Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
16.11.2009Справа №2-7/4916-2009
За позовом Кримського транспортного прокурора (95006, м. Сімферополь, вул. Привокзальна, 6) в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України Міністерства транспорту і зв'язку України (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14) та Державного закладу «Відділкова клінічна лікарня станції Сімферополь Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (95043, м. Сімферополь, вул. Київська, 142)
До відповідача: Фірми «Порт» ЛТД (95017, м. Сімферополь, вул. Фрунзе, 43/2)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонд майна Автономної Республіки Крим (95016, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17)
Про стягнення 54 214,79 грн.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивачів: 1) не з'явився; 2) Головченко Д. М., предст., дов. №1 від 08.01.2009 р.
Від відповідача - Шулайкіна Н. С., предст., дов. від 19.02.2009 р.
Від третьої особи - не з'явився.
Від прокуратури - Івасенко М. А., посв. №08141
Суть справи: Кримський транспортний прокурор звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України Міністерства транспорту і зв'язку України та Державного закладу «Відділкова клінічна лікарня станції Сімферополь Державного підприємства «Придніпровська залізниця» з позовом про стягнення з Фірми «Порт» ЛТД 54 214,79 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.11.2005 р. між Фондом майна АР Крим та Фірмою «Порт» ЛТД був укладений договір оренди державного нерухомого майна - окремо розташованої будівлі колишнього дитячого відділення, загальною площею 1193,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 142, зі строком його дії до 27.11.2006 р. Прокурор зазначає, строк дії договору був продовжений до 25.11.2007 р., після чого відповідач у справі був повідомлений про припинення договірних відносин та необхідність повернення орендованого майна, тобто договір був припинений з 25.11.2007 р., що підтверджено рішенням ГС АР Крим від 15.04.2008 р. у справі №2-8/15987.1-2007 р., постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2009 р. у справі №2-7/2497-2008. Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор стверджує, що до теперішнього часу орендоване відповідачем майно не повернуто, орендні платежі не вносяться, а тому просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у сумі 54 214,79 грн., яка виникла за період з 04.11.2008 р. до 01.06.2009 р.
Ухвалою ГС АР Крим від 14.09.2009 р. позовна заява була прийнята до розгляду та до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, був залучений Фонд майна Автономної Республіки Крим.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Державна адміністрація залізничного транспорту України Міністерства транспорту і зв'язку України та Фонд майна Автономної Республіки Крим у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
29.11.2005 р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим (Орендодавець) та Фірмою «Порт» ЛТД (Орендар) був укладений договір оренди державного нерухомого майна, п. 1.1 якого передбачено, що Орендодавець на підставі наказу Фонду майна АР Крим від 16.11.2005 р. №1006 передає державне нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого відділення літ. Б загальною площею 1193,8 кв. м., що знаходиться на балансі Відділкової клінічної лікарні на ст. Сімферополь, розташовану за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 142, а Орендар приймає його у термінове платне користування за актом приймання-передачі (додаток 1). Майно передається з метою провадження підприємницької діяльності в галузі охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 2.1 Договору Орендар вступає в строкове платне користування майном в термін, зазначений у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно з пунктом 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди жовтень 2005 року - 9299,00 грн., у тому числі: 50% - 4649,50 грн. (додаток №3). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
В пункті 3.5 Договору сторони передбачили, що орендна плата перераховується орендарем щомісяця, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, таким чином:
- у розмірі 50% - до Державного бюджету України;
- у розмірі 50% - балансоутримувачу - Відділковій клінічній лікарні станції Сімферополь.
Майно було передано відповідачеві в оренду за відповідним актом приймання-передачі від 29.11.2005 р. (а. с. 11).
Згідно з пунктом 10.1 Договір укладений з 29.11.2005 р. до 27.11.2006 р. включно. При цьому, в пункті 10.6 Договору сторони обумовили, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, про припинення дії або зміни умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
На підставі цього пункту дії договору була продовжена до 25.11.2007 р.
Як вбачається з рішення Господарського суду АР Крим від 15.04.2008 р. у справі №2-8/15987.1-2007, 12.11.2007 р. Фонд майна Автономної Республіки Крим надіслав на адресу Фірми “Порт” ЛТД лист №08-08/11291 із зазначенням того, що строк дії договору оренди державного нерухомого майна від 29.11.2005 р. припиняє свою дію 25.11.2007 р. у зв'язку з чим Фірма “Порт” ЛТД зобов'язана повернути орендоване майно балансоутримувачу Відділковій клінічній лікарні на ст. Сімферополь. На підставі цього, суд дійшов висновку, що відповідачем на адресу позивача була надіслана заява про припинення дії спірного договору, а отже договір оренди державного нерухомого майна від 29.11.2005 року є припиненим.
Факт припинення дії договору оренди з 25.11.2007 р. також встановлений в постанові Вищого господарського суду України від 17.02.2009 р. у справі №2-7/2497-2008, рішенні Господарського суду АР Крим від 15.06.2009 р. у справі №2-30/2805-2008 та рішенні Господарського суду АР Крим від 29.04.2009 р. у справі №2-26/10172.1-2008.
Пунктом 5.10 договору передбачено, що в разі припинення дії договору орендар зобов'язаний повернути орендоване майно балансоутримувачу в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу. Аналогічні положення закріплені в статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор стверджує, що до теперішнього часу орендоване відповідачем майно не повернуто, орендні платежі не вносяться, а тому просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у сумі 54 214,79 грн., яка виникла за період з 04.11.2008 р. до 01.06.2009 р.
Проте, з цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа - позовної заяви, обов'язковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. Вказані положення засновані на принципах рівності сторін в господарському процесі та змагальності. Так, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 7 Закону України «Про судоустрій України». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобов'язаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.
Суд зазначає, що вимоги Кримського транспортного прокурора мотивовані несплатою відповідачем орендних платежів за договором оренди від 29.11.2005 р., у зв'язку з чим заборгованість за період з 04.11.2008 р. до 01.06.2009 р. складає 54 214,79 грн., яку він просить стягнути на підставі загальних норм зобов'язального права. При цьому, суд звертає увагу на те, що договір, на який прокурор посилається як на підставу виникнення заборгованості, припинив свою дію з 25.11.2007 р. Отже, посилання прокурора як на підставу виникнення зобов'язань на договір, який припинив свою дію, та здійснення розрахунку заборгованості за період відсутності між сторонами договірних відносин, є помилковим.
При цьому суд зазначає, що правові наслідки користування орендарем майном після закінчення терміну дії договору оренди та відмови від повернення майна орендодавцеві, визначені частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, оскільки матеріали справи свідчать, що вимоги прокурора мотивовані саме невиконанням відповідачем своїх обов'язків по поверненню орендованого майна після спливу стоку дії відповідного договору оренди, позов мав бути поданий прокурором саме на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Однак, під час розгляду справи прокурор не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив до часу прийняття рішення у справі підстави позову.
За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні, що не позбавляє прокурора права на повторне звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення майна в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.