ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.08.2017Справа № 910/9068/17
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайфселл"
про стягнення 6 073, 35 грн.
за участю представників:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Курячий А.М.- представник за довіреністю № 124/17 від 01.02.2017 р.
До господарського суду м. Києва звернулось Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" (далі - ТОВ "Лайфселл") про стягнення 6 073, 35 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору № 21 від 01.06.2011 р. в частині повного та своєчасного відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. У зв'язку з невиконанням відповідачем його грошових зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 1 753,07 грн., пеню у сумі 2 236,10 грн., інфляційну складову боргу у сумі 1 856,34 грн. та 3 % річних у сумі 227,84 грн., а всього - 6 073, 35 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з підстав спливу строків позовної давності, просив відмовити у його задоволенні.
Суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
У судовому засіданні встановлено, що 23.07.2009 р. між Управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астеліт", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 193-УКВ/09 (далі - договір оренди), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - частину димової труби, загальною площею 35,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Уральська, 19, що перебуває на балансі КП «Теплоенерго», для використання під розміщення антенно-фідерних пристроїв (п. 1.1 договору оренди).
Орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди (п. 2.2 договору оренди).
Цей договір діє з 23.07.2009 р. по 23.07.2011 р. включно з подальшою його пролонгацією (п.п. 10.1, 10.2 договору оренди). Відповідно до п. 11.1 дія цього договору оренди припиняється внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.
У разі припинення цього договору об'єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів з дати припинення цього договору за актом приймання-передачі, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди (п.п. 2.5-2.7 договору оренди).
Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі при передачі об'єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об'єкта оренди - на орендаря (п. 2.7 договору оренди).
Також судом встановлено, що 01.06.2011 р. між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астеліт", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" (далі - орендар), був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 21 (далі - договір на відшкодування витрат). На підставі п. 5.11 договору оренди балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Уральська, 19, площею 7,5 кв.м., і утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі (п. 1.1).
Договір діє з 01.06.2011 р. до 31.12.2011 р. з подальшою його пролонгацією (п.п. 5.1, 5.3 договору).
Протоколом погодження договірної ціни від 01.06.2011 р. до договору на відшкодування витрат сторони досягли згоди про розмір договірної ціни, яка складє 54,00 грн. в місяць з ПДВ.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору оренди, 23.07.2009 р. Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради та КП "Теплоенерго", передали, а ТОВ "Астеліт", правонаступником якого є ТОВ "Лайфселл", прийняло в користування об'єкт оренди - частину димової труби, загальною площею 35,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Уральська, 19, про що свідчить акт прийому-передачі від 23.07.2009 р.
Таким чином, за договором оренди № 193-УКВ/09 від 23.07.2009 р. у відповідача виник обов'язок сплачувати орендні платежі, а за договором на відшкодування витрат № 21 від 01.06.2011 р. - компенсувати витрати на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг.
Судом встановлено, що 13.02.2014 р. сторони дійшли згоди про розірвання дії договору оренди № 193-УКВ/09 від 23.07.2009 р. та договору на відшкодування витрат № 21 від 01.06.2011 р., у зв'язку з чим ТОВ "Астеліт", правонаступником якого є ТОВ "Лайфселл", повернув балансоутримувачу - КП "Теплоенерго" об'єкт оренди, про що сторони підписали акт приймання-передачі комунального нерухомого майна від 13.02.2014 р.
Позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором № 21 від 01.06.2011 р., оплату послуг з відшкодування витрат балансоутримувача та оплату комунальних послуг за період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р. не здійснив, внаслідок чого у ТОВ "Лайфселл" виникла заборгованість за вказаний період у сумі 1 753,07 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Також частиною 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з п. 18 Порядку обліку та оплати послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п. 1.3 договору на відшкодування витрат орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна на підставі протоколу погодження договірної ціни.
Згідно з п.п. 2.1.1, 2.1.2 договору на відшкодування витрат розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, утримання прибудинкової території, допоміжних приміщень будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) за вищевказані послуги балансоутримувача. Комунальні послуги надаються орендарю за діючими розцінками та тарифами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість ТОВ "Лайфселл" в розмірі 1 753,07 грн. підтверджується відомістю позивача за договором № 21 від 01.06.2011 р. та іншими матеріалами справи, а відповідачем її наявність не заперечувалась.
Разом з тим, у судовому засіданні представник відповідача просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до суми основної заборгованості за період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р.
Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
На підставі викладеного та з урахуванням п. 2.2.3 договору № 21 від 01.06.2011 р. судом встановлено, що строк оплати наданих послуг у лютому 2014 р. у відповідача закінчився 10.03.2014 р. Відповідно строк звернення до суду за надані послуги у лютому 2014 р. сплив через три роки - 11.03.2017 р. Таке правило застосовується і до інших неоплачених відповідачем послуг за договором, наданих позивачем раніше - у період з жовтня 2011 р. по січень 2014 р.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду 13.06.2017 р., а це значить, що строк оплати послуг з відшкодування витрат на утримання будинку та оплати комунальних послуг за період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р. сплив, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 1 753,07 грн. задоволенню не підлягають.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 2 236,10 грн., нараховану за порушення зобов'язання у період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р.
Нормами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач на підставі п. 2.2.3 договору нарахував відповідачу пеню на борг за надані послуги у період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р. у сумі 2 236,10 грн., при цьому кінцевим строком нарахування пені зазначив 02.03.2017 р.
Разом з тим, необхідно зазначити, що відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачений приписом ч. 6 ст. 232 ГК України 6-місячний період нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Як вже було встановлено судом строк оплати наданих послуг у лютому 2014 р. настав 10.03.2014 р., отже, період нарахування пені розпочався з 11.03.2014 р., а закінчився - 11.09.2014 р., як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.
Як і до основного боргу відповідач просив до штрафних санкцій застосувати строки позовної давності.
Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ч. 2 вказаної норми ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Судом встановлено, що 1-річний строк позовної давності в частині вимог про стягнення з відповідача пені минув 11.03.2015 р., а з даним позовом до суду КП "Теплоенерго" звернулось 13.06.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. За таких обставин вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій задоволенню не підлягають згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 1 856,34 грн. та 3 % річних у сумі 227,84 грн., нараховані на заборгованість, яка виникла за період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до позиції викладеної у Верховному Суді України в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р., міра відповідальності, передбачена ст. 625 ЦК України, полягає у приєднанні до невиконаного основного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора, тобто, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми.
У той же час, статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення матеріальних втрат).
Отже, враховуючи вказані положення закону та беручи до уваги висновок суду про те, що за основним зобов'язанням (заборгованість за період з жовтня 2011 р. по лютий 2014 р.) строк позовної давності сплив, то і позовна давність стосовно вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення відповідачем зобов'язань за вказаний період, також є пропущеною. Таким чином, і в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайфселл" про стягнення 6 073, 35 грн.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 7 серпня 2017 року.
Повний текст рішення підписаний 11 серпня 2017 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.