Справа № 308/3040/15-ц
29 лютого 2016 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі : головуючого судді Леміш О.М.,
при секретарі Химинець О.Я.,
з участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа- Ужгородський міський відділ ГУ Державної міграційної служби України в З/о про усунення перешкод в користуванні влісністю шляхом визнання осіб такими , що втратили право користування житлом , зняття з реєстраційного обліку та виселення-
встановив:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа- Ужгородський міський відділ ГУ Державної міграційної служби України в З/о про усунення перешкод в користуванні влісністю шляхом визнання осіб такими , що втратили право користування житлом , зняття з реєстраційного обліку та виселення.
Свій позов позивач мотивував тим, що він є єдиним власником житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 .Право власності в порядку спадкування за законом визнано судом де рішення суду першої інстанції від 28.07.2014р. по справі № 308/14441/13-ц залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду від 06.02.2015р. Дане право власності належним чином зареєстроване, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 34754290 від 11.03.2015р. Підставами для звернення до суду про визнання права власності на цей будинок було відсутність право установчих документів у попереднього власника та відсутність первинної реєстрації. На момент вступу Рішення суду в законну силу та відповідно реєстрація права власності на будинок Відповідачі не являлися членами його см'ї.
На неодноразові звернення позивача , щодо добровільно звільнення його будинку та відповідно зняття з реєстраційного обліку Відповідачі не реагують. На грунті тривалих судових процесів з Відповідачами склались не приязні стосунки, які постійно переходять у скандали з викликами правоохоронних органів та фактично пошкодженням майна позивача . Крім цього жодних витрат пов'язаних з утриманням будинку Відповідачі не несуть, будь-яких договірних стосунків між сторонами щодо утримання та проживання в будинку не укладалось.
Таким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 без будь-яких законних на то підстав користуються та проживають у будинку позивача . При розгляді цивільної справи № 308/14441/13-ц позивачу стало відомо, що Відповідачі зареєстровані в будинку з 2007 р . Реєстрація ОСОБА_4 в будинку є лише формальністю, так як остання не проживає в ньому, а лише періодично приїздить в гості до своєї матері ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник позивача позов із наведених у ньому мотивів підтримала повністю і просила його задовольнити.
Відповідач та представник відповідача 2 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову зперечила, просила суд відмовити в задоволенні такого.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, оцінивши належність та допустимість кожного доказу суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення з таких підстав.
Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, являється єдиним власником житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 Право власності в порядку спадкування за законом визнано судом де рішення суду першої інстанції від 28.07.2014р. по справі № 308/14441/13-ц залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду від 06.02.2015р.
Дане право власності, як стверджує позивач є належним чином зареєстроване.
Підставами для звернення до суду про визнання права власності на цей будинок було відсутність право установчих документів у попереднього власника та відсутність первинної реєстрації. На момент вступу Рішення суду в законну силу та відповідно реєстрація права власності на будинок вВідповідачі не являлися членами см'ї позивача .
При розгляді справи 308/14441/13-ц ОСОБА_2 виступала, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, у позовних вимогах останній було відмовлено, а отже їй було відомо, що позивач є одноосібним власником житлового будинку.
На неодноразові звернення позивача , щодо добровільно звільнення його будинку та відповідно зняття з реєстраційного обліку відповідачі не реагують. На грунті тривалих судових процесів з останніми склались не приязні стосунки, які постійно переходять у скандали з викликами правоохоронних органів та фактично пошкодженням майна .
Крім цього жодних витрат пов'язаних з утриманням будинку відповідачі не несуть, будь-яких договірних стосунків між сторонами щодо утримання та проживання в будинку не укладалось.
При розгляді цивільної справи № 308/14441/13-ц позивачу також стало відомо, що Відповідачі зареєстровані в будинку з 2007р.. Однак необхідним є зазначити, що вказана реєстрація викликає великі сумніви, адже підставами для звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування було якраз відсутність право установчих документів на завершений будівництвом будинок та відповідно його первинна реєстрація. Зокрема Акт приймальної комісії про введення будинку в експлуатацію був затверджений у 2009 році тобто з цього моменту можна було проводити реєстрацію фізичних осіб у ньому.
Оскільки відповідно до частини другої статті 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. А якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
На момент проведення реєстрації Відповідачів у будинку в 2007 році у попереднього власника із правоустановчих документів на цей будинок був договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку степень готовності 61% це лише доводить відстутність правових підстав для проведення реєстрації фізичних осіб адже не можливо зареєструвати фізичних осіб у будинку який не введений в експлуатацію, не оформлено належним чином право власності та не проведено первинну реєстрацію.
Крім цього реєстрація фізичних осіб проводиться за згоди всіх членів сімї власника, які з ним спільно проживають, позивач як син померлої ОСОБА_7 такої згоди не надавав.
Що стосується ОСОБА_4 то її реєстрація в будинку є лише формальністю, так як остання не проживає в ньому, а лише періодично приїздить в гості до своєї матері відповідача 1.
Враховуючи наведене, реєстрація відповідачів у будинку створює для позивача додаткові витрати та не дає йому можливість в повній мірі використовувти його право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно положень ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ч.1, 2 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.
За ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути вних вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.
Крім цього, у п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 роз'яснено, що застосовуючи положеннястатті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, слід виходити з того, що відповідно до положень статей 391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно зіст. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч.ст.3 ЦПК України Кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи,яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.60 ЦПК України Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихст.60 ЦПК України.
Відповідно до ст. ст.57,58,59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно вимог ст. 61 ЦпКУ Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства , а також рішення суду , яке набрало законної сили про визнання за позивачем права власності на спадкове майно, зокрема будинок, суд вважає за необхідне усунути похивачу перешкоди в користуванні власністю.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 14, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд-
Позовну заяву - ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа- Ужгородський міський відділ ГУ Державної міграційної служби України в З/о про усунення перешкод в користуванні влісністю шляхом визнання осіб такими , що втратили право користування житлом , зняття з реєстраційного обліку та виселення- задоволити.
Усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні приватною власністю шляхом Визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком в АДРЕСА_1,
Знятти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з реєстраційного обліку в житловому будинку АДРЕСА_1, та виселити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
З повним рішенням суду сторони можуть ознайомитись 04.03.2016 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Леміш О.М.