Справа № 2-а-2437/09
10 листопада 2009 р. Суддя Ленінського районного суду м. Харкова
ОСОБА_1, розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова про зобов”язання нарахувати недоплачену пенсію як дитині війни, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, в якому просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з січня 2006 р. по вересень 2009 р., зобов”язати відповідача нарахувати недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за вказаний період та здійснити доплату в сумі 5760 гр. 90 коп..
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на те, що належить до соціальної категорії «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2009 років не виплачувалася доплата до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
В судове засідання сторони не з”явилися. Вони звернулися до суду письмово з проханням слухати справу за їх відсутністю.
Згідно ст. 122 ч. 3 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження
Приймаючи до уваги, що особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньою відсутностю, вважаю можливим судовий розгляд справи здійснити в порядку письмового провадження.
Із заперечень відповідача, які знаходяться в матеріалах справи, відповідач вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через невизначеність за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то відповідно до роз”яснень Міністерства юстиції вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.
Також, відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99, 100 КАС України.
Розглянувши позовні матеріали, заперечення відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Позивачка має статус «Дитини війни», що підтверджується його пенсійним посвідченням.
Протягом 2006 - 2009 р.р. вона отримувала пенсію без підвищення її на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ОСОБА_2 України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної ОСОБА_2 України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв відповідно до діючого законодавства та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007-2008 роки, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/ 2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Пунктом 41 другого розділу Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” статтю 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, а саме: дітям війни до пенсії або щомісячно довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22.05.2008 р. вказані зміни закону визнані неконституційними.
У відповідності до ч. 2 ст. 152 Конституції України вказані положення законів України про бюджет на 2007 і 2008 р. р. втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Стосовно доплат до пенсій у 2009 р., то вони зупинені Законом України «Про державний бюджет України на 2009 р.» і Констуційним Судом України не скасовувалися, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог про виплату позивачу доплат до пенсії як дитині війни у 2009 р..
Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення Рішень Конституційним Судом України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова повинно було нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р. і з 22.05. 2008 р. по 31 грудня 2008 р..
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.3 та ч. 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин
ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов”язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Згідно Положення „ Про Пенсійний фонд України”, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.
Відповідно до Закону України „ Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов”язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, за місцем проживання позивачки.
Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.
Статтею 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчисляється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із позовної заяви виходить, що позивачка звернулася до суду протягом 1 року після того, як їй стало відомо про порушення її права.
Відповідачем доводи позивачки стосовно позовної давності не спростовані, а тому суд вважає, що позивачка звернулася до суду у межах строку позовної давності.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов”язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії позивачу за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007 року та з 22.05. 2008 р. по 30.09.2008 р. з підвищенням пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про нарахування відповідачем доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, по не виконанню приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На підставі викладеного, керуючись ст. 22, ч.3 ст. 46, ст. 64, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного суду України від 09.07.07р., рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р., ст. 28 Закону України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”, ст.ст. 1, 3, 8, 94, 160, 161, п.4 ч.2 ст. 162, ст.ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова стосовно недонарахування пенсії ОСОБА_2 за період з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007р та з 22 травня 2008 р. по 31грудня. 2008 р..
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 р. з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р..
В іншій частині позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складання повної постанови та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.В.Лазарєв