08 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/2719/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
при секретарі судового засідання - Смидюк Х.В.,
за участі представників позивача - Ігнатенка С.С.,
та відповідача - Юрчака Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року у справі за його позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішення, -
В жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 12.10.2016 №№0001711402, 0001701402. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентом Приватним підприємством «Будпостач - Закарпаття» (далі - ПП) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року у справі №813/3661/16 у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням його оскаржив позивач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує на обставини викладені у позовній заяві, а також зазначає, що право на формування витрат та податкового кредиту підтверджено належними первинними документами, які відповідають вимогам законодавства та не визнані у встановленому законом порядку недійсними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій позивача з контрагентом не підтверджена належним чином оформленими первинними документами, і спрямована на штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій, що дає право на формування витрат та податкового кредиту. Відповідач при прийнятті оскаржуваних ППР діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством та довів його обґрунтованість та правомірність у суді.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.
ТОВ зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Львівської міської ради 18.07.2005, з 22.07.2005 перебуває на податковому обліку, 08.08.2005 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є інші спеціалізовані будівельні роботи; неспеціалізована оптова торгівля; вантажний автомобільний транспорт; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодозії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; інша професійна, наукова та технічна діяльність; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво трубопроводів (а.с.20-26).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 15.09.2016 по 21.09.2016 посадовими особами ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Акротус - Систем», ТОВ «Арнад Плюс», ТОВ «Ренесанс Славія Інвестмент», ТОВ «Драйв денс Київ», ТОВ «ТІК «Енергія», ТОВ «Біо плюс», ТОВ «Світ фуд», ТОВ «Металлсервіс Україна», ТОВ «Фондор Груп», ТОВ «СТ Мідл», ТОВ «Гран Бутік», ТОВ «Арабікус», ТОВ «Барбадос ЛТД», ТОВ «Бром Форс», ТОВ «Інтер Текноледжі», ТОВ «Елітстар Компані», ТОВ «Марино торг», ТОВ «Домініка трейд», ТОВ «Бурж ком», ТОВ «Бурбон трейд», ТОВ «Вендер Проджект», ТОВ «Коралсіті», ТОВ «ВТК Сіріус», ТОВ «Молгрант», ТОВ «Мідленд Інвест», ТОВ «Гард Комьюніті», ТОВ «Білд Комьюніті», ТОВ «Бест Комьюніті», ТОВ «Консалтком», ТОВ «Ленсі Групп», ТОВ «Макао Союз», ТОВ «Ареал Софт Груп», ТОВ «Компанія «Інвест гарант», ТОВ «Кортес - плюс», ТОВ «Форест - таун 2015», ТОВ «Олмофо», ТОВ «Профбудкомплекс», ТОВ «ЄС «Європейська будівельно-фасадна компанія», ТОВ «Енкод констракшн», ТОВ «ТК Спектр», ТОВ «Фреш продакшн», ТОВ «Маджестик Лайн», ТОВ «Анадора», ТОВ «Сафарс», ТОВ «Альтерсвіфт», ТОВ «Врожай 2015», ТОВ «Стандарт промбуд», ТОВ «РЗХ Лімітед», ТОВ «Малаві», ТОВ «Наполі Груп», ТОВ «Багіра фінанс», ТОВ «ІК «Дельта», ТОВ «Голд трейд», ТОВ «Шериф Комфорт», ТОВ «Сурінам Плюс», ТОВ «Промомаркетгруп», ТОВ «Будівельна компанія «Нові горизонти», ТОВ «Нова Перспектива - 2015», ТОВ «Інгер буд», ТОВ «Будівельні Технології «Кразбуд», ТОВ «Інтербілд Комьюніті», ТОВ «Ека строй плюс», ТОВ «Підлога-Бетон», ТОВ «Біз - лайн», ТОВ «ТД «Метрокепітал Груп», ТОВ «Сільник», ТОВ «Фоса - Інтернейшнл», ТОВ «Панорама - скай», ТОВ «Омелюх групп», ТОВ „БК «Профбуд - 2015», ТОВ «Гранді плюс», ПП «Будпостач - Закарпаття», ТОВ «Салес ЛТД», ТОВ «Аргенто Україна», ТОВ «Алтіма Трейд», ТОВ «Континент ДК», ТОВ «Нубіром», ТОВ «Астор Агротрейд», ТОВ «Ковад - Проммонтаж» за період з 01.01.2014 по 29.07.2016, про що складено акт від 28.09.2016 №3488/13-04-14-02/33667445 (далі - Акт; т.1 а.с.12-38).
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:
п.138.2 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК) в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на суму 111699 грн;
п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК, в результаті чого занижено суми податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за відповідний період у розмірі 124110 грн.
12.10.2016 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:
№0001711402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 155137,50 грн (основний платіж 124110 грн, штрафні фінансові санкції 31027,50 грн);
№0001701402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 139624 грн (основний платіж 111699 грн, штрафні фінансові санкції 27925 грн) (т.1 а.с.46-47).
Позивач з прийнятими ППР не погодився, подав на такі заперечення з вимогою внести зміни до Акта та виключити з його тексту висновки про порушення ТОВ податкового законодавства стосовно заниження податку на прибуток за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 у сумі 111699 грн та заниження податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за відповідний період в розмірі 124110 грн (т.1 а.с.43-44).
Листом ОДПІ від 10.10.2016 №12425/13-04-14-01 «Про розгляд заперечення» позивача повідомлено, що зазначені у запереченні аргументи не спростовують фактів порушень, вказаних в Акті (т.1 а.с.45).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
У відповідності до п.44.1 ст.44 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п.138.2 ПК 138.2 витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до пп. «а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.
Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.
Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.
На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Встановлено, що 04.04.2014 між ПП (Постачальник) та ТОВ (Покупець) укладено договір поставки №04/04/2014 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати в установлений цим Договором строк Товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити за нього на умовах цього Договору. Товаром по цьому Договору є будівельні матеріали, загальна кількість, асортимент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна сума якого визначається згідно видаткових накладних. Загальна вартість цього Договору складає 800000 грн (т.1 а.с.96-98).
На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ та ПП позивачем долучено до матеріалів справи ряд наступних документів, а саме:
додаткову угоду №1 до Договору;
акт приймання-передачі векселів від 15.12.2014;
акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ та ПП станом на 15.12.2014;
податкові накладні від 04.04.2014 №1, від 08.04.2014 №2, від 14.05.2014 №3, від 16.05.2014 №5, від 21.05.2014 №6, від 22.05.2014 №7, від 26.05.2014 №9, від 23.05.2014 №8, від 15.05.2014 №4, від 12.05.2014, від 05.05.2014 №1, від 26.06.2014 №7, від 30.07.2014 №6, від 28.07.2014 №5, від 31.07.2014 №7, від 08.07.2014 №2, від 17.07.2014 №3, від 25.07.2014 №4, від 07.07.2014 №1, від 15.09.2014 №4, від 10.09.2014 №3, від 05.09.2014 №1, від 08.09.2014 №2, від 01.10.2014 №1, від 02.10.2014, від 03.10.2014 №3, від 06.10.2014 №4, від 08.10.2014 №№5,6;
видаткові накладні від 04.04.2014 №РН-0000002, від 08.04.2014 №РН-0000003, від 05.05.2014 №РН-0000004, від 12.05.2014 №РН-0000005, від 14.05.2014 №РН-0000006, від 15.05.2014 №РН-0000007, від 16.05.2014 №РН-0000008, від 21.05.2014 №РН-00009, від 22.05.2014 №РН-0000012, від 23.05.2014 №РН-0000013, від 26.05.2014 №РН-0000013, від 26.06.2014 №РН-0000016, від 07.07.2014 №РН-00017, від 08.07.2014 №РН-00018, від 17.07.2014 №РН-00019, від 25.07.2014 №РН-00020, від 28.07.2014 №РН-00021, від 30.07.2014 року №РН-00022, від 31.07.2014 №РН-00023, від 05.09.2014 №РН-00026, від 08.09.2014 №РН-00027, від 10.09.2014 №РН-00028, від 15.09.2014 №РН-00029, від 01.10.2014 №РН-00031, від 02.10.2014 №РН-00032, від 03.10.2014 №РН-00033, від 06.10.2014 №РН-00034, від 08.10.2014 №РН-00036, від 08.10.2014 №РН-00035, від 25.07.2014 №484, від 28.07.2014 №485, від 30.07.2014 №490, від 13.08.2013 №281;
товарно-транспортні накладні від 04.04.2014, від 08.04.2014, від 05.05.2014, від 12.05.2014, від 14.05.2014, від 15.05.2014, від 16.05.2014, від 21.05.2014, від 22.05.2014, від 23.05.2014, від 27.05.2014, від 26.06.2014, від 07.07.2014, від 08.07.2014, від 17.07.2014, від 25.07.2014, від 28.07.2014, від 30.07.2014, від 31.07.2014, від 05.09.2014, від 08.09.2014, від 10.09.2014, від 15.09.2014, від 01.10.2014, від 02.10.2014 №, від 03.10.2014, від 06.10.2014, від 08.10.2014, від 08.10.2014 (т.1 а.с.96-190).
Слід зазначити, що законодавцем не визначено конкретного переліку документів, якими платник податків повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням ст.9 Закону №996-XIV, та складення яких узгоджується із законодавчо встановленими вимогами щодо оформлення такої операції. Подані позивачем первинні документи містять необхідні реквізити, передбачені ст.9 Закону №996-XIV, а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що такі первинні документи не були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача, у зв'язку з чим суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ і ПП.
Окрім цього, цілком доречними видаються покликання апелянта на наявність договору від 03.03.2014 №03/03/2-2014 (далі - Договір-1), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАК Ренесанс» (Виконавець; основним видом діяльності є «Вантажний автомобільний транспорт»; далі - ТОВ-1) та ТОВ (Замовник), відповідно до якого Виконавець надає Замовнику послуги по перевезенню, а Замовник приймає їх і здійснює оплату на умовах, передбачених цим договором (т.1 а.с.191-192), платіжних доручень по оплаті ТОВ послуг по перевезенню, наданих ТОВ-1 від 16.05.2014 №78, від 22.05.2014 №84, від 23.05.2014 №85, від 29.05.2014 №97, від 06.06.2014 №105, від 12.06.2014 №114, від 12.06.2014 №118, від 17.10.204 №387, акт №ОУ-0000008, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по перевезенню вантажу ТОВ-1 №ОУ-0000013, №ОУ-0000015, №ОУ-0000016, №ОУ-0000019, №ОУ-0000018, №ОУ-0000025, №ОУ-0000027, №ОУ-0000030, №ОУ-0000032 (т.1 а.с.191-211).
Вказані документи додатково підтверджують факт переміщення ТОВ-1 товару придбаного ТОВ за Договором до місця його подальшого використання позивачем у господарській діяльності. Більше того, як видно з матеріалів справи, позивачем до суду першої інстанції подано документи на підтвердження наявності у ТОВ-1 саме тих вантажних автомобілів, які здійснювали послуги по перевезенню вантажів та значаться в розділі «Автомобіль» відповідних товарно-транспортних накладних, зокрема, копії свідоцтв на транспортні засоби належні ТОВ-1, свідоцтва на транспортні засоби, що передані у користування ТОВ-1 на підставі договору найму (оренди) транспортного засобу від 30.08.2013, копії наказів про прийняття ТОВ-1 на роботу водіїв даних транспортних засобів, які здійснювали фактичне перевезення товару та значаться у розділі «Водій» відповідних товарно-транспортних накладних. Факт надання послуг по перевезенню вантажів згідно умов Договору-1 додатково підтверджується довідкою, виданою ТОВ від 11.12.2016 №02/12, що знаходиться в матеріалах справи (т.2 а.с.94-102).
Судом першої інстанції також безпідставно не враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари, використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджено належними первинними документами, а саме: договором підряду в капітальному будівництві від 03.03.2014 №1 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут» (Замовник) та ТОВ (Генпідрядник), відповідно до якого Замовник доручає, а Генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання будівельних робіт з будівництва передбаченого даним договором об'єкта, яким є 88-квартирний житловий будинок з вбудовано-прибудованим нежитловим приміщенням на вул.Орлика, 1 в с.Солонка Пустомитівського р-ну Львівської області та актами приймання виконаних будівельних робіт за травень, серпень, жовтень 2014 року, які свідчать про виконання позивачем будівельних робіт із використанням власних ресурсів, в тому числі й будівельних матеріалів, та прийняття їх замовником (т.1 а.с.211-239).
Окрім цього, ТОВ долучено договір підряду від 08.10.2014 №08/10/2014 укладений між ТОВ (Генпідрядник) та Релігійною громадою Української Греко-Католицької Церкви Львів-Рудно (Замовник), відповідно до якого Генпідрядник зобов'язується власними та залученими силами в установлений договором термін виконати влаштування фундаментів по об'єкту «Будівництво храму св..Володимира за адресою: м.Львів-Рудно, вул.Папи Римського Івана-Павла ІІ, №4», здати результат роботи Замовнику та акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2014 року за результатами виконаних умов цього договору (т.1 а.с.240-248).
Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким.
Стосовно тверджень відповідача щодо відсутності у контрагента матеріальних чи інших ресурсів, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність останнього за юридичною адресою не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Відсутність у постачальника необхідних ресурсів для здійснення продажу товарів та здійснення робіт та послуг не є доказом нереальності операцій, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів. Більше того, під час допиту в суді першої інстанції ОСОБА_9, яка була керівником ПП у період здійснення спірних господарських операцій з позивачем, пояснила, що підприємство винаймало складські приміщення на правах оренди, для виконання окремих робіт при необхідності ПП залучало інших суб'єктів господарювання, з якими в свою чергу укладались відповідні договори. Відтак, не є обґрунтованими твердження ОДПІ в цій частині, тому не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.
ОДПІ обґрунтовуючи нереальність (фіктивність) господарських операцій між ТОВ та ПП покликається на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01.08.2016 у справі №760/6919/16-к (далі - Ухвала), зі змісту якої вбачається, що відносно контрагента позивача ПП розпочато досудове розслідування кримінального провадження за №12015000000000630 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209, ч.3 ст.28, ч.3 ст.212, ч.4 ст.190, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України. Встановлено, що учасниками організованої групи під керівництвом ОСОБА_6 в період 2014-2016 років зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, в тому числі ПП, яка є контрагентом позивача, та реальність (фіктивність) господарських операцій між якими є визначальною для встановлення обставиною у адміністративній справі, що розглядається у Львівському апеляційному адміністративному суді. Зазначені підприємства використовувалися у злочинних схемах зі створення штучної документальної видимості здійснення фінансово-господарських операцій для незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту підприємства реального сектору економіки.
Досудовим розслідуванням також встановлено, що послугами вищевказаної транзитно-конвертаційної групи в період 2014-2016 скористались ряд юридичних та фізичних осіб-підприємців реально діючого сектору економіки України, зокрема, й ТОВ, яке є позивачем у адміністративній справі.
Однак, апеляційний суд не вважає такі покликання відповідача підставними та такими, що свідчать про нереальність господарських операцій між ТОВ та ПП з огляду на наступне.
Перш за все, як вбачається з Акту спірна господарська операція з поставки будівельних матеріалів ПП ТОВ мала місце у період квітень-липень, вересень, жовтень 2014 року. В цей період часу керівником ПП була ОСОБА_9, яка безпосередньо укладала Договір та за наслідками відвантаження товару на користь ТОВ оформляла видаткові накладні. Позаяк, 24.12.2014 ОСОБА_9 уклала із ОСОБА_10 договір купівлі - продажу корпоративних прав ПП, відповідно до умов якого така зобов'язалась в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати ОСОБА_10 100% частки у статутному капіталі ПП, а той в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити названу частку. Відтак, з грудня 2014 року ОСОБА_10 є власником ПП. На той час спірна господарська операція вже була здійснена з повним виконанням сторонами Договору взятих на себе домовленостей, в тому числі щодо фактичної поставки будівельних матеріалів.
Окрім цього, важливо звернути увагу на той факт, що Ухвалою лише надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні №12015000000000630 позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України ряду підприємств, зокрема й ТОВ. Водночас, такою не встановлено вини позивача у будь-якому кримінальному правопорушенні, відтак у розглядуваній справі слід застосувати презумпцію невинуватості, якою проголошено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Така позиція відповідай практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), який у своєму рішенні від 21.09.2006 у справі «Грабчук проти України» вказав, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Межі п. 2 ст. 6 Конвенції не обмежуються порушенням кримінальної справи, а поширюються на судові рішення, прийняті після того, як переслідування було припинено. У рішенні від 10.12.2009 у справі «Шагін проти України» Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині. Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин.
ПП на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних.
Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.
Доказів участі ТОВ разом із вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.
Верховний Суд України у постанові від 31.01.2011 №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.
Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про підставність позовних вимог ТОВ щодо визнання протиправним та скасування ППР від 12.10.2016 №№0001701402, 0001711402.
З огляду на вищевказане, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову, з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 12 жовтня 2016 року №№0001701402, 0001711402.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-ЛВ» 9285,63 гривень сплачених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим
Повний текст виготовлений 14 серпня 2017 року.