ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/612 11.11.09
За позовом підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з
обмеженою відповідальністю "Бюро Верітас Україна"
до Державного підприємства "Державний науково-дослідний центр залізничного транспорту України"
про стягнення 1 258,43 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
Від позивача Загнітко Н.Л. (дов. від 01.04.2009)
Від відповідача Павлюк Т.А. (дов. № ДНДЦ УЗ-12 від 20.10.2009)
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по договору про надання послуг № BV-UKR TRG 46356/13 Ор від 22.05.2008 у розмірі 1 258,43 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.10.2009 порушено провадження у справі №50/612 та призначено до розгляду на 21.10.2009.
Представник позивача в судове засідання 21.10.2009 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судове засідання 21.10.2009 прибув представник відповідача, дав пояснення по справі, подав докази та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.
Розгляд справи був відкладений на 11.11.2009.
В судове засідання 11.11.2009 прибули представники сторін та дали пояснення по справі. Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву позивача, в якому просив відмовити останньому у задоволенні його вимог у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -
22.05.2008 між підприємством з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Верітас Україна" (далі -позивач, виконавець за договором) та Державним підприємством "Державний науково-дослідний центр залізничного транспорту України (далі -відповідач, замовник за договором) було укладено договір № BV-UKR TRG 46356/13 Ор.
Відповідно до умов п.1.1 договору замовник замовляє, а виконавець організовує та проводить 03 червня 2008 року для одного представника замовника Міжнародну конференцію за напрямом „Сучасні методи підвищення якості та конкурентоспроможності в залізничній галузі. Міжнародний стандарт залізничної промисловості IRIS”, а також надає представнику замовника індивідуальний комплект роздаткових матеріалів.
Відповідно до п.2.1. вартість надання згаданих послуг для одного представника Замовника складає 960,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% в сумі 160,00 грн. Всього за договором сума оплати становить 960,00 грн. (п.2.2.).
Згідно п.3.1.1. замовник зобов'язаний оплатити згідно з розділом 2 цього договору та прийняти надані послуги по відповідному акту протягом 3-х календарних днів з дня надання послуги та повернути виконавцю акт наданих послуг впродовж десяти календарних днів з дня його підписання.
Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивачем було надано відповідачу згадані послуги згідно Договору на загальну суму 960,00 грн. Зазначене підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг від 03 .06.2008 року.
Вищевказаний акт наданих послуг приймається судом у якості належного доказу виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем та прийняття їх останнім.
Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих послуг.
Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за вищевказаним договором становить 960,00 грн.
Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.
Таким чином факт наявності боргу відповідача перед позивачем в сумі 960,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за відповідним договором № BV-UKR TRG 46356/13 Ор від 22.05.2008 в сумі 960,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 110,61 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дії відповідача є порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення, вказаний в розрахунку, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача в сумі 110,61 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами позивач просить суд стягнути з останнього витрати пов'язані з інфляційними процесами в сумі 151,68 грн. та 3 % річних в розмірі 36,14 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних є законними та обґрунтованими, у зв'язку з тим, що має місце прострочення виконання грошового зобов'язання та підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач належних доказів на заперечення обставин, повідомлених позивачем не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до наданого позивачем розрахунку.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства „Державний науково-дослідний центр залізничного транспорту України” (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 39; код ЄДРПОУ 31604528) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „ Бюро Верітас Україна” (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городець кого, буд. 11-В, код ЄДРПОУ 21674731) основний борг в розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., пеню в сумі 110 (сто десять) грн. 61 коп., 3% річних в сумі 36 (тридцять шість) грн. 14 коп., індекс інфляції в розмірі 151 (сто п'ятдесят одну) грн. 68 коп.; витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання рішення 27.11.2009