79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" серпня 2017 р. Справа № 914/1293/16
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
при секретарі судового засідання Коростенській О.І.,
за участю представників:
від позивача - Максимів Р.Й.
від відповідача-1 (скаржника) - Гай О.О.
від відповідача-2 - не з'явився
від третьої особи (Лапаївської сільської ради) - не з'явився
від третьої особи (МП «Сніжинка») - Керод Р.П.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін», б/н від 27 травня 2017 року
на рішення Господарського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року (підписане 28.04.2017 року), головуючий суддя Юркевич М.В., судді: Запотічняк О.Д., Крупник Р.В.
у справі №914/1293/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело», м. Черкаси
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін», м. Львів
до відповідача-2 Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради, м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, с. Лапаївка, Пустомитівського району Львівської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Мале підприємство «Сніжинка», м. Жидачів Львівської області
про встановлення земельного сервітуту
13 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін» та Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради про встановлення постійного безкоштовного земельного сервітуту на користь позивача щодо земельної ділянки загальною площею 2,4 га по вул. Городоцькій, 367 у м. Львові, а також зобов'язання відповідача-2 зареєструвати вказаний земельний сервітут.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року по справі №914/1293/16 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване необґрунтованістю та безпідставністю заявлених позовних вимог оскільки позивачем не було дотримано процедуру звернення із пропозицією про встановлення сервітуту до врегулювання спору у судовому порядку. Як ще однією окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визначив наявність обставин, які можуть свідчити про неналежність відповідача-1 як користувача спірної земельної ділянки площею 2,4 га, а відповідно - і про можливу неналежність його як відповідача по даній справі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівське обласне підприємство "Агротехобмін" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2017 року в справі № 914/1293/16 в частині мотивів відмови в задоволенні позову, які пов'язані з посиланнями на неналежність землекористування ТзОВ ЛОП «Агротехобмін» земельною ділянкою площею 2,4 га згідно державного акту про право постійного користування землею від 06.09.1994 року серії ЛВ № 30512002. Зокрема, зазначає, що в мотивувальній частині рішення судом першої інстанції надано правову оцінку юридичного статусу земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ТзОВ ЛОП «Агротехобмін» відповідно до державного акту про право постійного користування землею від 06.09.1994 року серії ЛВ № 30512002, що на думку Апелянта, виходить за межі предмету доказування в цій категорії справ. Крім цього, висновки суду першої інстанції в цій частині є суперечливими та не послідовними. Так, предметом заявленого позову є встановлення сервітуту на земельну ділянку, тобто предметом доказування в такій справі є: неможливість повноцінного використання земельної ділянки позивача без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; неможливість задоволення потреб сервітуарія в інший спосіб; неможливість досягнення домовленості з відповідачем про встановлення сервітуту та про його умови; наявність технічної документації з землеустрою для встановлення сервітуту або іншого обґрунтування розміру та конфігурації земельної ділянки, що пропонується до сервітуту.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету доказування в даній справі, надавши правову оцінку щодо юридичного статусу земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні відповідача-1. Апелянт вважає, що суд помилково аналізує правовий статус спірної земельної ділянки через призму вибуття з власності відповідача-1 нерухомого майна, яке розташоване на цій земельній ділянці, хоча таке питання жодним чином не може досліджуватись при вирішенні питання про можливість встановлення сервітуту.
Представник відповідача-1 (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року по справі №914/1293/16 в частині мотивів відмови в задоволенні позову, які пов'язані з посиланнями на неналежність землекористування відповідача-1 земельною ділянкою площею 2,4 га згідно державного акта про право постійного користування землею від 06.09.1994 року серії ЛВ №30512002, виключивши такий мотив з тексту оскаржуваного рішення.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вих.№4/8-1 від 04 серпня 2017 року). Зокрема, зазначав, що суд першої інстанції зобов'язаний був встановити належність відповідачів в даній справі, а зважаючи на вибуття із власності відповідача-1 основних засобів, в тому числі об'єктів нерухомості, відтак і припинення постійного користування земельною ділянкою, вважає вірним висновок суду про неналежність відповідача-1 в даній справі.
Представник третьої особи (МП «Сніжинка») в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача-1.
Представники відповідача-2 та третьої особи (Лапаївської сільської ради) в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Оскільки явка представників відповідача-2 та третьої особи (Лапаївської сільської ради) не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їхньої відсутності.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та третьої особи (МП «Сніжинка»), розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» є власником земельної ділянки площею 1,2990 га, яка розташована в с. Холодновідка Пустомитівського району Львівської області по вул. Кільцевій, 5г (кадастровий номер 4623683700:02:001:0526), що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №545613 від 05.04.2011 року. Цільове призначення вказаної земельної ділянки: для обслуговування складських приміщень. На земельній ділянці знаходяться належні на праві власності позивача виробничі потужності, а саме: колія, козлові крани та об'єкт нерухомості - ангар склад загальною площею 475,9 м кв.
З матеріалів справи вбачається, що вказана земельна ділянка позивача межує з земельною ділянкою площею 2,4 га по вул. Городоцькій, 367 у м. Львові, що знаходиться на праві постійного користування відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін» на підставі державного акту на право постійного користування землею серія ЛВ №30512002 від 06.09.1994 року.
Згідно з листом Лапаївської сільської ради №153 від 28.04.2016 року до земельної ділянки позивача технічно неможливо облаштувати інший проїзд, аніж через суміжну земельну ділянку площею 2,4 га по вул. Городоцькій, 367 у м. Львові.
Враховуючи відсутність іншого проходу та проїзду до земельної ділянки позивача, окрім як через земельну ділянку відповідача-1, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін» та Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради про встановлення постійного безкоштовного земельного сервітуту на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» щодо земельної ділянки загальною площею 2,4 га по вул. Городоцькій, 371, для визначення проходу та проїзду на транспортному засобі на власну земельну ділянку позивача площею 1,2990 га, яка розташована в с. Холодновідка Пустомитівського району Львівської області по вул. Кільцевій, 5г з наступними істотними умовами сервітуту: вид сервітуту - право проходу та проїзду на будь-якому виді транспортного засобу по наявному шляху; строк сервітуту - без визначення строку; площа, на яку поширюється сервітут - 0,04 га, що є частиною земельної ділянки площею 2,4 га, яка знаходиться в постійному користуванні відповідача-1; плата за встановлення сервітуту - безоплатно. Крім цього, позивач просив суд зобов'язати відповідача-2 - Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради зареєструвати вказаний вище сервітут.
При цьому, позивач посилається на те, що відповідач-1 не дотримується вимог добросусідства і не дає позивачу можливості користуватися цим проходом (проїздом), чинить різні перешкоди, які зокрема виражаються у закритті в'їзду на територію позивача, шляхом блокування автомобілями Малого підприємства «Сніжинка», власником якого є директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін».
Відповідно до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ч.ч.1,2 ст.404 ЦК України).
Поряд з тим, статтею 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення передбачені у ст.99 ЗК України, зокрема, це право проходу та проїзду на велосипеді, а також право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (п.п.«а»,«б»)
В силу положень ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Поряд з цим, у п.2.32 (абз.2) постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.
Крім того у п.2.33 вказаної вище Постанови пленуму ВГС України роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 402 ЦК України та частини першої статті 100 ЗК України суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.
Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.
Колегією суддів встановлено, що позивачем, всупереч наведеним вище положенням, до моменту звернення до суду з даним позовом, не вживались заходи щодо встановлення сервітуту за домовленістю з користувачем земельної ділянки. Матеріали справи таких доказів не містять та сторонами суду не надано. Разом з тим, вказане і не заперечувалось самим позивачем.
Враховуючи наведене вище, факт відсутності звернення позивача до відповідача-1 з пропозицією врегулювати дане спірне питання (встановлення земельного сервітуту) в досудовому порядку (шляхом укладення відповідного договору) є підставою для відмови в позові.
Поряд з тим, як додаткову підставу для відмови в позові, суд першої інстанції зазначає про існування неспростованих відповідачем-1 обставин, які можуть свідчити про неналежність його як користувача спірної земельної ділянки площею 2,4 га, а відповідно - і про можливу неналежність його як відповідача по даній справі, посилаючись при цьому, на вибуття із власності останнього нерухомого майна, яке знаходилося на спірній земельній ділянці на підставі додаткової угоди від 25.06.1998 року та акта №2 прийому-передачі споруд від відповідача-1 до АТ «Укрінбанк», а відтак, і припинення права користування земельною ділянкою щодо якої позивач просить встановити сервітут.
У матеріалах справи знаходиться державний акт на право постійного користування землею серія ЛВ №30512002 від 06.09.1994 року, який посвідчує право відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін» на постійне користування земельною ділянкою площею 2,4 га по вул. Городоцькій, 367 у м. Львові для виробничих потреб відповідно до розпорядження Львівської міської ради народних депутатів від 14.07.1994 року за №1046.
Згідно Довідки із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 10.05.2016р. № 19-1323-0.2-3796/9-16АП, наданої Відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області земельна ділянка на вул. Городоцька,371 у м. Львові (згідно представленого плану земельної ділянки) площею 2,4000га на вул. Городоцька,367 знаходиться в постійному користуванні ДП «Агротехобмін» для виробничих потреб. За категорією земель дана земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Одночасно, судом встановлено, що в матеріалах справи наявні докази, які не спростовані відповідачем-1, стосовно вибуття із власності останнього нерухомого майна, яке знаходилося на спірній земельній ділянці на підставі додаткової угоди від 25.06.1998 року та акта №2 прийому-передачі споруд від відповідача-1 до АТ «Укрінбанк», про що свідчить також долучений позивачем лист АТ «Укрінбанк» Львівської філії (вих.№12/1-1028 від 02.07.1998 року).
При визначенні правових наслідків вибуття 25.06.1998р. нерухомого майна із власності Відповідача-1 слід застосовувати норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції чинній на момент вибуття).
Згідно з ч.3 ст.30 ЗК України (Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон від 18.12.1990 № 561-XII), чинного на час вчинення вказаних вище дій, при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям, разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.
Відповідно до ч.4.ст.30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1.ст.22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Відповідно до п.34. ч.1.ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до ч.11.ст.19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Правова позиція щодо припинення права користування земельною ділянкою у зв'язку із набуттям іншою особою права власності на будівлі та споруди, які розташовані на цій земельній ділянці, викладена в постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 року у справі №6-2225цс16.
В даному випадку колегія суддів погоджується з припущенням суду першої інстанції про існування обставин, які можуть свідчити про неналежність відповідача-1 як користувача спірної земельної ділянки площею 2,4 га, а відповідно і про неналежність його як відповідача по даній справі.
При цьому, зважаючи на відсутність письмової згоди позивача на заміну відповідача в даній справі чи залучення іншого відповідача, суд першої інстанції вірно зазначив припущення про неналежність відповідача-1 в даній справі, як ще одну підставу для відмови в задоволенні позову.
Одночасно, суд першої інстанції не лише вправі, а й зобов'язаний встановити належність відповідачів та уже за результатами розгляду справи вирішити спір щодо кожного з них, з огляду на що, колегія суддів не вбачає підстав для виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення мотивів відмови в позові, які пов'язані з посиланнями на неналежність землекористування відповідача-1 земельною ділянкою площею 2,4 га згідно державного акта про право постійного користування землею від 06.09.1994 року серії ЛВ №30512002.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст.33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
Рішення Господарського суду Львівської області від 26 квітня 2017 року по справі №914/1293/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське обласне підприємство «Агротехобмін» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи №914/1293/16 повернути до Господарського суду Львівської області.
Повну постанову складено 14.08.2017 року
Головуючий-суддя Якімець Г.Г.
Судді Бойко С.М.
Бонк Т.Б.