02 серпня 2017 року Справа № 905/3271/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіКорсака В.А.,
суддівДанилової М.В., Бакуліної С.В.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 03.04.2017
у справі № 905/3271/16 Господарського суду Донецької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доКомунального підприємства "Тепломережа"
простягнення коштів
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивачаСтарчик А.А.
відповідачане з'явився
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом до Комунального підприємства "Тепломережа" про стягнення боргу у сумі 10 046 517,76 грн., з яких: 5 853 607,88 грн. основного боргу за природний газ, поставлений у січні 2015 року; 1 684 395,71 грн. пені за період з 15.02.2015 по 14.08.2015; 284 944,38 грн. 3 % річних за період 15.02.2015 по 29.09.2016 та 2 223 569,79 грн. інфляційних втрат за період березень 2015 року по серпень 2016 року (із врахуванням письмових пояснень за вх. №931/17 від 12.01.2017).
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1312/15-БО-7 від 25.12.2014 в частині оплати.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.02.2017 (суддя Ніколаєва Л.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2017 (головуючий суддя Стойка О.В., судді: Колядко Т. М., Скакун О.А.), позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Тепломережа" основний борг у сумі 5 853 607,88 грн., 3% річних у розмірі 284 944,38 грн., інфляційні витрати у розмірі 2 223 569,79 грн. та судові витрати у розмірі 125 431,86 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1 684 395,71 грн. та прийняти нове рішення про їх задоволення. В іншій частині судові акти залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 230, 231, 232 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.
Комунальне підприємство "Тепломережа", не скористалося правом, наданим статтею 1112 ГПК України, не надіслало свій відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У справі, що переглядається господарськими судами встановлено, що між сторонами 25.12.2014 було укладено договір купівлі-продажу природного газу 1312/15-БО-7 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивачем на виконання умов Договору протягом січня 2015 року поставлено природний газ в загальному обсязі 764,015 тис.куб.м на загальну суму 5 853 607,88 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу за січень 2015 року, підписаним уповноваженими особами сторін та скріпленим печатками підприємств. Між тим, відповідач не здійснив оплату у встановленому умовами договору порядку, доказів оплати матеріали справи не містять.
Спір виник у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений протягом січня 2015 року газ, в результаті чого позивач звернувся до господарського суду Донецької області з вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу за природний газ в розмірі 5 853 607,88 грн., поставлений у січні 2015 року; з яких 1 684 395,71 грн. пені за період з 15.02.2015 по 14.08.2015; 284 944,38 грн. 3 % річних за період 15.02.2015 по 29.09.2016 та 2 223 569,79 грн. інфляційних втрат за період березень 2015 року по серпень 2016 року.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано погодилися з доводами Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу природного газу, у зв'язку з чим, задовольнили його позов про стягнення з відповідача суми боргу, 3% річних та інфляційних витрат за вказаний період.
Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.
Рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 1 684 395,71 грн. за період з 15.02.2015 по 14.08.2015, обґрунтовані посиланнями на ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", якою встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.
Пунктом 7.4 Договору сторони встановили, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно п.п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судами встановлено, що основним видом діяльності відповідача є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.02.2017.
З ліцензійного реєстру суб'єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність у сфері теплопостачання, який розміщений на офіційній інтернет-сторінці Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вбачається, що КП "Тепломережа" є виробником, здійснює постачання та транспортування теплової енергії. Отже, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг. Вказаний реєстр знаходиться в публічному доступі, роздруківка витягу з нього долучена до матеріалів справи (а.с.47-49).
Відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Донецьк, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р. Проведення антитерористичної операції у м. Донецьк є загальновідомим фактом, який на підставі ст. 35 ГПК України не потребує доказування.
Пунктом 1.2 Договору погоджено, що газ, який продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Таким чином, відповідач споживав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
Відповідно до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6/а від 07.10.2014 "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" територія Донецької області (включаючи м. Маріуполь - місцезнаходження підприємства відповідача) віднесена до районів проведення антитерористичної операції. Отже, у спірний період відповідач надавав житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Згідно п. 2 ст.1 Постанови КМУ від 25.07.2012 № 705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу", ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. м та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії. Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом за тлумаченням визначення, приведеного в п. 1.5. ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то підприємство позивача є постачальником енергоресурсу.
Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", до завершення антитерористичної операції встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/ виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Отже, встановивши, що відповідач є виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг по централізованому опаленню і знаходиться на території проведення антитерористичної операції, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення пені у сумі 1 684 395,71 грн. за період з 15.02.2015 по 14.08.2015 з посиланнями на частину 2 статті 2 вказаного Закону.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 29.09.2015 по справі № 908/6344/14, від 24.02.2016 по справі № 905/1353/15, від 17.05.2016 по справі №905/3184/15.
Щодо доводів скаржника про безпідставне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/ виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", оскільки позивач не є енергопостачальною компанією, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 5 Статуту НАК "Нафтогаз України" затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 № 747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013 №724), метою діяльності компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.
Предметом діяльності компанії є, зокрема, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що на нього не поширюється дія вказаного Закону, є безпідставними.
Суди надали оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.
Рішення господарських судів прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильність викладених у них висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.04.2017 у справі № 905/3271/16 залишити без змін.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
С. В. Бакуліна