ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 33/125-34/501 02.11.09
За позовом Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»
до Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»
про стягнення 2 017 643,01 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28.01.2009 становить 15 535 857,49 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача -Вілько Н.Г., представник за дов. №321 від 29.12.2008;
від відповідача -Гелеска К.І., юр-т, дов. №13-11-15462 від 04.08.2009.
У лютому 2009 року Закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»про стягнення 2 017 643,01 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28.01.2009 становить 15 535 857,49 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч укладеному між сторонами договору строкового банківського вкладу (депозиту) №1 від 03.07.2008 (далі -Депозитний договір) після закінчення строку вкладу суму вкладу та нарахованих на нього процентів не повернув.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.03.2009 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму вкладу в розмірі 2 000 000 дол. США, три проценти річних в розмірі 3780,82 дол. США, витрати по сплаті державного мита в сумі 3288,83 дол. США та 117,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення відсотків за користування депозитом в розмірі 13 863,01 дол. США - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2009 рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2009 у справі №33/125 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва в іншому складі суду.
Відповідно до резолюції Голови Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 справу №33/125 передано судді Сташківу Р.Б. на новий розгляд.
Скасовуючи рішення Господарського суду м. Києва, Вищий господарський суд України виходив з того, що місцевий господарський суд не забезпечив відповідачу можливості реалізувати процесуальні права передбачені ст. 22 ГПК України, оскільки розглянув справу за відсутності його повноважного представника, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду та не звернув увагу на те, що ухвала місцевого Господарського суду м. Києва від 21.02.2009 була отримана відповідачем лише за чотири дні до судового засідання.
Вищий господарський суд України у свої постанові вказав на те, що при новому розгляді справи господарського суду необхідно врахувати наведене, більш повно та всебічно з'ясувати обставини справи, суть позовних вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказам дати правову оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір.
Ухвалою Господарського суддею Сташківим Р.Б. прийнято справу до свого провадження та присвоєно їй №33/125-34/501, а розгляд справи призначено на 02.09.2009.
У ході проведення судового засідання 02.09.2009 представник позивача, в порядку ст. 22 ГПК України подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з Банку суму вкладу в розмірі 2 000 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 складає 15 960 000 грн., відсотки за користування депозитом у розмірі 144 054,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 складає 1 149 557,26 грн., 3% річних в сумі 5 753,42 долари США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 складає 45 912,33 грн., державне мито у розмірі 3 311,69 доларів США, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та повернути із державного бюджету надміру сплачене платіжним доручення ;186 від 05.02.20009 державне мито у розмірі 25 500 грн.
У судовому засіданні 02.09.2009 оголошено перерву до 07.10.2009.
Відповідач подав відзив на позовну заяву та зазначив, що із 10.02.2009 набула чинності постанова Правління Національного банку України від 10.02.2009 №59 «Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритому акціонерному товаристві Комерційному банку «Надра», відповідно до якої введено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік -з 10.02.2009 до 10.02.2010, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів на 6 місяців з 10.02.2009 до 10.08.2009.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 05.08.2009 №452 мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ КБ «Надра»було продовжено шляхом введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 11.08.2009 до 10.02.2010.
На думку відповідача, на зобов'язання відповідача перед позивачем за Депозитним договором поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Крім того, відповідач послався на п.5.2 Депозитного договору та Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 31.10.2008 №639-VІ, цей Закон спрямований на забезпечення конституційних прав громадян, гарантування економічної безпеки держави, мінімізації можливих збитків для економіки та фінансової системи України від фінансової кризи, яка охопила більшу частину промислово розвинутих країн.
Відтак, відповідач просив врахувати зазначені обставини при розгляді вимог позивача, викладених у його позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.07.2008 між позивачем як Вкладником та відповідачем як Банком укладено Депозитний договір, відповідно до п.1.1 якого Вкладник перераховує на вкладний рахунок № 26527002343502 в ВАТ КБ «Надра», МФО 320003, відкритий у відповідності з договором про відкриття та обслуговування вкладного (депозитного) рахунку № 16/4/2/2008/840-Д/6 від 02.07.2008, грошові кошти в сумі 2 000 000,00 доларів США.
Згідно п.1.2 договору № 1 від 03.07.2008 строк вкладу -12 міс. + 12 днів, з 7 липня 2008 року по 20 липня 2009 року. Дата повернення вкладу -20 липня 2009 року.
На виконання вищезазначених вимог договору, 04.07.2008 року позивач розмістив кошти в сумі 2 000 000,00 доларів США в банку.
26.09.2008 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Депозитного договору, якою змінено строк розміщення депозитного вкладу до 5 січня 2009 року.
Відповідно до п.2.2 Депозитного договору після закінчення строку вкладу визначеному в п.1.2 цього договору, Банк повертає Вкладнику суму вкладу на його поточний рахунок зазначений в п.8 цього договору.
Відповідно до п.3.1.2 Депозитного договору Вкладник має право на отримання суми вкладу та нарахованих процентів, відповідно до умов цього договору.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Таким чином, Депозитний договір за своєю правовою природою належить до договорів банківського вкладу.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (частина 2 статті 1060 ЦК України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2).
Аналогічні положення закріплені й у статті 526 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В матеріалах справи наявна копія довідки за вих. №1-10-21754 від 29.10.2009 за підписом Віце-президента Банку, з якої слідує, що залишок коштів на депозитному рахунку №26527002343502 (840 - долар США) становить 2 000 000 доларів США, а залишок коштів на рахунку нарахованих відсотків за депозитним вкладом станом на 28.10.2009 складає - 0,00 доларів США.
Відтак, враховуючи той факт, що термін дії Депозитного договору закінчився 05.01.2009, а Банком сума депозитного вкладу не повернута, чим порушено вимоги договору та чинного законодавства, тому позовні вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми вкладу в розмірі 2 000 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 складають 15 960 000 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач також просив стягнути з відповідача проценти за час перебування вкладу нараховані на підставі Депозитного договору із розрахунку 11% річних (пункт 1.3) за період з 06.01.2009 до 02.09.2009 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.09.2009) за 239 днів, в розмірі 144 054,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на цю дату становить 1 149 557,26 грн.
На обґрунтування зазначеної вимоги позивач послався на пункти 4.2 та 4.3 Депозитного договору.
Так, пунктом 4.2 Депозитного договору передбачено, що проценти на Вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження Вкладу у банк, до дня що передує його поверненню Вкладникові або списанню з Вкладного рахунка Вкладника. Проценти нараховуються щомісячно в кожний останній робочий день місяця і день закінчення дії договору.
Згідно з пунктом 4.3 Договору при розрахунку процентів приймається метод «факт/факт», який полягає у нарахуванні процентів за Вкладом виходячи з фактичної кількості днів перебування Вкладу на зберіганні в Банку і фактичної кількості днів у календарному році.
Водночас відповідно до п.6.1 Депозитного договору, останній вважається укладеним з дня надходження коштів на вкладний рахунок. Строк дії договору збігається зі строком вкладу, а відповідно до додаткової угоди № 1 від 26.09.2008, строк повернення вкладу -5 січня 2009 року.
Таким чином, строк дії Депозитного договору закінчився 05.01.2009.
Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналогічне положення міститься й у частині 7 статті 180 ГК України, якою передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Виходячи з аналізу даних норм строком договору є час його чинності (обов'язковості).
Враховуючи зазначене, нарахування процентів за користування вкладом на підставі Депозитного договору, після закінчення строку дії останнього, (у тому числі виходячи із зазначеного у цьому договорі розміру процентів) є неправомірним.
Відтак, оскільки проценти за час перебування вкладу на зберіганні Банку до 05.01.2009 року останнім сплачені, а строк дії договору закінчився 05.01.2009, то вимога позивача щодо стягнення з відповідача процентів за час перебування вкладу за період з 06.01.2009 року до 02.09.2009 нарахованих відповідно до Депозитного договору в розмірі 144 054,79 доларів США є такою, що не підлягає задоволенню.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначив Банк, Постановою Правління НБУ № 59 від 10.02.2009 у ВАТ КБ «Надра»введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 10.02.2009 до 10.08.2009, а відповідно до постанови від 05.08.2009 №452 мораторій на задоволення вимог кредиторів Банку було продовжено на 6 місяців з 11.08.2009 до 10.02.2010.
Частиною 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що протягом дії мораторію:
1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України;
2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Оскільки, позивачем штрафні санкції нараховані до введення мораторію (за період з 06.01.2009 до 09.02.2009) тому, вимога позивача щодо стягнення з Банку 3% річних за період з 06.01.2009 до 09.02.2009 в розмірі 5 753,42 доларів США є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідач також посилався на п.5.3 Депозитного договору, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, що не залежать від сторін): техногенного, природного та воєнного характеру, соціально-політичного характеру, включаючи міжнародні санкції, валютні обмеження, інші дії уряду держав, які роблять неможливим виконання сторонами своїх зобов'язань, сторони звільняються від своїх обов'язків на час дії зазначених обставин. Сторони повинні поінформувати одна одну про виникнення дії непереборної сила, протягом 5-ти робочих днів з моменту їх настання.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Разом з тим, у відповідності до зазначених положень ЦК України та ГК України, призначення у Банку тимчасової адміністрації, у зв'язку із істотною загрозою його платоспроможності не може вважатися непереборною силою чи випадком, про що прямо вказують вищенаведені норми.
Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не бере до уваги виходячи з нижчевикладеного.
Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобов'язань за Депозитним договором, до призначення тимчасової адміністрації у Банку.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.
При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.
Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.
Крім того, представник позивача подав клопотання про повернення надмірно сплаченого платіжним дорученням № 186 від 05.02.2009 державного мита в розмірі 25 500,00 грн.
Відповідно до ч.1 статті 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.
Оскільки, позивачем сплачене мито більше, ніж передбачено чинним законодавством, тому мито в розмірі 25 500,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч.5 ст.49, ч.1 ст.47, ст.ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»(04053, м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, м. Київ, вул. Воровського, будинок 33, ідентифікаційний код 16285602) суму вкладу в розмірі 2 000 000 (два мільйони) доларів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 становить 15 960 000 (п'ятнадцять мільйонів дев'ятсот шістдесят тисяч) грн., 3% річних в сумі 5 753 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят три) долари 42 центів США, що за курсом НБУ станом на 02.09.2009 становить 45 912 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 30 коп., витрат по сплаті державного мита в сумі 3 311 (три тисячі триста одинадцять) доларів 69 центів США, що за курсом НБУ станом на 19.02.2009 (день оплати) становить 25 500 (двадцять тисяч п'ятсот) грн. та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У решті позову відмовити.
Повернути з Державного бюджету України (р/р 31213259700011, Одержувач: УДКУ у Шевченківському районі, Банк одержувача: ГУДКУ у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 26077968, код економічної класифікації доходів: 22050000) на користь Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»(01054, м. Київ, вул. Воровського, будинок 33, р/р 26502301008880 в ВАТ ВТБ Банк в м. Києві, МФО 321767, код ЄДРПОУ 16285602) сплачене державне мито в сумі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Видати накази.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Суддя Сташків Р.Б.
Повний тексті рішення підписаний 19.11.2009.