336/4112/17
Пр.2/336/2172/2017
27 липня 2017 р. Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Голубкова М.А. перевіривши виконання вимог ст.ст. 119-120 ЦПК України у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, -
26 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.
Вивчивши позов, суддя вважає, що провадження по справі не може бути відкрито, оскільки позовна заява не відповідає вимогам ст.119, 120 ЦПК України.
Згідно ст. 119 ч.5 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Відповідно до статті 1,2 Закону України «Про судовий збір», за подання заяв, скарг до суду на всій території України справляється судовий збір, платниками якого є, зокрема ,громадяни України, які звертаються до суду .
Статтями 3,4 цього ж Закону встановлено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви майнового характеру за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.1 постанови від 17.10.2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК, Закону України «Про судовий збір», забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами позивача щодо можливості звернення до суду та інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ.
Як передбачено п.2 ч.1 ст.80 ЦПК України, ціна позову у справах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
Відповідно до п.2 ст.. 6 Закону України «Про судовий збір» разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
До суду подана дана позовна заява, в якій об'єднано дві вимоги: «1.Зобов'язати районну адміністрацію ЗМР по Шевченківському району винести на розгляд виконавчого комітету питання, щодо розподілення земельної ділянки між буд. 59 та буд. 59 а по вул. Руставелі в м. Запоріжжі», а також «Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 600 м. кв…»
Ціна позову позивачем не визначена, що суперечить положенням п. 4 ст. 119 ЦПК України. Висновок про оцінку спірного майна до матеріалів позовної заяви не наданий.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік», на 1 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600грн.
Виходячи із зазначених вище приписів законодавства, суд попередньо визначає розмір судового збору з вимог майнового характеру у розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить суму 8000 гривень(з розрахунку 1600 грн.*5).
Пунктом 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Ставки судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюються у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на час звернення позивача до суду складає 640 гривень і не були сплачені, при поданні позовної заяви до суду.
Стаття 11 ЦПК України вказує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Таким принцип узгоджується з обов'язком позивача, встановленим ст. 119 ЦПК України, зазначити в позовній заяві зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, із посиланням на докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
За змістом позовної заяви ОСОБА_1 вказує, що громадянка ОСОБА_3 незаконно заволоділа земельною ділянкою площею 308 кв. метрів, що на думку позивача належать йому, проте «відповідачем 2» у позовній заяві вказано громадянина ОСОБА_2. Жодних вимог до «відповідача 2» позовна заява не містить, а також не містить адреси проживання громадянки ОСОБА_3.
Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;
Заявляючи вимоги до Районної адміністрації ЗМР по Шевченківському району, щодо розподілення земельної ділянки позивач не врахував, що вирішення вказаного питання не відноситься до компетенції Районної адміністрації.
Також слід зазначити, що доводи позовної заяви містять суперечності, так позивач вказує, що на його думку: «Відповідач 2 незаконно отримав земельну ділянку площею 308 м. кв.» і не погоджується з тим, що йому «…фактично залишилось 452,00 грн.»
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 вказує, що у 1949 році ОСОБА_4 що була матір'ю його померлої дружини (ОСОБА_1А.) було надано земельну ділянку для будівництва будинку. Проте матеріали позовної заяви не містять доказів родинних відносин ОСОБА_4 та ОСОБА_5 а також не містять доказів спадкування ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 - якщо таке взагалі відбувалось.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Положеннями ст. 257 ЦПК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2012 року Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК ( 1618-15 ) повинні роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку позивач ОСОБА_1 зазначив, що отримав у спадок частину спірної земельної ділянки у розмірі 465 м. кв. у 2007 році після смерті дружини ОСОБА_5 у 2002 році. Позивачем не обґрунтовано звернення до суду за захистом своїх прав за межами встановленого законом строку позовної давності, а також не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких умов суддя вважає, що провадження по справі не може бути відкрито.
Як передбачено ч.1 ст.121 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача, і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
На підставі викладеного, керуючись 121 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку - залишити без руху, з наданням строку для усунення недоліків протягом п'яти днів з моменту отримання ухвали.
В разі невиконання вказівок суду у встановлений строк, заява буде вважатися неподаною та повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М.О. Голубкова