ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 40/82 19.05.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання договору № 1 від 28 грудня 2005 року недійсним
Суддя: Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: Матяш А.В. за довіреністю б/н від 08.04.2009
від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № 3635 від 17.06.2008.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №1 від 28 грудня 2005 року.
Власні вимоги позивач обґрунтовує відсутністю належного обсягу повноважень у осіб, що його підписала, зокрема, як вказує позивач директор товариства «Мрія»не міг підписувати даний договір виходячи з обмежень встановлених статутом товариства.
Так, вказує позивач, відповідно до положення п. 10.15. статуту товариства, рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить 50% и більше відсотків майна товариства та про ліквідацію товариства вирішуються на загальних зборах товариства та приймаються більшістю голосів учасників.
Директор товариства не був уповноважений рішенням загальних зборів учасників вчинення правочину щодо відчуження майна на суму більшою ніж 50% майна товариства, а за таких обставин, як зазначає позивач, договір №1 від 28 грудня 2005 року є недійсним.
Крім того, позивач зазначає, що спірний договір є фактично фіктивним, оскільки, відповідач у справі, як учасник товариства «Мрія», прийнявши участь у загальних зборах учасників товариства, що відбулись 20 квітня 2006 року, позитивно голосував по 4 питанню порядку денного, а саме: щодо продажу належного товариству спірного майна на користь громадян України ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Таким чином, як зазначає позивач, факт голосування відповідача за відчуження спірного майна, яке є предметом договору №1 від 28 грудня 2005 року, на користь третіх осіб, беззаперечно доводить відсутність у відповідача дійсних намірів щодо виникнення у нього прав та обов'язків за раніше укладеним договором №1 від 28 грудня 2005 року, а за таких обставин, відповідно до положення статті 234 ЦК України спірний договір є фіктивним.
Додатково, фіктивність спірного договору, обґрунтовується позивачем із посиланням на наявність договору безпроцентної возики грошових коштів у розмірі 151500,00 грн., який був укладений між відповідачем та товариством «Мрія»28 грудня 2005 року і згідно саме якому на рахунок товариства надійшли грошові кошти у названій вище сумі та які, згідно бухгалтерських даних товариства обліковуються, як поворотна фінансова допомога та відноситься до кредиторської заборгованості товариства.
Ухвалою суду від 19.02.09 порушено провадження у справі № 40/82 за вказаною позовною заявою, розгляд справи призначений у судовому засіданні на 10.03.09.
Ухвалами суду від 10.03.09 та 19.03.09, у зв'язку з неявкою у судові засідання уповноваженого представника Відповідача, розгляд справи відкладався відповідно на 19.03.09 та 14.04.09.
У судовому засіданні 14.04.09 представник Відповідача подав відзив на позовну заяву. Так, Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що згідно із рішенням Господарського суду міста Києва від 20 січня 2009 року, яке винесено у справі 18/379, договір від 28 грудня 2005 року за №1 визнано дійсним.
Посилаючись на положення статті 35 ГПК України відповідач зазначає, що обставини укладення, часткового виконання та ухилення ТОВ «Мрія»від нотаріального посвідчення договору №1 від 28 грудня 2005 року не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
До того ж, відповідач зазначає, що до уваги суду не можуть бути прийняті доводи позивача стосовно порушення директором товариства «Мрія»вимог статуту товариства, зокрема, положення п. 10.15, оскільки, відповідно до названого пункту статуту товариства кваліфікаційна більшість голосів вимагається для прийняття рішення про відчуження майна на суму рівну або більшу 50% вартості майна товариства, а відчужуване майно складає 1/4 приміщення, яке знаходиться у власності товариства.
Відповідач зазначає, що на його думку твердження щодо прийняття на загальних зборах товариства рішення про продаж спірного майна в цілому є лише припущенням позивача, оскілки, на загальних зборах товариства, що відбулись 20 квітня 2006 року, було прийняте рішення про відчуження лише належних товариству часток спірного приміщення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, встановив.
28 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія»та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 був укладений договір №1 предметом якого стали взаємні зобов'язання сторін щодо передачі певної суми грошових коштів у власність товариства «Мрія», та наступної передачі товариством «Мрія» частини названих приміщень у власність набувача - ОСОБА_1
Так, згідно умов договору №1 від 28 грудня 2005 року суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1, яка визначена договором як Сторона-1, зобов'язалась передати у власність товариства «Мрія», яка визначена договором як Сторона-2, грошові кошти у розмірі 151 500,00 грн. для оплати товариством вартості нежитлових приміщень з №1 по №9 групи приміщень, №142, загальною площею 118,9 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
В свою чергу товариство «Мрія»зобов'язалося, після переходу до неї права власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, передати у власність ОСОБА_1 частину вказаних вище приміщень, яка становить 1\4 частину від загальної площі нежитлових приміщень.
Пунктом 5 договору №1 від 28 грудня 2005 року сторони обумовили його посвідчення в нотаріальній формі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 січня 2009 року, яке прийняте у справі №18/379 та залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2009 року договір №1 від 28 грудня 2005 року визнано дійсним.
Відповідно до положення п. 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Проте, при розгляді цієї справи суд виходить з того, що правило встановлене п. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не може поширюватися на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Так згідно із положенням п. 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Обов'язковість державної реєстрації та нотаріального оформлення правочинів щодо купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна встановлена статтею 657 Цивільного кодексу України.
Відповідно до абз. 1 п. 5 «Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №671, державній реєстрації підлягають, зокрема, договори купівлі-продажу, міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна. Реєстраторами, відповідно до названого Порядку, є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.
Обов'язок щодо доказування наявності або відсутності всіх обставин на які посилається сторона господарського спору, згідно із вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторону, яка посилається на такі обставини як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суду не надано доказів щодо проведення державної реєстрації договору №1 від 28 грудня 2005 року, клопотань про витребування додаткових доказів сторонами не заявлено. При розгляді справи суд виходить з положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою суду надано право розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Узагальнюючи судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний Суд України в листі від 24 листопада 2008 року зазначив, що у випадку встановлення, що правочин є неукладеним, у суду відсутні правові підстави для застосування наслідків недійсності правочину та підстави для задоволення позову про визнання такого правочину недійсним.
Виходячи з положення статті 640 Цивільного кодексу України договір №1 від 28 грудня 2005 року є неукладеним, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»задоволенню не підлягають.
З огляду не вищевикладене та керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Пукшин Л.Г.