11 квітня 2017 рокусправа № 804/247/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Мельника В.В. Чепурнова Д.В.
за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року
у адміністративній справі № 804/247/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування прийнятого ДПІ в Красногвардійському районі Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкового повідомлення рішення від 27.11.2015 року № 9892-17, яким відповідачем був зроблений перерахунок грошових зобов'язань позивачу, та нараховано суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 за податком з орендної плати на суму 54698,26 грн. і штрафними санкціями на суму 7072,40 грн.
Зазначена постанова суду першої інстанції оскаржена позивачкою по справі до апеляційного суду з підстав істотного порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також не повного та поверхневого з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга позивачки мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції про те, що її податковий обов'язок сплачувати орендну плату за земельну ділянку комунальної власності припинився з дати набуття законної сили рішенням Красногвардійського суду про розірвання договору оренди землі, хоча виходячи з положень ст.120, ст.125, ст.126 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05 листопада 2009 року № 1702-VІ, який набув чинності з 10 грудня 2009 року та яким ст.7 Закону України «Про оренду землі» доповнено частиною третьою, згідно з якою до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку, позивачка стверджує, що з передачею нею права власності на будівлю за договором дарування ОСОБА_2 вона одночасно втратила статус землекористувача, а до нового власника будівель комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 перейшло право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, і відповідно обов'язок зі сплати земельного податку має бути покладений саме на нового власника будівель в силу фактичного використання земельної ділянки, та незалежно від дотримання новим власником вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача і підстав набуття права користування земельною ділянкою.
В апеляційній скарзі також акцентується увага судової колегії на тому, що відмова набувача об'єкту нерухомості, як нового власника відповідної будівлі оформити право користування спірною земельною ділянкою, на якій цей нерухомий об'єкт розміщений, не породжує обов'язки ОСОБА_1 у сфері оподаткування.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав вимоги апеляційної скарги наполягаючи на її задоволенні в повному обсязі та вказуючи на відсутність правових підстав до зобов'язання позивачки по цій справі сплачувати орендну плату за землю після відчуження нею об'єкта нерухомості за нотаріально посвідченим 01.07.2015 року договором дарування на користь ОСОБА_3, і письмового повідомлення про вказані обставини відповідача 20.07.2015 року.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскаржуване у цій справі позивачкою податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» № 9892-17 від 27 листопада 2015 року (а.с.12), яким державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській ОСОБА_1 було визначено податкове зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 54698,26 грн., що розраховано за період з 01.01.2015р. по 22.09.2015р., тобто з урахуванням інформації Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради про розірвання договору оренди з ОСОБА_4 за рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2015 року.
Відмовляючи у задоволені вимог позивачки у цій справі, виходячи з положень п.1.1 ст.1, п.п.9.1.10 п.9.1 ст.9, п.14.1.147 ч.14.1 ст.14, п.269.1 ст.269, п.270.1 ст.270, п.288.1 ст.288 Податкового Кодексу України, та ст.125 і ч.1,3,5 ст.126 Земельного кодексу України, а також з огляду на те, що укладений між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та позивачкою (орендар) договір оренди земельної ділянки від 11 травня 2005 року, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 3998 від 11 травня 2005 року і в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 040510400593 від 19 липня 2005 року був розірваний за рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2015 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правильність визначення податковим органом податкового зобов'язання позивачці по орендній платі з фізичних осіб за весь строк дії договору оренди земельної ділянки.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, та виходячи з аналізу фактичних обставин по справі і норм діючого законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, судова колегія вважає, що після відчуження об'єкта нерухомості за нотаріально посвідченим 01.07.2015 року договором дарування на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 не втратила статусу землекористувача земельної ділянки площею 0,0718 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером НОМЕР_1 для розміщення будівель комерційного призначення, оскільки укладений позивачкою з Дніпропетровською міською радою (орендодавець) договір оренди земельної ділянки від 11.05.2005 року, що був посвідчений нотаріально і зареєстрований в реєстрі за № 3998 від 11 травня 2005 року та в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 040510400593 від 19.07.2005 року, укладався строком на 15 років (пункти 1.1, 2.1, 3.1, 5.1 договору), а відповідно до п.12.5 цього Договору передбачено припинення його дії шляхом розірвання за взаємною згодою сторін, та за рішенням суду.
Платником орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності є орендар земельної ділянки (п.288.2 ст.288 ПКУ).
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі - ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 ЗКУ).
Згідно з ст.629 та ст.651 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV із змінами та доповненнями (далі - Закон № 161) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст.31 Закону № 161 договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п.286.1 ст.286 ПКУ).
Ведення Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до закону (ст.204 ЗКУ).
Згідно зі ст.6 та ст.7 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» із змінами та доповненнями ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до повноважень якого належать: нормативно-правове забезпечення у сфері Державного земельного кадастру та здійснення інших повноважень згідно з цим Законом.
Враховуючи наведене вище та умови укладеного між позивачкою і Дніпропетровською міською радою договору оренди земельної ділянки від 11.05.2005 року, судова колегія визнає, що обов'язок позивачки по сплаті податку з орендної плати за орендовану землю зберігається за нею до розірвання цього договору оренди у встановленому законодавством порядку.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши їх у сукупності, апеляційний суд не приймає до уваги наведені в апеляційній скарзі доводи позивачки та її представника в судовому засіданні, оскільки їх доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції, внаслідок чого колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.
Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, що визначені ст.212 КАС України.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: Д.В. Чепурнов