ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/430 11.11.09
«11»листопада 2009 р.Справа № 14/430
Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,
розглянувши справу№ 14/430
за позовом Корпорації „Артеріум”
доВідкритого акціонерного товариства „Київмедпрепарат”
прозобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача- Руднева Я.А.
від відповідача- Задорожна Л.Г.
У серпні 2009 року Корпорація „Артеріум” звернулась в господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Київмедпрепарат” (надалі -ВАТ „Київмедпрепарат”) відповідно до якого просить суд зобов'язати відповідача зменшити ціну на товари, поставлені по Договору № 1/2008 від 03.01.2008 р. на вартість додатково наданих знижок після дати реалізації товару та відобразити зменшену ціну у товарно-транспортних документах.
В обґрунтування пред'явлених вимог Корпорація „Артеріум” посилається на те, що відповідач не зменшує ціну товару на вартість додаткової знижки, що надається після дати реалізації товару, в звязку з чим порушуються права позивача та завдає йому збитків у вигляді упущеної вигоди. Оскільки Корпорація „Артеріум” виступаючи в подальшому продавцем товару, придбаного у відповідача, встановлює на нього ціну з урахуванням ціни за якою цей товар було придбано у відповідача. Таким чином, якщо закупівельна ціна товару буде нижчою це надасть можливість позивачу при подальшому його продажу встановити на товар вищу ціну, що в свою чергу сприятиме одержанню більших доходів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2008 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні, зобов'язано сторони виконати певні дії.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2009 р. розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.
Поряд з цим в судовому засіданні 21.10.2009 р. оголошено перерву до 11.11.2009 р.
Представник позивача в судових засіданнях позов підтримував повністю, просив його задовольнити.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, подану до господарського суду міста Києва 09.10.2009 р. в порядку ст. 59 ГПК України.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, 3 січня 2008 року між Корпорацією „Артеріум” (Покупець) та ВАТ „Київмедпрепарат” (Продавець) укладено Договір купівлі -продажу № 01/2008 (надалі - Договір), відповідно до умов якого продавець продає покупцю медичну продукцію, що виробляється продавцем, згідно Генеральної специфікації, що становить невід'ємну частину договору, а покупець, в свою чергу бере на себе зобов'язання по оплаті поставленого Товару (п. 1.2 Договору).
Як стверджує позивач в позовній заяві та доповненнях до позовної заяви Корпорація „Артеріум” є продавцем товару, придбаного у відповідача. Позивач встановлює ціну на товар з урахуванням ціни за якою цей товар було куплено у відповідача. Оскільки відповідач не зменшує ціну товару на вартість додаткової знижки, що надається після дати реалізації товару це завдає йому збитків у вигляді упущеної вигоди. Окільки в разі нижчої закупівельної ціни на товар позивач буде мати можливість при подальшій продажі встановити вищу ціну на товар, що, в свою чергу, сприятиме одержанню більших доходів.
З цих підстав позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача зменшити ціну на товари, поставлені по Договору № 1/2008 від 03.01.2008 р. на вартість додатково наданих знижок після дати реалізації товару та відобразити зменшену ціну у товарно-транспортних документах.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст. 2 Закону України „Про судоустрій України” суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з ч. 3 зазначеної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій України” передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Чинним законодавством не передбачено такого способу захисту майнового права, як зобов'язання зменшення ціни на поставлені товари за догором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Виходячи з положень ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Ціна товару є істотною умовою договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Позивач та відповідач в Договорі погодили, що ціна поставки кожної партії товару вказується в накладних на кожну партію товару, що становлять невід'ємну частину Договору (Додатки до Договору) (п. п. 1.3, 3.2 Договору). Крім того, ціни на товар визначені в генеральній специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток до Договору).
Як стверджує відповідач, формування, встановлення та застосування цін продавцем товару здійснюється відповідно до політики, що розроблена та впроваджена в дію у відповідача з урахуванням норм чинного законодавства. Відповідно до даної політики відповідач надає Корпорації „Артеріум” постійну знижку, що надається в момент продажу та додаткові знижки (премії, бонуси), що надаються після продажу.
Ціна товару, як істотна умова Договору, погоджена сторонами в Генеральній специфікації та товарно-транспортних накладних, шляхом погодження базової вартості і постійної знижки. Постійна торгівельна знижка надається в момент продажу товару, вказується в товарно-транспортній накладній та має пряме відношення до продукції, її вартості та подальшого ціноутворення цієї продукції. На розмір даної торгівельної постійної знижки відбувається зменшення ціни товару, що відповідає чинному законодавству (ч. 3 ст. 691 ЦК України).
Крім знижок, що надаються в момент продажу товару (постійних), позивачу після реалізації товару надавались знижки, які не погоджені сторонами ні в Генеральній специфікації, ні в товарно-транспотрних накладних. Вищевказана додаткова знижка визначається і відображається інакше, ніж основна знижка, а саме шляхом підписання акту розрахунку додаткової знижки після реалізації, що складається наприкінці звітного періоду -місяця чи кварталу. Дані знижки надаються шляхом перерахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства після підписання Акту, що підтверджує виконання умов, вказаних в Договорі, відсутності поточної заборгованості за продукцію, надання звітів про продаж продукції.
Вказані знижки не є торгівельними, а тому не мають прямого відношення до чітко визначеної ціни товарно-транспортної накладної та не приймають участі в оцінці вартості та собівартості продукції.
Враховуючи те, що з моменту передачі товару покупцю до нього переходить право власності на цей товар, тому з цього моменту продавець не має прав щодо цього товару в тому числі і зміни ціни на нього.
Таким чином, виходячи із встановлених сторонами умов, додаткова знижка не впливає на розмір ціни товару шляхом її зменшення, оскільки розмір додаткової знижки не передбачено договором, додатками до нього, а тому не є складовою ціни товару, оскільки згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Крім того, додаткова знижка надається після реалізації товару, тобто після переходу права власності на товар внаслідок чого відповідач вже не може змінювати ціну на товар.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, пред'явлені позовні вимоги не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому в позові слід відмовити.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СуддяМ.М. Нарольський
Дата підписання рішення: 20.11.2009 р.