Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м.Харків
08 серпня 2017 р. №820/17987/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,
при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.,
за участю: представника позивача - Барішевського О.В.,
представника відповідача - Косовської І.В.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Стандартопт" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -
Позивач, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Стандартопт", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000542211 від 29.09.2014.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015, адміністративний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства "Стандартопт" до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000542211 від 29.09.2014.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.09.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2015 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 прийнято до розгляду дану адміністративному справу.
Ухвалою суду, яка занесена до журналу судового засідання 05.12.2016, замінено на підставі ст. 55 КАС України відповідача Західну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на Центральну об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими та помилковими, оскільки, на думку представника позивача, податковим органом під час проведення перевірки не досліджено рух активів в процесі здійснення господарської діяльності щодо контрагентів, не надано правову оцінку фактам наявності у позивача необхідних матеріально - технічних складових для здійснення господарської діяльності. Також представник позивача зазначив, що податковим органом під час про ведення перевірки не взято до уваги те, що факт укладання та виконання умов угод позивача з контрагентами підтверджується податковими та видатковими накладними, доказами оплати вартості ТМЦ, а також їх транспортування.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - Юсупової М.С. через канцелярію суду надійшли письмові заперечення на позов, в яких представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у спосіб та у мажах, визначних чинним законодавством. Також представник відповідача зазначила, що укладені позивачем з ТОВ "АЛЬФА ЛТД", ТОВ "КРИМСЬКА ВОДОЧНА КОМПАНІЯ", ТОВ "МІНІАРТ" угоди купівлі - продажу носять сумнівний характер. При цьому стосовно документів на підтвердження перевезення ТМЦ (картон, крохмаль, клей) придбаних у ТОВ "КРИМСЬКА ВОДОЧНА КОМПАНІЯ", підприємством до перевірки товарно - транспортні накладні надано не на всю суму поставки. Водночас представник відповідача зазначила, що позивачем не надано до перевірки докази транспортування товару по контрагентам, сертифікати відповідності, довіреності на отримання ТМЦ, акти внутрішнього пересування придбаних ТМЦ у контрагентів, тощо.
Представник позивача - Барішевський О.В. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник відповідача - Косовська І.В. у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях на позов обставини.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандартопт" (далі - ТОВ "Стандартопт") зареєстровано як юридична особа, на час спірних правовідносин перебувало на обліку в Західній ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (правонаступником якої є Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській область), є платником податку на додану вартість (т.1 а.с.9, 15-16).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ "Стандартопт" є оптова торгівля іншими товарнами господарського призначення (основний); оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням; оптова торгівля іншими проміжними продуктами; оптова торгівля відходами та брухтом; неспеціалізована оптова торгівля (т.6 а.с.101-104).
Судом встановлено, що Західною ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Стандартопт" з питання господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, червень 2014 року.
За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт від 29.08.2014 №2768/20-33-22-01-07/39080130 (т.1 а.с.7-32), у висновках якого встановлені порушення вимог п. 198.3, п. 198.6. ст.198, п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість на загальну суму 4437848 грн., у т.ч. за квітень 2015 - 1392113 грн., за травень 2014 року - 1821649 грн., за червень 2014 року - 1224086 грн.
На підставі вказаного акту перевірки Західною ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2014 №0000542211 (т.1 а.с.39), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 5547310,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 4437848,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1109462,00 грн.
Перевіряючи обґрунтованість висновків Західної ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, викладених в акті перевірки від 29.08.2014 №2768/20-33-22-01-07/39080130, суд встановив наступне.
Як вбачається з акту перевірки, у податкового органу виникли сумніви щодо належного оформлення ТТН за результатами господарської діяльності позивача з контрагентами: ТОВ «Альфа ЛТД», на підставі договору поставки від 13.03.2014 №31; ТОВ «Кримська водочна компанія», на підставі договору поставки від 20.03.2014 №28; ТОВ «МініАрт», на підставі договору купівлі - продажу від 01.04.2014 №35.
Судом встановлено, що в ході судового розгляду позивачем на підтвердження господарської діяльності з контрагентом ТОВ «Альфа ЛТД» надавались декілька різних за змістом копій примірників договору від 14.03.2014 №35.
Так, договір від 14.03.2014 №35 наданий позивачем під час першого розгляду даної справи, передбачає, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Альфа ЛТД» (виконавець), укладено договір надання послуг від 14.03.2014 №35 (т.2 а.с.64-65). Відповідно до п.п.1.1 вказаного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе надання послуг та виконання робіт по ремонту та заміні комплектуючого обладнання, комплектуванню, збірці та пакуванню пивних колон.
При цьому, на підтвердження виконання вказаного договору від 14.03.2014 №35, позивачем під час первісного розгляду даної справи, надано податкові, видаткові та товарно - транспортні накладні (т.2 а.с.66-169 б), які містять відомості про придбання за вказаним договором позивачем у ТОВ «Альфа ЛТД» картону марки ММ.
Водночас, суд зазначає, що після повернення даної справи на новий розгляд касаційною інстанцією, представником позивача в судовому засідання 18.07.2017 залучено до матеріалів справи договір від 14.03.2014 №35 (т.6 а.с.149-151) з іншим змістом умов договору. Так, відповідно до п.п.1.1 вказаного договору вбачається, що ТОВ «Альфа ЛТД» (постачальник) зобов'язується передати, а позивач (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити згідно умов даного договору продукцію в кількості та асортименті, вказаному у видаткових накладних.
Водночас, суд зазначає, що при огляді в судовому засіданні наданих позивачем договорів вбачається, що печатка підприємства ТОВ «Альфа ЛТД», якою скріплено вказані примірники договору, має різний вигляд - різні розміри печатки, розмір шрифту. Враховуючи, що скріплення печаткою вказаних договорів мало б відбутись в один проміжок часу, а також враховуючи надання суду договорів за одним номером та датою, але різного змісту, суд дійшов висновку про неналежність та недопустимість наданих доказів позивачем.
Також позивачем до матеріалів справи надано договір поставки від 13.03.2014 № 31 (т.5 а.с.180-182), укладений між позивачем (покупець) та ТОВ «Альфа ЛТД» (постачальник). Відповідно до п.п. 1.1 вказаного договору поставки, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору у кількості, асортименті та за цінами, що зазначені у накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного договору.
Разом з вказаним договором позивачем до матеріалів справи надано податкові, видаткові, товарно - транспортні накладні (т.5 а.с.183-231).
Також судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Кримська водочна компанія» (постачальник), укладено договір поставки від 20.03.2014 № 28 (т.1 а.с.66-68). Відповідно до п.п. 1.1 вказаного договору поставки, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити на умовах даного договору за картон марки ММ у кількості, асортименті та за цінами, що зазначені у накладних на товар.
Згідно матеріалів справи, позивачем надано на підтвердження виконання умов вказаного договору поставки наступні документи: податкові, видаткові, товарно - транспортні накладні (т.1 а.с.88-250, т.2 а.с.1-63). Проте, суд зазначає, що в частині вказаних первинних документів (податкових, видаткових, товарно - транспортних накладних) відображено придбання позивачем за вказаним договором товарів за іншою номенклатурою - клей АКД, крохмаль модифікований, реалізація яких не відповідає умовам договору поставки щодо асортименту товару.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «МініАрт» до матеріалів справи надано договір купівлі - продажу від 01.04.2014 року № 35 (т.2 а.с.170-171а). Відповідно до п.п.1.1 вказаного договору купівлі - продажу, ТОВ «МініАрт» (постачальник) зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору за товар у кількості, асортименті та за цінами, що зазначені у накладних на товар.
Також позивачем до матеріалів справи надано: податкові, видаткові та товарно - транспортні накладні (т.2 а.с.171б- 233).
Водночас, беручи до уваги ухвалу Вищого адміністративного суду України від 06.09.2017 по справі №820/17987/14, судом касаційної інстанції при прийнятті вказаної ухвали про скасування рішень першої та апеляційної інстанцій та направленні даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, визначено про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не досліджувалось чи відбулося фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які могли спричинити реальні зміни майнового стану підприємства, та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані платника податків.
Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що розрахунки за вище зазначеними угодами станом на 30.06.2014 не були здійсненні. Водночас, згідно рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за вказаними господарськими операціями позивачем відображена кредиторська заборгованість.
Як вбачається з письмових пояснень, наданих представником позивача, операції з придбання позивачем товарів за вказаними договорами поставки, укладені між позивачем та ТОВ «МініАрт» , ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «АЛЬФА ЛТД», спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків, оскільки були укладені відповідні додаткові угоди від 11.03.2015 з ТОВ «МініАрт» до договору від 01.04.2014 № 35; від 18.03.2015 з ТОВ «Кримська водочна компанія» до договору поставки від 20.03.2014 № 28; від 05.03.2015 з ТОВ «АЛЬФА ЛТД» до договору поставки послуг від 14.03.2014 № 35, відповідно, до умов яких визначено, що розрахунок за поставлені по вказаним договорам товари здійснюється в будь-який спосіб, не заборонений діючим законодавством України, в тому числі із застосуванням векселів. Отже, на думку представника позивача, на виконання умов вказаних договорів позивачем з метою розрахунку за поставлений товар ТОВ «МініАрт», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «АЛЬФА ЛТД» передано на користь останніх прості векселі на загальну суму 24991629,23грн.
Згідно матеріалів справи, розрахунок позивачем за придбані ТМЦ у ТОВ «АЛЬФА ЛТД», ТОВ «МініАрт», ТОВ «Кримська водочна компанія» здійснювався згідно актів приймання-передачі векселів від 05.03.2015 (т.6 а.с.153), від 11.03.2015 (т.6 а.с.156), від 18.03.2015 (т.6 а.с.159), відповідно.
Відповідно до вказаних актів, позивачем передано ТОВ «АЛЬФА ЛТД», ТОВ «МИНИАРТ», ТОВ «Кримська водочна компанія» в рахунок погашення заборгованості за придбаний товар за договорами поставки від 14.03.2014 №35, від 01.04.2014 №35, від 20.03.2014 №28, відповідно наступні прості векселі серії АА №946377, №946378, №946379, які складені 05.03.2015 на суму 13134207,12 грн., 11.03.2015 на суму 1266150,29 грн., 18.03.2015 на суму 10591271,82 грн., відповідно.
Зазначені прості векселі видано емітентом ТОВ "Стандартопт" на ТОВ «АЛЬФА ЛТД», ТОВ «МініАрт» , ТОВ «Кримська водочна компанія», термін погашення 05.03.2016, 11.06.2016, 18.03.2016, відповідно.
Відповідно ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" - умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі.
Суд зазначає, що всупереч наведеній нормі закону, умовами договорів :
- від 14.03.2014 №35, в обох випадках, а саме пунктом 5.1 вказаних договорів (т.6 а.с.149-151 та т.2 а.с.64-65), укладеного між ТОВ «АЛЬФА ЛТД» та ТОВ "Стандартопт";
- від 20.03.2014 №28, а саме пунктом 7.1 вказаних договорів (т.1 а.с.66-68), укладеного між ТОВ «Кримська водочна компанія» та ТОВ "Стандартопт";
- від 01.04.2014 №35, а саме пунктом 7.1 вказаних договорів (т.2 а.с.170-171), укладеного між ТОВ «МініАрт» та ТОВ "Стандартопт", не передбачено застосування векселів щодо проведення розрахунків за договором, тобто оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності векселем умовами договору не передбачена.
При цьому, позивачем після направлення справи на повторний розгляд касаційною інстанцією, до суду першої інстанції надано додаткові угоди: від 11.03.2015 (т.6 а.с.155) з ТОВ «МініАрт» до договору від 01.04.2014 № 35; від 18.03.2015 (т.6 а.с.158) з ТОВ «Кримська водочна компанія» до договору поставки від 20.03.2014 № 28; від 05.03.2015 (т.6 а.с.152) з ТОВ «АЛЬФА ЛТД» до договору поставки послуг від 14.03.2014 № 35, відповідно до умов яких визначено, що розрахунок за поставлені по вказаним договорам товари здійснюється в будь-який спосіб, не заборонений діючим законодавством України, в тому числі із застосуванням векселів.
Згідно актів звірки позивача з вказаними контрагентами (т.6 а.с.160-162), відсутня кредиторська заборгованість за вказаними договорами.
Виходячи з наданих та досліджених первинних документів наданих позивачем до матеріалів справи, суд зауважує, що додаткові угоди, які укладені з ТОВ «МініАрт» та ТОВ «Кримська водочна компанія», якими врегульовано розрахунок за поставлений товар векселями, укладені позивачем поза межами дії первісних договорів поставки від 01.04.2014 №35 та від 20.03.2014 №28, відповідно, строк дії яких - до 31.12.2014, у той час як дата укладанні вказаних додаткових угод 11.03.2015 та 18.03.2015, відповідно.
Водночас, умови вказаних договорів поставки з ТОВ «МініАрт» від 01.04.2014 №35, а також з ТОВ «Кримська водочна компанія» та від 20.03.2014 №28 містили певні умови (межі) розрахунку позивача з вказаними контрагентами, а саме: 30 днів з моменту поставки товарів (п.7.2 вказаних договорів поставки).
Отже, вказані додаткові угоди, акти приймання - передачі векселів та акти звірки укладені та, відповідно, складені поза межами укладених договорів поставки з вказаними контрагентами.
З огляду на зміст вказаних первинних документів, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження господарських операцій з контрагентами: ТОВ «АЛЬФА ЛТД», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «МініАрт» не узгоджуються між собою та містять істотні протиріччя та невідповідності.
Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Приписами ст. 86 КАС України зазначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, суд зазначає, що під час розгляду справи ухвалою суду, яка занесена до журналу судового засідання 18.07.2017 у позивача судом було витребувано акти приймання - передачі послуг по договорам перевезення.
Проте, жодного акту приймання - передачі послуг по договорам перевезення представником позивача до суду не надано, оскільки такі акти відсутні, як це пояснено представником позивача в судовому засіданні 08.08.2017.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих сумнівів в допустимості наданих позивачем доказів, через їх суперечливість та неоднозначність.
Підпунктом 14.1.244 п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Відповідно до п.п.153.8.1 ст. 153 ПК України, витрати платника податку на користь продавця або емітента цінних паперів визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.
Проте, згідно п. 153.9 ст. 153 ПК України, норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу не поширюються на платників податків - емітентів цінних паперів за операціями з розміщення, погашення, викупу, конвертації та повторного їх продажу, а також векселедавців, заставодавців та інших осіб, що видали ордерний або борговий цінний папір, при видачі та погашенні даних цінних паперів.
Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства.
З огляду на викладене, для цілей оподаткування векселі, видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.
Таким чином, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, а саме, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.
Отже, суми податку на додану вартість, нарахованого під час придбання товарів чи послуг, у розрахунок за які було передано векселі (власної емісії або емітовані третіми особами), не є фактично сплаченими постачальникам таких товарів (послуг). Тому, включені до складу податкового кредиту платника податку, не враховуються під час визначення належних такому платнику податку сум бюджетного відшкодування.
Суд зазначає, що наведена правова позиція відповідає роз'ясненням Вищого адміністративного суду України, які викладені в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання позивачем зобов'язань по оплаті товарно-матеріальних цінностей за зазначеним вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти не були списані з рахунків позивача, тобто не вибули з його власності, а оплата шляхом видачі простого векселя здійснена всупереч положенням Закону України "Про обіг векселів в Україні", оскільки не передбачена умовами договору.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до ст. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Відповідно до ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Виходячи з вищевикладеного, позивачем неправомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Альфа ЛТД», ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «Мініарт», оскільки надані первинні документи мають суттєві недоліки та ставлять під сумнів віднесення їх до належних та допустимих доказів на підтвердження господарських операцій позивач з його контрагентами.
Згідно з вимогами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.09.2014 № 0000542211 прийнято Західною ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області обґрунтовано, у відповідності до чинного законодавства, через що у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення належить відмовити.
Згідно ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати з відповідача не присуджуються.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Приватного виробничо-комерційного підприємства "Стандартопт" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення від 29.09.2014 №0000542211 - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текс. постанови виготовлено 15 серпня 2017 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.