Справа №2-2003/09
17 листопада 2009 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Клименко О.І.
при секретарі Крючковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Харківського інституту економіки ринкових відносин та менеджменту про встановлення факту неправомірного надання інформації та відшкодування моральної шкоди ,-
Позивач, через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у якому просив суд встановити факт неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ ОСОБА_1 інформації згідно його заяви від 24 січня 2009 року і відповіді взагалі на це звернення та наявності вини в цій бездіяльності, а також стягнути з ПВНЗ ХІНЕМ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ненаданням інформації згідно з заявою від 24.01.2009 року у розмірі 35500,00 грн.
Згодом представником позивача було подано уточнену позовну заяву від 17 липня 2009 року у якій він уточнив позовні вимоги та просив суд встановити факт неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ ОСОБА_1 інформації про його заробітну плату та іншої інформації пов'язаної з його роботою починаючи з січня 2006 року, за 31 травня 2009 року та 24 січня 2009 року та стягнути з ПВНЗ ХІНЕМ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 95500,00 гривень заподіяною ненаданням інформації.
У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позов та вказав, що у ОСОБА_1 2 місяці пропрацював у ПВНЗ ХІНЕМ - грудень 2005 року та січень 2006 року та був звільнений за власним бажанням. На даний час ОСОБА_1 стверджує що при виконанні кінцевого розрахунку з ним йому було недоплачене певну суму заробітної плати , однак на даний час він не може визначити точну суму недоплати у зв'язку з відсутністю інформації про нараховану та виплачену заробітну плату. ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача письмово з проханням надати інформацію. В лютому 2007 року - він просив надати інформацію про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум виплачених у вересні 2006 року. У відповідь ОСОБА_1 надійшов лист від 12.03.2007 року №101 який не містить інформації, про яку просив ОСОБА_1. 24 січня 2009 року ОСОБА_1 знов звернувся до відповідача письмово для одержання інформації, пов'язаної з його роботою в цій установі. Зокрема просив надати інформацію стосовно нарахування та виплати йому заробітної плати, а також копії приписів відповідного державного органу стосовно порушень ПВНЗ ХІНЕМ трудового законодавства відносно ОСОБА_1. Відповіді на дане звернення він не отримав. 31 травня 2009 року - ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з аналогічною заявою. У відповідь на вказану заяву ОСОБА_1 отримав лист та довідку про заробітну плату, але також вважає, що вказаний лист та довідка не є належної відповіддю на його запит, вони складені з порушеннями, крім того направлені з запізненням, лише 10 липня 2009 року.
Представник ОСОБА_1 зазначив, що починаючи з січня 2006 року, тобто на протязі трьох з половиною років ОСОБА_1 не має можливості одержати інформацію і як наслідок встановити точну суму недоплаченої заробітної плати при виконання остаточного розрахунку. Відповідно він не може стягнути в судовому порядку та використати її на власний розсуд.
Вважає, що ненадання йому інформації є неправомірним, та цими діями йому заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінив у 95500 (дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот гривень). В обґрунтування розміру моральної шкоди посилається на практику Європейського суду з прав людини посилаючись на «прецедент» у справі «Романов проти України».
У зв'язку з вищевикладеним змушений звернутися до суду з позовом.
Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та вказала, що дійсно позивач з 30.11.2005 р. по 31.01.2006 р. працював на посаді доцента кафедри та виконував обов'язки завідуючого кафедрою ПВНЗ ХІНЕМ (прийнятий наказом №3/108-а від 30.11.2005 року та звільнений наказом №3\21 від 30.01.2006 року за власним бажанням).
Після звільнення ОСОБА_1 вважаючи, що йому не було недоплачено заробітну плату при виконання остаточного розрахунку, звертався до прокуратури та суду з різними вимогами до ПВНЗ ХІНЕМ. Рішенням Ленінського райсуду м.Харкова від 16.11.2007 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішення від 16.11.2007 року залишено у силі Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.01.2008 року. Рішення Московського райсуду м.Харкова від 15.11.2007 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення та відшкодування моральної шкоди. Рішення від 15.11.2007 року залишено у силі Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23.01.2008 року. Рішенням Ленінського райсуду м.Харкова від 02.07.2009 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати. Рішення від 02.07.2009 року залишено у силі Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12.08.2009 року. На цей час, у провадженні Ленінського райсуду м.Харкова також розглядається цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ПВНЗ Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту про стягнення заробітної плати.
Дійсно на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_1 від 09.02.2007 року. На яку ПВНЗ ХІНЕМ надало відповідь листом №101 від 12.03.2007 року. У відповіді ПВНЗ ХІНЕМ було зазначено, що всі вимоги ОСОБА_1 до підприємства було розглянуто та перевірено за його заявами Територіальною державною інспекцією праці у Харківській області та приписи інспекції було повністю виконано ПВНЗ ХІНЕМ та заборгованостей перед ОСОБА_1 немає. З квітня по вересень 2006 року за заявою ОСОБА_1 Територіальною державною інспекцією праці у Харківській області неодноразово проводились перевірки ПВНЗ ХІНЕМ. Відповідачу відомо що, листом №01-19-1976 від 11.04.2006 року заявами Територіальною державною інспекцією праці у Харківській області ОСОБА_1 було повідомлено про результати розгляду його первинної скарги.
Щодо листа від 24.01.2009 року представник позивача пояснила, що Відповідач не отримував від позивача вказаного у позовній заяві листа, що підтвердила також свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні - у конверті який надійшов на адресу ПВНЗ ХІНЕМ 28.01.2009 року та у якому як стверджує у позовній заяві представник Позивача мав знаходитись письмовий запит ОСОБА_1 від 24.01.2009 року - знаходилась позовна заява ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати. Можливо позивач дійсно «збирався» направити відповідачеві лист, але не направив.
Заява про надання письмової інформації від 31.05.2009 року дійсно надійшла до Відповідача. 10.07.2009 року відповідачу було направлено відповідь, яку він отримав 21.07.2009 року, до якої було додано довідку про заробітну плату.
Крім того, представник відповідача зазначила що твердження позивача стосовно того, що він не має можливості одержати інформацію і як наслідок встановити точну суму недоплаченої заробітної плати при виконання остаточного розрахунку є необґрунтованими . Інформацію щодо нарахування та виплат ОСОБА_1 заробітної плати ПВНЗ ХІНЕМ за період його роботи, а також належним чином засвідченні копії документів, що стосуються його роботи у ПВНЗ ХІНЕМ (у тому числі наказів, актів та приписів ТДІП у Харківській області) було неодноразово надано до Відповідачем по-перше до державною інспекцією праці у Харківській області та прокуратури при проведенні перевірок за заявами ОСОБА_1, а також до судових органів при розгляді заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а саме: до Ленінського райсуду м.Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про стягнення заробітної платні (справа № 2-2128/07), Московського райсуду м.Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про визнання незаконним звільнення та відшкодування моральної шкоди (справа №2-9180/06 (2-8771/07)), до Ленінського райсуду м.Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про стягнення заробітної плати (справа № 2-2306/09). Таким чином, як сторона по цивільний справі (позивач) ОСОБА_1 вже мав доступ до усієї інформації, до того ж мав та має можливість повторно ознайомитися з вказаними документами у порядку передбаченому цивільно - процесуальним законодавством України. Тобто, усю інформацію, яка позивач «вважає ненаданою» та яку зазначає у своїй заяві вже було надано за його клопотаннями.
Також, представник відповідача зазначила що твердження позивача стосовно того, що ОСОБА_1, у зв'язку з ненаданням інформації він не має можливості стягнути в судовому порядку суму недоплаченої заробітної плати також не відповідає дійсності бо після свого звільнення ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з різними позовами до відповідача щодо заробітної плати при цьому судами неодноразово встановлювалось, що позовні заяви ОСОБА_1 до відповідача є необґрунтованими та позовах йому було відмовлено. Тобто позивач не має можливості стягнути в судовому порядку суму недоплаченої заробітної плати не зв'язку з недостатністю у нього інформації , а у зв'язку з необґрунтованістю його вимог до відповідача.
Крім того, представник відповідача вважає, що ніякої моральної шкоди Позивачеві діями Відповідача нанесено не було, а розмір моральної шкоди вказаний у позовній заяві є необґрунтованим.
На підставі зазначеного, представник відповідача просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
Суд, вислухавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 01.12.2005 року до 30.01.2006 року працював у ПВНЗ ХІНЕМ на посаді доцента кафедри.
09 лютого 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ПВНЗ ХІНЕМ та просив надати інформацію про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум виплачених у вересні 2006 року. ПВНЗ ХІНЕМ направило відповідь ОСОБА_1 лист від 12.03.2007 року №101 який не містить інформації , про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум виплачених у вересні 2006 року яку просив ОСОБА_1.
При розгляді справи не знайшло свого підтвердження твердження представника позивача про отримання відповідачем листа від позивача від 24.01.2009 року про надання інформації стосовно нарахування та виплати йому заробітної плати. Суд оцінивши докази надані представником позивача, а саме, повідомленням про отримання листа з датою отримання 28.01.2009 року та листа з Укрпошти від 31.07.2009 року про вагу цінного листа та пояснення представника позивача, що лист було направлено особисто позивачем, та він не може напевне стверджувати, що саме було у конверті, вважає, що вказані докази не є підтвердженням того, що ПВНЗ ХІНЕМ дійсно отримав лист позивача від 24.01.2009 року про надання інформації стосовно нарахування та виплати йому заробітної плати.
28 січня 2009 року ПВНЗ ХІНЕМ отримало від ОСОБА_1 лист який містив позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, що було підтверджено показаннями свідка ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, факсовою копією позовної заяви з датою отримання 28.01.2009 року та повідомленням про отримання листа з датою отримання 28.01.2009 року.
31 травня 2009 року - ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з заявою про надання інформації . У відповідь на вказану заяву 17.07.2009 року ОСОБА_1 отримав лист від 26.06.2009 року та довідку про заробітну плату з інформацією про нараховану та виплачену заробітну плату та дати виплати.
Таким чином, судом було встановлено, що ПВНЗ ХІНЕМ не надало належної відповіді на лист позивача від 09 лютого 2007 року, що є порушенням з боку відповідача ст.19 Закону України «Про звернення громадян»
Згідно ст. 9 Закону України «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Згідно ст.. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги ….письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
При цьому судом було встановлено, що ОСОБА_1 отримав від ПВНЗ ХІНЕМ довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №448 від 21.01.2006 року. Крім того, при розгляді справи судами, а саме Ленінським райсудом м.Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про стягнення заробітної платні (справа № 2-2128/07), Московським райсудом м.Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про визнання незаконним звільнення та відшкодування моральної шкоди (справа №2-9180/06 (2-8771/07)), до Ленінським райсудом м.Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про стягнення заробітної плати (справа № 2-2306/09), відповідачем неодноразово надавались довідки які містять інформацію про заробітну плату позивача, копії наказів, що стосуються позивача, копії актів перевірок та приписів ТДІП у Харківській області за заявами ОСОБА_1. Таким чином, як сторона по справі ОСОБА_1 мав інформацію про заробітну плату та іншу інформацію стосовно своєї роботи. Наведені факти підтверджуються матеріалами справи - копіями рішень судів, копіями довідок про заробітну плату ОСОБА_1 наданими представниками сторін.
Щодо, вимог позивача про стягнення моральної шкоди нанесеної позивачеві ненаданням йому відповідачем інформації суд вважає їх не підлягаючими задоволенню виходячи з наступного:
В обґрунтування нанесеної моральної шкоди представник позивача зазначив, що це є «абстрактним» поняттям та перш за все ненадання відповідачем інформації заважало позивачеві стягнути в судовому порядку суму недоплаченої заробітної плати, або використати цю інформацію за власним розсудом. При цьому позивачем не було доведено у чому саме полягає моральна шкода.
Твердження представника позивача стосовно того, що ОСОБА_1, у зв'язку з ненаданням інформації не має можливості стягнути в судовому порядку суму недоплаченої заробітної плати не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні бо після свого звільнення ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами до відповідача у тому числі, стосовно стягнення заробітної плати, при цьому судами неодноразово встановлювалось, що позовні заяви ОСОБА_1 є необґрунтованими та в позовах йому було відмовлено, а не у зв”язку з недостатністю інформації.
Статтею 23 Цивільного Кодексу України встановлено, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до Постанови ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Позивачем при розгляді не було доведено у чому саме полягає нанесена йому моральна шкода та причинний зв'язок між ненаданням відповідачем запитуємої інформації за його заявою від 09 лютого 2007 року та моральної шкодою.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки відсутній причинний зв'язок порушення зі сторони відповідача та спричинення моральної шкоди, так як на протязі з 2006 року ОСОБА_1 неодноразово надавались довідки які містять інформацію про заробітну плату позивача, копії наказів, що стосуються позивача, копії актів перевірок та приписів ТДІП у Харківській області, також в рішеннях Московського, Ленінського районних судах м.Харкова за його позовами в повному обсязі була надана інформація о його заробітній платі. Тому суд вважає, що не надання інформації з 2006 року не причинили ОСОБА_1 моральної шкоди. Маючи всю в повному обсязі інформацію, ОСОБА_1 продовжував направляти листи з проханням надсилати йому інформацію та не отримавши відповіді звернувся до суду з позовом.
Керуючись ст.ст. 3,10,27,31,60,88,212,213,215 ЦПК України, ст.ст.47,231,232,233,235,237-1 КЗпП України, ст.ст.7,9,10,28,29,32 Закону України „Про інформацію”, ст.ст.18-20 Закону України „Про звернення громадян” Постановою ПВСУ від 31 березня 1995 року №4 № „Про судову практику в справах про відшкодування (немайнової) шкоди”, ст.ст.23,1167 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Встановити факт неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ ОСОБА_1 за його заявою від 09.02.2007 року інформації про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум виплачених у вересні 2006 року.
Відмовити ОСОБА_1 у факту звернення 24 січня 2009 року та 31 травня 2009 року про визнання факту неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ за його заявою інформації.
Відмовити ОСОБА_1 в стягненні з ПВНЗ ХІНЕМ на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 95500 грн. 00 коп. заподіяної ненаданням інформації.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з моменту проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з моменту подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Клименко О.І.