ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 11/416 06.11.09
За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі
Київської міської ради
третя особа Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської
міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Приватного виробничого підприємства «СІРІУС»
про стягнення 857 018,64 грн.
За зустрічним позовом Приватного виробничого підприємства «СІРІУС»
до Київської міської ради
про стягнення та зобов'язання вчинити дії
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники сторін, що приймали участь в судовому засіданні 30.10.2009:
Від прокуратури Дьогтяр О.А.
Від КМР Фрідман О.О.
Від ГУЗР КМДА Сторожук А.В.
Від ПВП «СІРІУС» Петруньок М.А.
Рішення прийняте 06.11.2009, оскільки у судовому засіданні 30.10.2009 оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про стягнення з Приватного виробничого підприємства "СІРІУС" пені за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30.07.2007 у розмірі 857 018,64 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач несвоєчасно сплатив вартість земельної ділянки, придбаної за вищевказаним договором купівлі-продажу.
Позивач та третя особа позов прокуратури підтримали.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на пропущення прокуратурою строку позовної давності.
В межах справи № 11/416 Приватне виробниче підприємство "СІРІУС" звернулось з зустрічним позовом про стягнення з Київської міської ради 1 206 684,54 грн. збитків, штрафу та пені, зобов'язання Київської міської ради видати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2331 га, розміщену в м. Києві по вул. Копилівській, 67, корпус 5 та здійснити його державну реєстрацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2009 зустрічна позовна заява Приватного виробничого підприємства "СІРІУС" прийнята до сумісного розгляду з первісним позовом у справі №11/281.
В обґрунтування зустрічного позову Приватне виробниче підприємство "СІРІУС" вказує, що з боку Київської міської ради мало місце порушення строків прийняття рішення про продаж земельної ділянки та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки; підприємством сплачено повну вартість земельної ділянки, а тому ухилення Київської міської ради від оформлення та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку є незаконним.
Прокуратура, Київська міська рада та Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проти зустрічного позову заперечують, посилаючись на відсутність підстав для стягнення з Київської міської ради пені, збитків та застосування по відношенню до Київської міської ради штрафу; а також зазначають, що видача державного акта на право власності на земельну ділянку можлива за умови погашення відповідачем пені за несвоєчасну сплату вартості придбаної земельної ділянки.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
По первісному позову.
30.07.2007 між Київською міською радою та Приватним виробничим підприємством "СІРІУС" укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, предметом якого є придбання відповідачем земельної ділянки площею 0,2331 га по вул. Копилівській, 67, корп. 5 у Подільському районі м. Києва (Договір).
30.07.2007 Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в реєстрі за №884у.
Згідно п. 2. Договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 2 282 974 грн.
166 878,60 грн. із зазначеної суми було сплачено відповідачем в якості авансу до укладення Договору (на підставі угоди №44 від 28.03.2006р.), а решту коштів в розмірі 2 116 095,40 грн. відповідач повинен був сплатити протягом 10 банківських днів після нотаріального посвідчення Договору.
Таким чином, за умовами Договору відповідач повинен був сплатити решту суми по 13.08.2009 включно (10-й банківський день).
Проте, відповідач сплатив повну вартість земельної ділянки лише 02.11.2007, тобто з затримкою в 80 календарних днів.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем зобов'язань, зокрема по сплаті передбачених Договором платежів, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,5 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення.
В добровільному порядку пеня за прострочення сплати вартості земельної ділянки відповідачем не внесена.
Разом з цим, позов прокуратури про стягнення цієї пені з відповідача за первісним позовом задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Фактично право вимоги про стягнення з відповідача пені виникло з 14.08.2007, тобто з дати прострочення сплати відповідачем решти ціни продажу земельної ділянки. Станом на 02.11.2007 відповідачем була сплачена решта ціни за земельну ділянку за Договором.
Позовна заява подана до суду 31.03.2009, тобто із пропуском строку позовної давності, навіть із врахуванням дати здійснення відповідачем остаточного платежу.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відзиві від 28.10.2009 відповідач просить суд застосувати до позовної вимоги про стягнення пені позовну давність.
Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.
Однак, ні прокурором у справі, ні позивачем за первісним позовом клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено. Посилання прокуратури на той факт, що про порушення відповідачем термінів сплати вартості земельної ділянки прокуратурі стало відомо лише у березні -квітні 2009 року документально не підтверджені. Запит прокуратури від 17.03.2009 №07/4-177вих-09, адресований заступнику голови Київської міської державної адміністрації та начальнику Головного управління земельних ресурсів, не містить інформації про початок проведення перевірки щодо повноти сплати коштів за викуп земельних ділянок, і не може слугувати належним доказом на підтвердження поважності пропуску строку давності. А лист Головного управління земельних ресурсів №09-453/1039, доданий прокуратурою до пояснень від 03.11.2009 №05/2-р, датований 07.04.2009, в той час як позов подано до суду 31.03.2009. Київська міська рада, як сторона договору, в особі якої подано позов, не була позбавлена можливості звернутися за захистом своїх порушених прав в межах строку позовної давності або повідомити про такий факт прокуратуру у встановлені цивільним законодавством строки.
Оскільки обґрунтованих причин звернення до суду з позовом поза межами строку давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, вимоги прокуратури про стягнення з відповідача пені у зв'язку з порушенням строків внесення вартості придбаної за Договором земельної ділянки задоволенню не підлягають через сплив строку позовної давності.
По зустрічному позову.
Щодо вимог зустрічного позову про стягнення з Київської міської ради 1 206 684,54 грн., зобов'язання Київської міської ради видати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2331 га, розміщену в м. Києві по вул. Копилівській, 67, корпус 5 та здійснити його державну реєстрацію, судом встановлено наступне.
Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний після повної сплати позивачем за зустрічним позовом вартості земельної ділянки та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені) оформити товариству державний акт на право власності на земельну ділянку.
Обов'язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після одержання покупцем державного акта на право власності на земельну ділянку (п. 6.1. Договору).
Відповідно до пункту 4.4. Договору у випадку невиконання відповідачем за зустрічним позовом умов Договору позивач за зустрічним позовом має право вимагати виконання відповідачем своїх обов'язків належним чином.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом, як покупець земельної ділянки, виконав свої зобов'язання, передбачені Договором, щодо сплати повної вартості земельної ділянки (що також не заперечувалося учасниками судового процесу в ході розгляду справи).
Що ж до сплати пені, то такий обов'язок у позивача за зустрічним позовом, як встановлено судом, на момент розгляду справи відсутній.
Отже, перешкод для оформлення та видачі позивачу за зустрічним позовом державного акта на право власності на земельну ділянку, як то передбачено Договором, не існує, проте Київська міська рада свої обов'язки по Договору не виконує, державний акт на право власності на земельну ділянку позивачу за первісним позовом не видає.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього ж Кодексу, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про обґрунтованість зустрічного позову в частині зобов'язання Київської міської ради видати позивачу за зустрічним позовом державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2331 га по вул. Копилівській, 67, корп. 5 у Подільському районі м. Києва.
Згідно 1.1. Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.2002 № 182/342 Головне управління земельних ресурсів (далі - Управління) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з законодавством виконує функції територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та безпосередньо підпорядковується Київському міському голові.
Відповідно до п. 3.13 цього Положення Головне управління земельних ресурсів організовує видачу державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, оформлення та видачу договорів оренди (суборенди) земельних ділянок та здійснює реєстрацію суб'єктів права власності на землю, реєстрацію права користування землею і договорів на оренду (суборенду) землі.
Тому вимога позивача за зустрічним позовом стосовно здійснення державної реєстрації такого акта, на думку суду, є похідною від вимог про зобов'язання видати державний акт. Видачі державного акта на право власності на землю в обов'язковому порядку передує процедура його оформлення та реєстрації, яку має здійснити відповідно до вищевказаного положення Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).
Позивач за зустрічним позовом також стверджує, що з вини Київради, яка отримавши авансовий платіж, прострочила терміни прийняття рішення стосовно продажу та укладення договору продажу земельної ділянки, що передбачені Земельним кодексом України, і до цього часу не виконала свого зобов'язання передати земельну ділянку після повної сплати у листопаді 2007 року її повної вартості. Позивач за зустрічним позовом ще не набув статусу власника земельної ділянки, і несе збитки у вигляді вимушеної сплати різниці суми оплати її оренди від суми податку на землю, які на момент звернення до суду становлять 178680,38 гривень і, які відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, підлягають відшкодуванню.
Проте таке твердження позивача за зустрічним позовом не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи, оскільки Київська міська рада не є стороною Угоди №44 від 28.03.2006 і не Київська міська рада за умовами цієї угоди отримала авансовий платіж (згідно з умовами Угоди №44 від 28.03.2006 одержувачем платежу є Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради).
Щодо прострочення Київською міською радою термінів прийняття рішення стосовно продажу земельної ділянки та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, то дані твердження позивачу за зустрічним позовом не підтверджується матеріалами справи, оскільки доказів того, що бездіяльність Київради в судовому порядку була визнана протиправною та з цього питання було прийнято рішення, суду не надано.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що несе збитки (кваліфікує по ст. 224 Господарського кодексу України) у вигляді вимушеної сплати різниці між сумою належного до сплати земельного податку та сумою орендної плати, яку позивач фактично сплачує, і на момент звернення до суду ця різниця становить 178 680,38 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом добровільно, а не у примусовому порядку продовжував сплачувати орендну плату за земельну ділянку, замість земельного податку, та до цього часу не звертався з позовом до Київської міської ради щодо зобов'язання виконати умови Договору та видати державний акт на право власності на земельну ділянку; крім того, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів, що ним у судовому порядку визнавалась протиправною бездіяльність Київради та з цього питання було прийнято рішення.
Зважаючи на вищенаведене, вина відповідача за зустрічним позовом у завданні позивачу за зустрічним позовом збитків не є доведеною.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 577592,42 грн., та обґрунтовує це тим, що Господарським кодексом України щодо окремих видів зобов'язань встановлено розміри штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається. Зокрема ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, штрафні санкції застосовуються у таких розмірах: - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Проте позивачем не надано суду доказів, що між ним та відповідачем укладений відповідний правочин, а в Договорі такої відповідальності для відповідача не передбачено.
Посилання позивача на ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним, оскільки даною нормою встановлюється розмір неустойки, а не її обов'язкове застосування за відсутності договору про це між сторонами, і крім того, відповідач не належить до державного сектору економіки.
Також є необґрунтованою позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 450 411,74 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Договором між позивачем та відповідачем розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений, а посилань на норми законодавства, якими б встановлювалося використання облікової ставки НБУ для визнання та обрахунку розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, при умові відсутності договірного погодження між сторонами з даного питання, позивачем не наведено.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, зустрічний позов підлягає задоволенню в частині зобов'язання Київради видати державний акт на права власності на земельну ділянку. Решта вимог зустрічного позову необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з тим, що зустрічний позов задоволено частково, з відповідача по зустрічному позову на користь позивача по зустрічному позову підлягають стягненню 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за вимоги немайнового характеру. В іншій частині, в зв'язку з частковою відмовою в зустрічному позові, судові витрати покладаються на позивача по зустрічному позову та йому не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні первісного позову відмовити повністю.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Київську міську раду (м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) видати Приватному виробничому підприємству «СІРІУС»(м. Київ, вул. Тургенівська, 65; ідентифікаційний код 21487555) державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2331 га, розміщеній в м. Києві по вул. Копилівській, 67, корпус 5.
Стягнути з Київської міської ради (м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Приватного виробничого підприємства «СІРІУС»(м. Київ, вул. Тургенівська, 65; ідентифікаційний код 21487555) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Ю.М. Смирнова