 ЦК України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.
До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як суд зазначав вище, умовами пп.2.1.5 - пп.2.1.6 договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 від 25.02.2016 Сторона 1 зобов'язується поставити посівний матеріал і добрива Стороні 2 власними транспортними засобами та за власний рахунок до 30.04.2016, а Сторона 2 згідно пп.2.2.4 договору зобов'язується оплатити Стороні 1 вартість посівного матеріалу й добрив не пізніше 01.10.2016. За змістом пп.2.2.5 Договору продати/поставити соняшник, вирощений з посівного матеріалу із застосуванням добрив, виключно Стороні 1 на умовах, передбачених пунктом 2.1.6 Договору в такому порядку: 50% від загального обсягу врожаю соняшника до 01.01.2017; 50% від загального врожаю соняшника до 01.05.2017, а Сторона 1 за умовами пп.1.1.3 Договору зобов'язується прийняти соняшник, вирощений Стороною 2 з посівного матеріалу із застосуванням добрив та оплатити їх вартість протягом десяти банківських днів від дня фактичного отримання соняшника від Сторони 2 із одночасним підписанням накладних та/або інших документів, передбачених даним Договором.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На виконання умов договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 від 25.02.2016 позивач за видатковими накладними №AV000021224 від 06.04.2016, №AV000021225 від 07.04.2016, №AV000022902 від 11.04.2016 (а.с. 24-26) поставив, а відповідач на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №3 від 05.04.2016 (а.с. 27), отримав посівний матеріал у кількості 200 посівних одиниць загальною вартістю 1231876,00грн та добрива у кількості 80т загальною вартістю 949000,00грн.
Водночас, відповідач, в порушення умов пп.2.2.4 Договору, здійснив оплату поставленого позивачем посівного матеріалу й добрив, лише 08.11.2016 - у сумі 20000,00грн та 06.12.2016 - у розмірі 2160876,00грн, що не заперечується представниками сторін.
У зв'язку з викладеним, позивачем заявлено вимогу (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017) про стягнення з відповідача 107837,42грн пені за несвоєчасну оплату останнім поставлених посівного матеріалу й добрив (за період 02.10.2016-05.12.2016).
Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
У випадку порушення Договору Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України (п.7.1. Договору).
Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п.7.2 Договору).
Відповідно до п.7.4 Договору при порушенні виконання зобов'язань, передбачених підпунктами 2.2.4 пункту 2.2. Договору, Сторона 2 сплачує на користь Сторони 1 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочення за весь період протермінування платежу. Обмеження, передбачені п.6 ст.232 Господарського кодексу України у даному випадку не застосовуються.
Господарський суд, перевіривши розрахунок розміру пені, наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017, здійснив перерахунок суми даного виду штрафних санкцій, згідно якого розмір пені, який підлягає стягненню, становить 107837,42грн. У задоволенні вимоги щодо стягнення 294,60грн (107837,42грн - 107542,82грн) суд відмовляє.
Окрім того, позивач, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 12199,48грн - 3% річних (за період 02.10.2016-05.12.2016) та 100436,05грн інфляційних втрат (за період жовтень 2016 року - листопад 2016 року).
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.
Поряд з цим, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.
Господарський суд, перевіривши розрахунок розміру 3% річних, наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017, здійснив їх перерахунок, згідно якого розмір 3% річних, який підлягає стягненню, становить 11244,11грн. У задоволенні вимоги щодо стягнення 955,37грн (12199,48грн - 11244,11грн) суд відмовляє.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 100436,05грн суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь (абз.2 п.3.2. зазначеної Постанови).
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абз.3 п.3.2. Постанови).
Тобто, враховуючи викладене, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць.
Проте, як вбачається з наведеного позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017 (а.с. 46-47), інфляційні втрати ним нараховувались за період жовтень 2016 року - листопад 2016 року окремо по кожній видатковій накладній, тобто, останнім невірно визначено періоди нарахування інфляційних втрат.
З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок суми інфляційних втрат за листопад 2016 року (згідно видаткових накладних №AV000021225 від 07.04.2016 та №AV000022902 від 11.04.2016), відповідно до якого розмір інфляційних нарахувань, який підлягає задоволенню, становить 17082,00грн. У задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 83354,05грн (100436,05грн - 17082,00грн) суд відмовляє.
Окрім того, позивачем заявлено вимогу (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №564 від 11.07.2017) про стягнення з відповідача 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.01.2017, 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.05.2017, 436175,20грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив.
Як судом зазначалося вище, відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Дійсно, відповідно до п.7.5 договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 від 25.02.2016 у разі, якщо Сторона 2 порушила умови підпунктів 2.2.5 і 2.2.6 пункту 2.2 Договору, вона зобов'язана протягом семи банківських днів від дня отримання від Сторони 1 відповідної п и с ь м о в о ї в и м о г и, сплатити на користь останньої штраф у розмірі двадцяти % від ринкової вартості не переданого Стороні 1 Соняшника у встановлений термін та кількості, але не менше суми із розрахунку: із площі 400га при врожайності 2,0т з одного га та вартості 9500,00грн за одну тону.
Тобто, зобов'язання відповідача щодо сплати штрафу за порушення умов підпунктів 2.2.5 і 2.2.6 пункту 2.2 Договору (зокрема, що стосується строку такої сплати) ставиться у пряму залежність від факту отримання ним від позивача відповідної письмової вимоги.
Так, у матеріалах справи знаходяться вимоги позивача про виконання договірних зобов'язань №262 від 30.03.2017 (а.с. 28-31) (яка, зокрема, отримана відповідачем 08.04.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 33)) та №410 від 18.05.2017 (а.с. 34-35), в яких, у тому числі, позивач ставив вимогу про сплату л и ш е 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 0 1 . 0 1 . 2 0 1 7.
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з відповідача 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 01.01.2017, тому задовольняє позов у цій частині.
Вимога щодо стягнення 760000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500т до 0 1 . 0 5 . 2 0 1 7 у письмовому вигляді до відповідача доведена не була, що, у свою чергу, суперечить умовам п.7.5 договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 від 25.02.2016. Тому, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині за безпідставністю.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 436175,20грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.7.6. договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №ДА-41 від 25.02.2016 у разі, якщо Сторона 2 порушила умови підпунктів 2.2.5. і 2.2.6. пункту 2.2. Договору, вона зобов'язана протягом семи банківських днів від дня отримання від Сторони 1 відповідної п и с ь м о в о ї в и м о г и, сплатити на користь останньої штраф у розмірі двадцяти % вартості п о с і в н о г о м а т е р і а л у за його безпідставне використання. Під безпідставним використанням посівного матеріалу та/або добрив у контексті даного Договору розуміється їх отримання та використання Стороною 2 на умовах Договору з наступною не поставкою та/або недопоставкою останньою соняшника Стороні 1.
Як судом зазначалося вище, у матеріалах справи знаходяться вимоги позивача про виконання договірних зобов'язань №262 від 30.03.2017 (а.с. 28-31) (яка, зокрема, отримана відповідачем 08.04.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 33)) та №410 від 18.05.2017 (а.с. 34-35), в яких, у тому числі, позивач ставив вимогу про сплату 218087,60грн штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив.
При цьому, варто зауважити, що за змістом п.7.6. Договору штраф за безпідставне використання посівного матеріалу сплачується у розмірі двадцяти % вартості саме п о с і в н о г о м а т е р і а л у. Водночас, поняття "посівного матеріалу" наведене у пп.1.1.1 Договору, а саме: посівним матеріалом іменується лише посівний матеріал високоолеїнового соняшника. Таким чином, розмір штрафу залежить саме від вартості даного посівного матеріалу.
Як вбачається зі Специфікації №1 від 25.02.2016 (а.с. 22) та видаткової накладної №AV000021224 від 06.04.2016 (а.с. 24), вартість посівного матеріалу становить 1231876,00грн. З огляду на викладене, розмір штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 246375,20грн (1231876,00грн х 20%). У частині стягнення 189800грн штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу та добрив суд відмовляє в позові.
Разом з тим, враховуючи обставини справи, суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафу до 30%, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГК України).
Стаття 551 ЦК України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Враховуючи вищевикладене та те, що сума штрафу, яка заявлена до стягнення, є завищеною; належні докази, які б свідчили про заподіяння позивачеві збитків та порушення інших його інтересів, відсутні, невідповідність розміру штрафу наслідкам порушення, предметом позову є стягнення штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, господарський суд вважає, що в даному спорі мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість зменшити розмір штрафу за непоставку соняшника до 01.01.2017 до 228000,00грн та штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу до 73912,55грн.
З огляду на встановлені під час розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене порушення, відсутність тяжких наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, з метою виконання судового рішення, суд керуючись п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір штрафу за непоставку соняшника до 01.01.2017 до 228000,00грн та штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу до 73912,55грн.
При цьому, суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.
Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За змістом статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідач позов за підставою та предметом не спростував, доказів поставки соняшника позивачу не надав, і такі в матеріалах справи відсутні.
При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення 107542,82грн - пені, 11244,11грн - 3% річних, 17082,00грн - інфляційних нарахувань, 228000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500тон до 01.01.2017, 73912,55грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу належними та допустимими доказами.
Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 107542,82грн - пені, 11244,11грн - 3% річних, 17082,00грн - інфляційних нарахувань, 228000,00грн - штрафу за непоставку соняшника у кількості 500тон до 01.01.2017, 73912,55грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (абз.4 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами і доповненнями)).
Щодо клопотання позивача про стягнення 5000,00грн за послуги адвоката, суд зазначає наступне.
Дійсно, ч.1 ст.44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, а д в о к а т а та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Так, у матеріалах справи знаходиться свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000116 від 18.01.2017, видане ОСОБА_1 (а.с. 59).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Так, у матеріалах справи знаходиться договір про надання правової допомоги №К-8 від 10.07.2017, укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю-Підприємство "Авіс" (клієнт) та адвокатом ОСОБА_1 (а.с. 56-57), згідно умов якого адвокат зобов'язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та законних інтересів останнього в судах всіх інстанцій, державній виконавчій службі, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм і підпорядкування у справі №906/511/17, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу й компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.
Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, останній надав до матеріалів справи, окрім договору, видатковий касовий ордер від 12.07.2017 на суму 5000,00грн (а.с. 58).
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст.49 ГПК України.
Згідно ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зменшити розмір штрафу за непоставку соняшника до 01.01.2017 до 228000,00грн.
3. Зменшити розмір штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу до 73912,55грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-Агрос" (12401, Житомирська область, Житомирський район, с. Вереси, вул. Леніна, буд. 13-Б, ідентифікаційний код 38349603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство "Авіс" (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, буд.150, ідентифікаційний код 13304871):
- 107542,82грн - пені;
- 11244,11грн - 3% річних;
- 17082,00грн - інфляційних нарахувань;
- 228000,00грн - штрафу за непоставку соняшника до 01.01.2017;
- 73912,55грн - штрафу за безпідставне використання посівного матеріалу;
- 2584,62грн - витрат на послуги адвоката;
- 16877,43грн - судового збору.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 21.08.17
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1 - у справу