01 серпня 2017 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Ратнікової В.М., Пікуль А.А.
при секретарі - Пузиковій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна та визнання права власності,
У січні 2017 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, та визнання права власності.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 20.03.2015 р. між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого вона отримала в позику від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 792 927,00 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на день укладання договору еквівалентно 32 000,00 євро, та зобов'язувалась їх повернути до 14.10.2016 р.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, сторони уклали договір іпотеки, відповідно до якого, ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,90 кв.м., житловою площею 28,5 кв.м.
Частину грошових коштів за договором позики у розмірі 13 000,00 євро вона частково повернула ОСОБА_3, іншу частину грошових коштів у розмірі 19 000,00 євро за усною домовленістю вона зобов'язалася повернути до кінця грудня 2016 р.
В подальшому їй стало відомо про те, що 25.11.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. здійснено перереєстрацію її квартири на ОСОБА_3
Справа № 758/1323/17
№ апеляційного провадження:22-ц/796/8827/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Ларіонова Н.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Усик Г.І.
Посилаючись на те, що такими діями приватного нотаріуса Войтовського В.С. та ОСОБА_3 порушено її права як власника нерухомого майна, просила скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.11.2016 р., індексний номер 32559466 щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на об'єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1; стягнути з приватного нотаріуса Войтовського В.С. та ОСОБА_3 6 890,00 грн. судових витрат.
02.06.2017 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії , будь-яким особам, щодо нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1, які спрямовані: на відчуження; на передачу в оренду; на обмеження права користуватись даною квартирою, на виселення, а саме: ОСОБА_1 та членів її сім'ї: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, що проживають та зареєстровані у даній квартирі, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08.06.2017 р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати зазначену ухвалу та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначала, що суд не урахував надані нею докази на підтвердження можливого відчуження ОСОБА_3 квартири, що утруднить чи унеможливить виконання рішення суду, зокрема лист/вимогу ОСОБА_3 щодо передачі їй в оренду квартири, або виселення її із квартири, а також поданий відповідачкою зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення.
Також вказувала на те, що незабезпечення позову може призвести до порушення чи обмеження прав членів її сім'ї, які проживають з нею у спірній квартирі.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник просили задовольнити її апеляційну скаргу з викладених у ній підстав.
ОСОБА_3 та приватний нотаріус Войтовський В.С. судове засідання не з'явилися про час та місце розгляду справи були повідомлені.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені ОСОБА_1 підстави для забезпечення позову не підтверджені належними і допустимими доказами, а відтак є припущеннями, які не можуть бути підставою для забезпечення позову. Крім того зазначив, що заборона вчиняти певні дії, будь-яким особам щодо квартири АДРЕСА_1, які спрямовані на відчуження, передачу в оренду, обмеження права користування даною квартирою, виселення, може спричинити порушення гарантованих Конституцією України та ЦК України права власності ОСОБА_3 на вказану спірну квартиру.
З таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі погодитись не можна виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, забезпечення позову спрямоване перш за все проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи, зокрема може відчужити майно, а тому підставою забезпечення позову є саме обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
З матеріалів справи убачається, що у даній справі позивач оспорює набуття ОСОБА_3 права власності на предмет іпотеки в порядку ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», та визнання за нею права власності квартиру АДРЕСА_1.
Таким чином зазначене майно є предметом спору і може бути відчужене до вирішення справи в суді, що може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. А тому забезпечення позову у спосіб заборони ОСОБА_3 відчужувати спірне майно є співмірним і адекватним, направленим унеможливлення його відчуження на період вирішення спору забезпечення. Таке обмеження у праві власності ОСОБА_3 не позбавляє її права користування та володіння спірним майном, носить тимчасовий характер та не порушує права інших осіб.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову у такий спосіб, суд першої дійшов помилкового висновку про відсутність для цього правових підстав, а тому ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про забезпечення позову у такий спосіб.
Заявлені ОСОБА_1 інші способи забезпечення позову, зокрема заборони вчиняти певні дії будь-яким особам щодо квартири АДРЕСА_1, що спрямовані на її відчуження, передачу в оренду, обмеження права користування квартирою, на виселення ОСОБА_1 та членів її сім'ї є неспівмірними та такими, що можуть утруднювати можливе виконання рішення суду за зустрічним позовом ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 і членів її сім'ї, а тому в цій частині суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 151, 152, 154, 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 р. в частині відмови у забезпеченні позову шляхом заборони ОСОБА_3 відчуження нерухомого майна скасувати, та постановити в цій частині нову ухвалу.
Заборонити ОСОБА_3 відчужувати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,90 кв. м., житловою площею 28,5 кв. м.
Боржник: ОСОБА_3, реєстраційний номер картки платника податку: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2.
Стягувач: ОСОБА_1, реєстраційний номер картки платника податку: НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1
Строк пред׳явлення ухвали до виконання три роки.
Виконання ухвали покласти на Подільський відділ державної виконавчої служби м. Києва.
В іншій частині ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 08 червня 2017 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді: